2. Перен. Розм. Непристойний, цинічний; масний. І регіт, і вигуки, і скоромні вигадки, і дзенькіт склянок, і цокіт ножів – все змішалось у галас безладний та дикий (м.Старицький).

Скромний. Який не любить підкреслювати свої заслуги, достоїнства тощо; стриманий у поводженні; вихований; простий, звичайний; незначний: скромна людина, скромні діти, скромне вбрання, скромна страва, скромний подарунок, скромні бажання.

скотч див. скетч.

скочувати див. скачувати.

СКРАЮ - З КРАЮ

Скраю, присл. На межі, на кінці чогось, на початку ряду; в знач, прийм. А на хуторі я знаю Хату бідну, Хату скраю (Т.Шевченко); Стаю я скраю в перший ряд в струнких і рівних лавах (Н.Забіла); Іван скинув весла у перший скраю човен (М.Коцюбинський); Я живу не скраю, А з якогось боку. Як мала крижина, Мій балкон високий (Г.Чубач).

З краю, ім. з прийм. Треба укладатись, треба хапатись, щоб вихопитись з краю, бо я тут не встою із військом (І.Нечуй-Левицький); [Русалка Польова:] Глянь, моя сестро, ще хвиля гуляє з краю до краю (Леся Українка); – Не з кінця починати будеш, а з краю (А. Головко).

СКРИЖАЛЬ, -і, ор. -ллю, книжн. 1. Плита, дошка, переважно з культовим, священним написом. – Скрижалі знайшов Мойсей кам’яні трьома мовами (П.Загребельний).

2. переважно в мн. перен. Те, що зберігає пам’ятні події, імена тощо. Лишу я пісню про красу, Забуду власні жалі І з гір високих понесу Народові скрижалі (О.Олесь).

скринька див. ящик.

скромний див. скоромний.

СКРУЧЕНИЙ - СКРЮЧЕНИЙ

Скручений. Звитий, сплетений; відокремлений тощо: скручений мотузок, скручене перевесло, скручене листя на дереві, скручена гайка.

Скрючений. Зігнутий, скорчений: скрючені пальці, скрючене тіло, скрючені руки.

СКУЛЬПТУРА - СТАТУЯ

Скульптура. 1. Вид образотворчого мистецтва: антична скульптура, твори скульптури.

2. Твір цього виду мистецтва – статуя, бюст, барельєф тощо.

Статуя, -ї, ор. -єю. Скульптурне зображення людини або тварини (переважно на повен зріст).

СЛАВА - НЕСЛАВА

Слава. 1. Широка популярність як свідчення загального схвалення, визнання чиїхось заслуг, таланту, доблесті; репутація; чутка тощо. Не для слави, – для вас, мої браття, Я свій скарб найдорожчий ховав (Леся Українка); Кімната вийшла на славу (О.Гончар); По цей час живе в народі добра слава про Василя Трубенка (О.Довженко); Одійде в морок підле і лукаве, Холуйство у минувшину спливе, І той ніколи не доскочить слави, Хто задля неї на землі живе (В.Симоненко).

2. розм. Поговір; пересуди; неслава. Ріс парубок – росла й нехороша слава про нього. Люди звали його злодієм (М.Коцюбинський); Не минула слава тая, Не марне пішла. Удовиця у м’ясниці Сина привела (Т.Шевченко); – Ой не ходи, Козаче, до мене: Буде слава На тебе й на мене (пісня).

Неслава. Погана думка, недобра слава про чиїсь дії, вчинки тощо. На вовка неслава, а їсть овець Сава (приказка); Дивуюсь: і чого про їх така ходить неслава, що це непевні люди? (С.Васильченко).

Славити - неславити

Славити, -влю, -виш. 1. Звеличувати, прославляти, оспівувати когось, щось тощо. Вони всі скачуть, радіють, всі славлять Бога (М.Коцюбинський); Поети славили в піснях віддавна Україну (Леся Українка); Пташиний хор співає і славить у піснях тих сонце золоте (М.Рильський).

