Щодень - що день

Щодень, присл. розм. Щодня. Вони., усе старцям подавали, та бідних зодягали, та з неймущим посліднім куском хліба розділялись, так їх усі старці і облягли, та їх щодень, щоніч усе й забавляють (Г.Квітка-Основ’яненко); – Дитино моя, Орисю! Не довго вже тобі дівувати: щодень благаю Господа милосердного, щоб послав тобі вірну дружину (П.Куліш); Наступ набирав щодень навальнішого темпу (О.Гончар); Сонце щодень теплішало (Р.Іваничук); Щодень міняється колір пилюки, яку здіймає над Глинськом череда, – від теплих тонів до понурих (В.Земляк).

Що день, част. з ім. Що день, то неборак, знай, молиться все Богу, Щоб швидше дівчину побачити небогу (П.Гулак-Артемовський); Споконвіку Прометея Гам орел карає, Що день божий довбе ребра й серце роздирає (Т.Шевченко); – Хоч устілка волочиться, А робити не хочеться! Що день роблю, три дні лежу (пісня).

Щодо, що ж до, що стосується – що до

Щодо, що ж до, що стосується, прийм. Стосовно до когось, чогось; з приводу чого-небудь. Щодо моєї роботи, то краще не питай. Я нічого не роблю (М.Коцюбинський); – Ви як, Борисе Савовичу, щодо Кульбаки? (О.Гончар); Цимбалюк був дуже задоволений з свого майбутнього зятя, що ж до Ганни, то нема чого й казати (А.Кащенко).

Не варто заміняти ці прийменники словами у відношенні: став у цьому відношенні недосяжним; у цьому відношенні справляє позитивний вплив; діяти в цьому відношенні має іншими засобами.

Що до, займ. з прийм. Що до чого, а борщ до хліба (приказка); – А мені що до того? (І.Нечуй-Левицький).

ЩО-НЕБУДЬ - ЩОСЬ

Що-небудь, чого-небудь, займ. 1. Який-небудь предмет, явище і т. ін.; байдуже який предмет, явище тощо; байдуже що, хоч що. Йому хочеться і собі що-небудь сказати (Панас Мирний); – Втни що-небудь нам, дідусю! (П.Грабовський); – Та кажи хоч що-небудь, голубе! (О.Гончар).

2. Те саме, що щось¹ 2. [Милевський:] Ну та й азартна ж ви, Любов Олександрівно! А що, хоч виграли що-небудь, принаймні? (Леся Українка).

ЩОПРАВДА - ЩО ПРАВДА

Щоправда. 1. ест. сл. Правду кажучи; правда, справді. [Марція:] Щоправда – фарби тут кращі, ніж в Римі. В нас не вдали б ніяк такої барви (Леся Українка); Спершу будиночок мав одну-єдину, щоправда, простору кімнату. Потім Володя прибудував сінці з шлакоблоків, потім – ще кімнату (П.Загребельний).

2. спол. допустовий. Пес, побачивши Лиса, кинувся на нього, вхопив – щоправда не за голову, а тільки за хвіст (І.Франко).

Що правда, словоспол. Вж. переважно у фразеологічних зворотах. Що правда, то не гріх (прислів’я); – Ні, куме, – кажу, – що правда, то правда: горілка до добра не доведе! (Марко Вовчок); Є ще, правда, кілька полковників, здатних на великі чини. Що правда, то правда (М.Лазорський).

ЩОСЬ¹, чогось, займ. 1. Невизначений або невідомий предмет, якесь явище і т. ін.; невідомо, неясно що, хто. Щось ніби бовтнуло в болоті (І.Нечуй-Левицький); Гості помітили що дівчинка чимось збентежена (М.Трублаїні); Щось тихо застогнало поміж деревами (М.Стельмах); Марії кольнуло в серці: щось тривожне вносить у їхній двір ця плетуха-цокотуха, щось таке, що обов’язково має зв’язок з пожильцями цього дому (Вал. Шевчук).

2. Незначна, якась частина, кількість чого-небудь. Пішов Михайло чумакувати.. "Запрацюю щось, підможуся та візьму-таки Наталю " (Марко Вовчок); – Ми дурно не хочемо: щось відробимо (М.Стельмах).

У словосп.: мати за щось, тут щось не так, щось на зразок.

ЩОСЬ², присл. 1. Невідомо, з якої причини, неясно чому; чомусь. Не спиться щось моєму парубкові (Марко Вовчок); – Я, мабуть, не доспав, – каже Матня, – бо голова щось болить (Панас Мирний).

2. Ніби, немов, здається. – Я щось не чув в Лубнах ні про якого Світайла (І.Нечуй-Левицький); [Перший:] Щось потемніло наче? [Другий:] Вже ж бо вечір (Леся Українка).

3. у знач, прийм. Близько. Вона вступила в наш клас, тільки недовго була, хутко вийшла з гімназії, щось через півроку (Леся Українка); В просторій кімнаті стояло щось із п’ятнадцять столиків (М.Трублаїні).

Ю. Вживається в с. р.: мале ю.

юбка див. юпка.