Хрипіти - хропіти, хропти

Хрипіти, -плю, -пиш. 1. неперех. Видавати горлом хрипкі (або схожі на хрипкі) звуки, мати в голосі хрипоту. В горлі йому щось булькало, він хрипів, захлинався (С.Журахович); Кашель угамувався, хоч у грудях все-таки сопло, хрипіло (Панас Мирний); Великий дзвін хрипів, неначе стара розбита сковорода (І.Нечуй-Левицький); Він бився в руках і не міг крикнути, лише хрипів, зціпивши зуби (А.Головко).

2. Перех і неперех. Говорити, кричати, співати хрипким голосом. –Давай! – хрипить старшина, оглядаючись і підганяючи носіїв (о.Гончар).

Хропіти, -плю, -пиш, хропти, -пу, -пені. Видавати хрипкі звуки вві сні; розм. – спати, хропучи; видавати передсмертне хрипіння тощо; видавати хрипкі звуки, важко дихаючи (про тварин). Ананій хропів і стогнав уві сні (Ю.Яновський); Син хропів, залитий кров’ю (Я.Качура); Еней в керею замотався, На задвірку хропти уклався (І.Котляревський); Коні іржали, хропли, шалено хвицалися і топтали вовків (З.Тулуб).

...ХРОМ, ...ХРОМІЯ. Кінцеві частини складних слів, що відповідають поняттям "колір", "фарба", "забарвлення": гепатохром, поліхромія.

ХРОМАТ - ХРОМІТ

Хромат, -у. Сіль хромової кислоти, яку використовують у виробництві барвників, у фотографії тощо.

Хроміт, -у. 1. Руда, яка містить хром і залізо; хромистий залізняк.

2. Вогнетривкий матеріал з хромистого залізняку; застосовується в металургії.

ХРОМАТО..., ХРОМО... Перші частини складних слів, що відповідають поняттям "колір", "забарвлення"; пишуться разом: хроматометрія, хромолітографія.

хроміт див. хромат.

...хромія див. ...хром.

хромо... див. хромато...

ХРОНІКАЛЬНИЙ - ХРОНОЛОГІЧНИЙ - ХРОНІКЕРСЬКИЙ

Хронікальний. Пов’язаний з хронікою: хронікальний жанр, хронікальний фільм. У скл. сл. хронікально-документальний.

Хронологічний. 1. Який стосується хронології: хронологічний період, хронологічні дати.

2. Який ґрунтується на послідовному розташуванні подій: хронологічний запис, хронологічний цикл повістей.

Хронікерський. Який стосується хронікера, пов’язаний з хронікою: хронікерський нарис.

ХРОНІСТ - ХРОНІКЕР - ХРОНІКАР

Хроніст, -а. Той, хто записує події в часовій послідовності; літописець.

Хронікер, -а. Співробітник відділу хроніки в газеті, журналі, на радіомовленні тощо.

Хронікар, -я, ор. -ем, заст. Те саме, що хроніст.

ХРОНО... Перша частина складних слів, що відповідає поняттю "час"; пишеться разом: хронобіологія, хронограма, хронометр.

хронологічний див. хронікальний.

хропіти, хропти див. хрипіти.

ХТОЗНА (з підсил. част. хто й зна), присудк. сл. Невідомо, ніхто не знає. Коли позичав – знаю, а коли віддам – хтозна! (приказка); Хтозна, чи добра душа зустріне втікачок (А.Хижняк); – Мені здається, тут не живуть. – "З якої речі?" – Хтозна... (Вас. Шевчук); – А що, хіба вирушив з Січі Хмельницький? – "Та хто й зна..." (О.Соколовський).

ХТОЗНА-ВІДКІЛЯ (з підсил. част. хтозна й відкіля), присл. Невідомо, з якого місця; здалека. І сонце – хтозна-відкіля взялось (М.Рильський).

ХТОЗНА-ВІДКОЛИ (з підсил. част. хтозна й відколи) присл. Невідомо, з якого часу; здавна. В шафі пиляться яскравих кольорів плаття, яких хтозна-відколи не одягала (М.Слабошпицький); Стара, набридла пісня. Чуємо ми її вже хтозна й відколи (А. Головко).