2. розм. Те саме, що неславити. А що найпуще, так-от тії зовиці! ті вже по усім-усюдам підуть славити, що невістка не зуміла хороше паски вичинити і не приглядала, як вона пеклась (Г.Квітка-Основ’яненко); Хівря славить Пріську на всю Мар’янівку: і сяка, і така, і нетіпанка, і нечепуруха! (Панас Мирний).

Неславити. Поширювати погані думки про когось, щось; ганьбити. В сусіда жінка язиката Мене неславить! (І.Франко); [Тоня:] Ага! Так вам і треба. Чесних людей неславите, а самі чужі речі берете (І.Кочерга); – Ой, що це ви, люди добрі, – забідкалася Уляна. Хіба так можна нашу хату неславити? (В. Кучер).

слідкувати див. стежити.

СЛОВЕНЦІ - СЛОВІНЦІ - СЛОВЕНИ

Словенці, -ів, мн. (одн. словенець, -нця). Південнослов’янський народ, що становить основне населення Словенії.

Словінці, -ів, мн. (одн. словінець, -нця). Західнослов’янська етнічна група, що живе в Польщі.

Словени, -ів, мн. (одн. словен, -а). 1. Застаріла назва слов’ян.

2. Назва деяких східнослов’янських племен (ільменські слов’яни).

СЛОВОТВІР - СЛОВОТВОРЕННЯ - СЛОВОТВОРЧІСТЬ

Словотвір, -твору. 1. Творення нових слів у мові, а також способи їх творення: словотвір іменників, морфологічний словотвір.

2. Новоутворене слово.

3. Галузь мовознавства, що вивчає будову слів і способи їх творення.

Словотворення. Те саме, що словотвір 1.

Словотворчість, -чості, ор. -чістю. Творення нових слів: народна словотворчість.

СЛЮСАРНИЙ - СЛЮСАРСЬКИЙ

Слюсарний. Який стосується ручної або механічної обробки металів, складання машин і устаткування, ремонту металевих виробів: слюсарний інструмент, слюсарні роботи, слюсарна справа, слюсарна майстерня.

Слюсарський. Прикм. від слюсар; належний слюсареві: слюсарська робота, слюсарське ремесло, слюсарська кваліфікація, слюсарський розряд.

СМАЖЕННЯ, СМАЖІННЯ - СМАЖЕНЯ

Смаження, смажіння. Дія за знач. смажити. Щоб м’ясо було ніжним, потрібно його перед смаженням, приблизно за годину, густо змазати гірчицею (з журналу); – Я ненавиджу те смажіння та печіння (І.Нечуй-Левицький).

Смаженя, -і, ор. -ею. Страва із смажених яєць; яєчня. Гнат зразу ж дістав гроші і дав матері, щоб купила яєчка й зробила смаженю (С.Чорнобривець).

СМАКОВИЙ - СМАЧНИЙ

Смаковий. Який стосується смаку, пов’язаний з ним. Вж. зі сл.: аналізатор, букет, нерв, подразник, подразнення, продукт, рецептори, речовина, відчуття, властивості, якості.

Смачний. Приємний на смак (також про запах їжі тощо); переносно – який свідчить про задоволення, насолоду від чогось. Вж. зі сл.: борщ, виноград, мед, сік, торт, хліб, вечеря, їжа, страва, каша, олія, підлива, масло, м’ясо, сон, сміх.

СМАЛЕЦЬ, -льцю, ор. -льцем. Жир, витоплений переважно із свинячого здору, а також з птиці: свинячий смалець, гусячий смалець.

смачний див. смаковий.

смерека див. ялина.

СМЕРТЕЛЬНИЙ - СМЕРТНИЙ

Смертельний. 1. Який призводить до смерті (про рану, хворобу тощо); який загрожує смертю; який супроводить смерть. Вж. зі сл.: вогонь, удар, укус, доза, зброя, отрута, рана, хвороба, захворювання, загроза, небезпека, муки, страждання, хропіння, випадок. Бій може звалитись на Теслю гарячий, смертельний (В.Земляк).

2. Те саме, що смертний 1: смертельне ложе.

