- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •1.2. Еволюція історико-філософських поглядів на культуру
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •1.3. Енобально-цивілізаційні засади культури (друга половина XIX — початок XXI ст.)
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •2.2. Цивілізаційно-циклічні концепції історико-культурного розвитку
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •2.3. Теорія цивілізаційно-інноваційних циклів
- •Глава 2
- •Глава 2
- •2.4. Історія та теорія культури в синергетичній парадигмі
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3
- •3.1.1. Еволюція дефініції «культура»
- •3.2. Масова культура як феномен глобально-цивілізаційних процесів
- •3.3. Проблеми самовизначення людини в культурі
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •4.2. Вивчення механізму еволюції культури як іманентного продовження динаміки матеріального світу
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •5.2. Генеза та еволюція інформаційної цивілізації
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •5.3. Роль культурно-освітніх основ у еволюції інформаційної цивілізації
- •Глава 5
- •5.3.2. Перспективи розвитку освіти та високих технологій в інформаційній цивілізації
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6
- •6.1. Освіта і цивілізація
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.2. Основні тенденції освітньої політики
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.3. Соціальні та соціологічні імперативи освіти
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.4. Культура, етнос, освіта
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.5. Контури системи освіти XXI ст.
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.6. Освіта і глобалізація
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •7.2. Історико-культурологічні основи школи дифузіонізму
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •7.3. Структурно-функціональний метод дослідження історії та теорії культури
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •8.4. Біхевіоризм як психологічний напрям культурології
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •8.4.3. Соціокультурологічні аспекти біхевіоризму та агресії
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •9.2. Історико-культурологічні події в Україні доби національно-демократичних революцій та громадянської війни
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •9.3. Еволюція української культури 20—80-х pp. XX ст.
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •9.4. Культурологічні аспекти незалежної України у загальносвітовому контексті
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 10
- •10.1. Історико-культурологічні аспекти етнічного чинника
- •10.1.1. Людина і етнос
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.1.2. Суперетноси
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.2. Континуум культур
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.3. Проблеми співіснування суперкультур
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.4. Фактори та проблеми подолання глобальної кризи сучасної культури
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.5. Перспективи розвитку культурології в контексті реконструкції історії
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 1. Культурологічні концепції цивілізаційних процесів: аналіз джерел та літератури ......................13
- •Глава 2. Методологічні засади історико-культурологічного дослідження ...............54
- •Глава 3. Формування основних історико-теоретичних параметрів культури.......................................109
- •Глава 4. Становлення феномену культурогенезу..........143
- •Глава 5. Історико-культуролопчний вимір еволюції цивілізації у добу глобалізму.............................189
- •Глава 6. Інтеросвітні аспекти глобально-культурологічних проблем цивілізації ..................223
- •Глава 7. Формування історико-теоретичних підвалин культурології....................................290
- •Глава 8. Формування історико-культурологічних засад психоаналізу........................................339
- •Глава 9. Формування історико-теоретичних основ української культури у глобально-цивілізаційному вимірі ....................416
- •Глава 10. Співіснування культур і поліетносфера в добу цивілізаційної глобалізації .......................452
Глава 6
Освіта для ХХ£ ст. повинна мати смислоутворюючим стрижнем етичну домінанту. Йдеться не тільки про необхідність виховання нового покоління в дусі миру, взаєморозуміння й терпимості. Не менш важливим імперативом буде в XXI ст. й екологічне виховання, а ще ширше — формування у кожної людини глобальної етики і глобальної відповідальності як принципових норм нового гуманізму для нового єдиного й цілісного світу.
Освіта для XXIcm. покликана носити творчий і новаторський характер. У світі, де мінливість стала ознакою не тільки наукового й технологічного прогресу, а й способу життя мас, школи та університети зобов'язані як передавати новим поколінням раніше накопичені знання, так і готувати їх до вирішення проблем, з якими особистість і суспільство ще ніколи не стикалися.
Освіта для XXI cm. повинна будуватися на науково-обґрунтованих знаннях. Тільки за цих умов вона може формувати особистість, здатну до теоретичного і критичного мислення. Освіта, де наука підлегла ідеології, маніпулятивна педагогічна технологія та вузький прагматизм несуть серйозну загрозу деформації людини, перетворенню її на сліпого функціонера, вмілого, але не мислячого, а отже, безвідповідального.