ХТОЗНА-ЦЕ (з підсил. част. хтозна й де), присл. Невідомо, в якому місці; далеко. Знявся вихор і поніс вгору пилюку, сухе листя і – хтозна-де взятий – шмат пачки з сигарет (В.Бабляк); Дух його шугає хтозна й де (О.Гончар).

ХТОЗНА-ЗВІДКИ (з підсил. част. хтозна й звідки), присл. Невідомо, з якого місця; здалека. Як-от, хтозна-звідки, хмари узялись (М.Коцюбинський); Прибився парубок хтозна й звідки (Ю.Яновський).

ХТОЗНА-КОЛИ (з підсил. част. хтозна й коли), присл. Невідомо, в який час; давно. Артем з Христею розлучився ще хтозна й коли (А.Головко).

ХТОЗНА-КОЛИШНІЙ (з підсил. част. хтозна й колишній), займ. Дуже давній.

ХТОЗНА-КОТРИЙ, -рого (з підсил. част. хтозна й котрий), займ. Невідомо котрий.

ХТОЗНА-КУДИ (з підсил. част. хтозна й куди), присл. Невідомо, в яке місце; далеко. Знаю, що мрія та могла б мене тоді хтозна-куди завести (П.Тичина); Він ішов хтозна-куди (Григорій Тютюнник); – Мушу тікати! – "Куди?" – Хтозна й куди (О.Гончар).

ХТОЗНА-ПОКИ (з підсил. част. хтозна й поки), присл. Невідомо, до якого часу; довго. Останню листівку., беріг хтозна й поки, напам’ять вивчив (А. Головко).

ХТОЗНА-СКІЛЬКИ (з підсил. част. хтозна й скільки), присл. Дуже багато. Це весна, що на землі бувала Хтозна-скільки років і століть (М.Рильський); Снігу випало хтозна-скільки (О.Донченко); але: Хтозна, скільки ще б так говорив Ковалів, якби його не перебив Бачура (С.Чабанівський).

ХТОЗНА-ХТО, -кого (з підсил. част. хтозна й хто), займ. Невідомо хто. А ми з Тимком не такі. Хтозна в кого й повдавалися (Григорій Тютюнник); але: Мовляв, хтозна, хто вбив, чорт його, мовляв, бери (А.Головко).

ХТОЗНА-ЧИЙ, -його (з підсил. част. хтозна й чий), займ. Невідомо чий.

ХТОЗНА-ЧОМУ (з підсил. част. хтозна й чому), присл. Невідомо чому. Біля ставка хтозна-чому спинився (Вас. Шевчук).

ХТОЗНА-ЩО, -чого (з підсил. част. хтозна й що), займ. Невідомо що. Мати хлипа, а хтозна-чого (М.Коцюбинський); Могла ж тобі в листі набрехати хтозна й чого!(А.Головко); Уночі хтозна й від чого хлипали двері (Григорій Тютюнник); але: Хтозна, що на мене чекає (Є.Гуцало); Інакше становище стане нестерпним і хтозна, чим все це закінчиться (П.Конура).

ХТОЗНА-ЯК (з підсил. част. хтозна й як), присл. Невідомо як; дуже, страшенно. Боявся собаки, котрий хтозна-як поведеться, почувши голос (Є.Гуцало); Гірко йому, важко хтозна-як (В.Собко); але: Хтозна, як воно вийшло (А.Головко).

ХТОЗНА-ЯКИЙ, -кого (з підсил. част. хтозна й який), займ. Невідомо який; величезний, страшенний. Хтозна-яким чином йому завжди було відомо все (О.Донченко); Одне б’ються та й б’ються, та лізуть на смерть, на хтозна-яке каліцтво (О.Довженко); Цей друг приносить телеграми Хтозна з якої далини (М.Рильський).

...ХТОН. Кінцева частина складних слів, що означає "місцевий", "корінний": автохтон.