3. перен. Невимовний, тяжкий; сильний. Вж. зі сл.: біль, голод, страх, холод, втома, образа, тривога, туга (також смертельний ворог). В ті дні я мав смертельну рану і сам від себе я тікав (О.Олесь); І ще б не приїхав додому, коли б не смертельна нудьга і бажання за всяку ціну побачити своїх стареньких і свій дім (І.Багряний).

Смертний. 1. Який не живе вічно; призначений для вмираючого або мертвого: смертна людина, смертна постеля, смертний медальйон.

2. Те саме, що смертельний 1: смертні рани, смертна година, смертний крик, смертні муки.

3. Який позбавляє життя: смертний вирок, смертна кара, смертний гріх (найтяжчий гріх; найбільша провина). Криві турецькі ятагани Ще свідчать тут про смертні рани, Що діставалися боями (Г.Чупринка).

СНІГОВИЙ - СНІЖНИЙ

Сніговий. 1. Прикм. (переважно як відносний) від сніг; який утворився зі снігу, зроблений зі снігу; який несе сніг; вкритий снігами; схожий на сніг тощо. Вж. зі сл.: межа, гора, гірка, вода, намет, стіна, баба, зима, пороша, буря, буран, колір, людина, плуг.

2. Як складова частина ботанічних і зоологічних назв. Вж. зі сл.: кальвіль, подорожник, плісень, барс, чайка.

Сніжний. Прикм. (переважно як якісний) від сніг; який несе сніг, укритий снігами, схожий на сніг тощо. Вж. зі сл.: зима, вітер, курява, рівнина, поле, полотно.

солений див. солоний.

СОЛЕЦИЗМ - СОЛІПСИЗМ

Солецизм, -у. Граматично неправильний зворот, синтаксична помилка в художньому творі.

Соліпсизм, -у. Крайній суб’єктивізм.

СОЛОНИЙ - СОЛЕНИЙ

Солоний. 1. Який містить у собі сіль, насичений сіллю, який має смак солі тощо: солона вода, солоне озеро, солоні бризки, солоний огірок.

2. перен. розм. Виразний, дотепний, але грубий, непристойний: солоні дотепи, солоні жарти, солона лайка.

Солений. 1. Дієприкм. від солити: круто солене сало.

2. прикм. Виготовлений солінням: солена риба, солені огірки.

сольдо див. сальдо.

СОНЯЧНИЙ - СОНЦЕВИЙ

Сонячний. 1. Який стосується сонця, пов’язаний із сонцем: сонячне проміння, сонячний диск, сонячна спека, сонячна електростанція, сонячний годинник, сонячний удар.

2. З сонцем; світлий, яскраво-жовтий тощо; переносно – привітний, радісний: сонячний цвіт, сонячна усмішка. Дівчина., все дивилась услід жіночій постаті, яка віддалялась і меншала в повені сонячного дня (Є.Гуцало).

Сонцевий, зрідка. Те саме, що сонячний 1: сонцевий вогонь.

сортамент – сортимент див. асортимент.

СОСИСКА - САРДЕЛЬКА

Сосиска, р. мн. -сок. Невелика ковбаска, яку перед уживанням відварюють.

Сарделька¹, р. мн. -льок. Товста коротка сосиска.

Сарделька². Невелика морська риба; тюлька.

СОТЕ, невідм., с. Страва під соусом.

СОФІЗМ - СУФІЗМ

Софізм, -у. Навмисне хибно зроблений умовивід, який має видимість істинного; словесне плетиво, що вводить в оману.

Суфізм, -у. Містична течія в ісламі, яка проповідує злиття людини з богом через аскетизм і внутрішнє самовдосконалення.

...СОФІЯ. Кінцева частина складних слів, що відповідає поняттям "вчення", "мудрість": філософія, теософія.

СОЦ...¹. Перша частина складних слів, що відповідає слову соціалістичний; пишеться разом: соцкраїна.

СОЦ...². Перша частина складних слів, що відповідає слову соціальний; пишеться разом: соцзабезпечення, соцстрах.