Нарешті, освіта для XXIcm. повинна бути різноманітною, адекватною культурному й етнічному розмаїттю людства, такою, що задовольняє всебічні потреби соціально-професійних і конфесійних груп, так само, як і індивідуальні духовні потреби.
В умовах створення єдиного світового розподіленого інформаційно-стільникового співтовариства і простору Всесвіту, лавиноподібно зростаючої інформації виникає проблема визначення принципів добору й систематизації знань. Для цього ми повинні шукати нові форми їх синтезу і, можливо, знову звернутися до великих ідей енциклопедизму. Відповіді на ці питання не можуть бути простими й однозначними. Вони потребують часу для обговорення й осмислення.
Сподіватимемося, що в XXI ст. у міжнародному співробітництві ціннісні імперативи будуть пов'язані з формуванням єдиного освітнього простору, про який майже два століття тому говорив ПІ. Талейран: «Освіта — це дійсно особлива держава, сфера впливу якої не може бути визначена жодною людиною, і навіть національна влада не здатна установити її кордони: сфера її впливу величезна, нескінченна...».
І сьогодні ця важлива держава демонструє світу високі зразки свого «державного» устрою, де багато протиріч вирішуються не силою зброї, а силою інтелекту. Необхідно спробувати вирішити як можна більше інтерсоціальних проблем нашої цивілізації через систему освіти, виховання та культурного росту, що принесе всім народам мир і злагоду, здійснення сміливих надій і прагнень, перемогу високого розуму і шляхетного людського духу.
Конвенція по правах дитини як основа освіти XXI ст. У межах проекту Демократичної програми ФАРЕ «Назустріч освіті у сфері прав людини»
232
Інтеросвітні аспекти глобально-культурологічних проблем цивілізації
був даний стислий аналіз Конвенції ООН по правах дитини як фундаментального документа з викладання, навчання й підготовки викладачів у цій галузі. Цей аналіз слід використовувати як допоміжний матеріал для викладачів і студентів для сприяння їм у розумінні прав людини та її обов'язків.
Конвенція по правах дитини була прийнята Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. [795]. З цієї причини вона не тільки за суб'єктом (діти з моменту народження і до 18 років), а й сама по собі є наймолодшою серед основних документів ООН по правах людини. До 1993 р. Конвенцію ратифікували 174 держави—учасниці ООН, що становить значну кількість порівняно з іншими міжнародними документами по правах людини. В Європі немає жодної держави, яка б не приєдналася до даної Конвенції.
Деякі з основних статей Конвенції по правах дитини частково відрізняються від інших міжнародних договорів, а деякі ідентичні їм.
Унікальна позитивна характеристика Конвенції по правах дитини, яка відрізняє її від інших конвенцій по правах людини, пов'язана зі всеосяжним підходом до прав дитини. Вона формує комплекс цивільних, економічних, соціальних і культурних прав у контексті збереження людської гідності дитини.
Таким чином, документ має не тільки загальний, а й конкретний характер, і це виявляється у предметі його уваги — конкретній соціальній групі. Це — Конвенція по захисту прав груп, тобто дітей, і Конвенція, яка виступає проти їх дискримінації. Усі права в Конвенції мають однакову значущість, ніщо не має пріоритету (подібне завдання закладене в Європейській конвенції по правах людини).
Подальший огляд змісту свідчить, що Конвенція по правах дитини торкається всіх аспектів, які дотепер розглядалися в загальному контексті захисту прав людини.
Конвенція ООН по правах дитини охороняє право на:
— життя, розвиток;
— ім'я, національність, громадянство;
— свободу й безпеку;
— захист від насильства й катувань;
— захист від рабства;
— людську гідність;
— допомогу і захист національного й міжнародного права;
— справедливий і відкритий судовий розгляд;
— невтручання в приватне життя й таємницю листування;
— захист від незаконного обмеження честі й репутації;
— освіту;
— відпочинок, гру, художній і культурний розвиток;
— особисту власність;
— відповідний рівень життя;
— шлюб і родину;
— участь у громадському житті.
233