ХТО-НЕБУДЬ - ХТОСЬ

Хто-небудь, кого-небудь, займ. Яка-небудь людина, істота; байдуже хто. [Палажка:] А дома ще хто-небудь зостався? (Панас Мирний); Лози димилися, немов там хто-небудь підпалив купу гною (С.Васильченко); – Є тут хто-небудь? – скрикнув він глухо. Ніхто не відзивався (Григорій Тютюнник).

Хтось, займ. Невідомо, яка людина, істота; байдуже хто. А із яру В киреї козачій Хтось крадеться (Т.Шевченко); Хтось мене раптом торкнув за плече (Ю.Яновський); Коли йдеш, хтось неодмінно зупиниться й подивиться услід, хтось із кимось балакає, хтось несе воду, хтось виносить сміття, виливає помиї чи лагодить паркана, хтось, зрештою, ходить чи стоїть біля річки (Вал. Шевчук); Кимсь наполохані, з-під даху злетіли кажани (Г. Бойко).

ХУДОЖНИЦЬКИЙ. 1. Який стосується художника: художницька практика, художницьке спостереження, художницька спостережливість.

ХУНТА. 1. Назва суспільно-політичних організацій, об’єднань в Іспанії та країнах Латинської Америки.

2. Виконавчий, урядовий орган влади в деяких латиноамериканських країнах.

3. Група змовників.

хура див. віз.

ХУТІРСЬКИЙ - ХУТІРНИЙ - ХУТОРЯНСЬКИЙ

Хутірський. Який стосується хутора, пов’язаний з ним; який мешкає на хуторі: хутірський базар, хутірські сади, хутірські інтереси, хутірська громада.

Хутірний. 1. Те саме, що хутірський.

2. Те саме, що хуторянський 2: хутірна філософія.

Хуторянський. 1. Який стосується хуторянина, належний, властивий йому: хуторянські хатки, хуторянська родина, хуторянська вдача.

2. Пройнятий духом хуторянства – дрібновласницьких інтересів і вузького світогляду: хуторянська замкненість, хуторянська обмеженість, хуторянські ідеали.

ХУТРОВИЙ - ХУТРЯНИЙ

Хутровий. Пов’язаний з розведенням звірів, добуванням та обробленням хутра, а також з торгівлею хутром. Вж. зі сл.: звір, сировина, виробництво, промисловість, багатства, вироби, цех, ринок, справи, торгівля.

Хутряний. Виготовлений, пошитий з хутра. Вж. зі сл.: комір, одяг, шапка, рукавиці, чоботи, штани.

Ц (це). Як назва літери вживається в с. р.: мале ц; як назва звука вживається в ч. р.: твердий ц.

ЦАРИНА. 1. Околиця, край села; вигін за селом; необроблюване поле тощо. Виїхали на царину (Т.Шевченко); Перехрестилася Гаїнка.. та й пішла. Мати хотіла випровадити її аж за царину, – не звеліла (Б.Грінченко); Господиня їй показала, де корови, випустила їх і веліла гнати у царину, де череду збирають (Панас Мирний); Цариною степовою колишеться ковиль-трава (М.Терещенко); [Соня:] Де тато? [Феноген:] Поїхали копи оглядать та на царині, кажуть, упали, не можуть встать (І.Карпенко-Карий).

2. перен. Сфера діяльності людини; ділянка, галузь. Одержане завдання не було для нього тягарем, воно скорше було йому благословенням і перепусткою в царину бажаних подвигів (І.Гончаренко).

ЦВИНТАР, -я, ор. -ем. 1. Подвір’я і кладовище коло церкви. Пріська більше у церкві стоїть, молиться; а Христя з дівчатами крутиться по цвинтарю, щебече (Панас Мирний); Умираючи, пан звелів, щоб його поховали не на цвинтарі біля церкви, а на кладовищі (О.Стороженко).

2. Узагалі місце, відведене для поховання померлих; кладовище. Доріжка вела коло самого цвинтаря, що стояв на горбку, обкопаний високим валом, оброслим зеленою травою (Н.Кобринська); Ліворуч, зразу від курної дороги, по високому узгір’ю розсипались кам’яні надгробки тюркського цвинтаря (О.Донченко).