СПАДКОВІСТЬ - СПАДЩИНА, СПАДОК - СПАДКУВАННЯ

Спадковість, -вості, ор. -вістю. Сукупність природних властивостей організму, одержаних від батьків, попередників: закони спадковості, добра спадковість.

Спадщина, рідше спадок, -дку. 1. Майно, що переходить після смерті власника до іншої особи: одержати (дістати) в спадщину, батьківська спадщина.

2. Явища культури, науки, побуту тощо, що залишилися від попередніх діячів: культурна спадщина, літературна спадщина, одержати (дістати) в спадщину.

Спадкування. Одержання спадщини від когось; перехід майна померлого до спадкоємців тощо: право спадкування.

СПАЛЕНИЙ - СПАЛЕННИЙ

Спалений. 1. Дієприкм. від спалити. Де-не-де на схилах яру жовтіли прогалини спаленої сонцем трави (О.Донченко); І знов доми, дощенту стерті і двічі спалені в огні, наперекір пітьмі і смерті, зійшли, як трави навесні (М.Упеник).

2. прикм. Який зазнав дії вогню, сонця тощо; згорілий. По дорозі до землянки, викопаної неподалік спаленої хати, він угледів ще одну групу полонених (О.Довженко); Засмерділо спаленим бензином (Є.Гуцало).

Спаленний. Здатний згоріти, згоряти; горючий.

СПЕКТРО... Перша частина складних слів, що відповідає словам спектр, спектральний; пишеться разом: спектрогеліограф, спектрофотометр.

СПЕКУЛЯТИВНИЙ - СПЕКУЛЯНТСЬКИЙ

Спекулятивний. Який стосується спекуляції, ґрунтується на ній; умоглядний; схильний до спекуляції: спекулятивні операції, спекулятивні розрахунки, спекулятивна теорія, спекулятивна філософія, спекулятивний розум.

Спекулянтський. Який стосується спекулянта: спекулянтські ціни, спекулянтські здібності, спекулянтська торгівля.

СПЕЛЕО... Перша частина складних слів, що відповідає поняттю "печера"; пишеться разом: спелеотуризм, спелеофауна.

СПЕЦ... Перша частина складних слів, що відповідає слову спеціальний; пишеться разом: спецавтоклуб, спецлітература.

СПИНАТИСЯ - СПИНЯТИСЯ

Спинатися, сп’ястися і зіпнутися, зіпнуся, зіпнешся. Тягнучись угору, намагатися щось дістати, поставити, побачити тощо; підніматися на пальцях ніг, спиратися на щось і т. ін. Сину мій, дрібна моя пташино, Ти зіп’явся в шибку заглядати (М.Рильський); Жук бряжчав ланцюгом, спинався на задні лапи і голосно гавкав (В.Кучер); – Мамо, а, мамо, чи ви спите? – гукає тихенько Оксана, спинаючись на лікоть (Грицько Григоренко); Гарбузи в’ються поміж картоплею, спинаючись на вишні (Є.Гуцало).

Спинятися, спинитися, -нюся, -нишся. Зупинятися, ставати; переставати працювати, функціонувати; зосереджувати увагу на комусь, чомусь тощо. У неділю коло Колісникової квартири знай спинялися карети, коляски (Панас Мирний); Карпо добіг до води та й спинивсь (І.Нечуй-Левицький); На годиннику, на стінці знов спинились стрілки ті! (Н. Забіла); Кулемети спинилися, коли завдання було виконано (Ю.Яновський).

СПІВ... Перша частина складних слів, що вказує на спільність (іноді одночасність) у чомусь (в існуванні, володінні, звучанні тощо) кого-, чого-небудь з кимсь, чимсь; пишеться разом: співавтор, співавторство, співавторський, співвітчизник, співжиття, співзвучний, співіснування, співмножник, співпереживання, співпрацівник, співпрацювати, співпраця, співпричетність, співредактор, співробітник, співробітництво, співробітниця, співрозмовник, співучасть. Інших значень ця частина слова не має, отже: замість співпадати, співпасти українською мовою треба збігатися, збігтися; замість співставляти, співставити, співставлений, співставний – зіставляти, зіставити, зіставлення, зіставний (або порівнювати, порівняти тощо).

СПІВАК - СПІВЕЦЬ

Співак, -а. Той, хто вміє і любить співати; вокаліст; виконавець пісень. Вж. зі сл.: естрадний, оперний, обдарований, професіональний, самобутній, самодіяльний, талановитий.

Співець, -вця, ор. -вцем. 1. Народний виконавець вокальної імпровізації: безіменний співець, народний співець.

2. (кого, чого) перен. Поет в урочистому, піднесеному мовленні; митець, який прославляє когось, щось у літературі, музиці, живопису. Вж. зі сл.: братерства, весни, дружби народів, краси, миру, природи, свободи. Я не співець свого народу – Він сам поет своїх страждань, Я славлю небо, славлю вроду І пал душевних поривань (Г.Чупринка).

СПІВУЧИЙ – СПІВОЧИЙ

Співучий. 1. Який уміє і любить співати, багато співає (про людину); сповнений співу, а також переносно: співуна дівчина, співучий край, співучий настрій.

2. Схожий на спів, мелодійно-протяжний; який видає мелодійні звуки, сповнений таких звуків: співучий голос, співучий речитатив, співучі дроти, співучий ранок.

3. Те саме, що співочий 2: співуча пташка, співучий жайворонок.

Співочий. 1. Який стосується співу, співів; який складається із співаків тощо: співоча культура, співоча капела, співочий гурток, співоча школа.

2. Який уміє співати, мелодійно свистіти тощо (про птахів): співочий дрізд.

3. зрідка. Те саме, що співучий 1: співоча вдача, співочий струмок.

СПІЗНЯТИСЯ – СПІЗНАТИСЯ

Спізнятися, спізнитися, -нюся, -нишся. Запізнюватися (до кого, -чого, куди). Ніхто з братів.. На північні відправи не спізнявся (І.Франко); – Пора, запрягайте, – чути було голоси, – щоб не спізнитись нам на станцію! (С.Васильченко).

Спізнатися, док. 1. (з чим). Зустрітися з чим, зазнати на власному досвіді; пережити щось. Хто раз спізнається з почуттям страху, не скоро зможе відкараскатися від нього... (М.Коцюбинський); З сирітським лихом добре я спізнався (В.Мисик).

2. (з ким). Зустрітися з кимсь, вперше побачити кого-небудь; познайомитися, зійтися з кимось. Розкажу вам, як ще у двадцятих годах спізнався я з тим дідуганом (О.Стороженко); З оцими-то злодійкуватими ледацюгами, гультіпаками спізнався Чіпка (Панас Мирний).

СПІЛКА. 1. Тісне єднання; зв’язок: братерська спілка, творча спілка, спілка однодумців.

2. Об’єднання людей, пов’язане спільними умовами життя, спільною метою, товариство; громадське об’єднання: видавнича спілка, спілка молоді, гончарська спілка, торговельна спілка, спілка письменників, професійна спілка, спілка композиторів.

спільний див. загальний.

спільнокореневий див. однокореневий.

СПІЛЬНОТА. Об’єднання людей зі спільними умовами життя, інтересами, єдиною метою тощо; співтовариство: європейська спільнота, історична спільнота людей.

СПІРАНТ, -а. У мовознавстві – приголосний звук, що утворюється тертям видихуваного повітря в щілині між зближеними органами мовлення; фрикативний приголосний.

СПІРИТИЧНИЙ - СПІРИТСЬКИЙ

Спіритичний. Який стосується спіритизму: спіритичний сеанс.

Спіритський. Який стосується спірита, спіритів: спіритський гурток.

сплата див. оплата.

СПЛАЧУВАТИ, -ую, -уєш. На відміну від багатозначного платити, вживається в значенні "вносити плату за щось, на відшкодування чогось, платити установлений збір": сплачувати за хату, сплачувати податок, спланувати борги.

сподвижник див. подвижник.

СПОЖИВАТИ, СПОЖИТИ, -иву, -ивеш. 1. Уживати як їжу або питво; їсти: споживати смажену картоплю, споживати мед, споживати рибу, споживати воду.