Глава 6

Освіта для ХХ£ ст. повинна мати смислоутворюючим стрижнем етичну домінанту. Йдеться не тільки про необхідність виховання нового покоління в дусі миру, взаєморозуміння й терпимості. Не менш важливим імперативом буде в XXI ст. й екологічне виховання, а ще ширше — формування у кожної людини глобальної етики і глобальної відповідальності як принципових норм нового гуманізму для нового єдиного й цілісного світу.

Освіта для XXIcm. покликана носити творчий і новаторський характер. У світі, де мінливість стала ознакою не тільки наукового й технологічного прогресу, а й способу життя мас, школи та університети зобов'язані як передавати новим поколінням раніше накопичені знання, так і готувати їх до вирішення проблем, з якими особистість і суспільство ще ніколи не стикалися.

Освіта для XXI cm. повинна будуватися на науково-обґрунтованих знаннях. Тільки за цих умов вона може формувати особистість, здатну до теоретичного і критичного мислення. Освіта, де наука підлегла ідеології, маніпулятивна педагогічна технологія та вузький прагматизм несуть серйозну загрозу деформації людини, перетворенню її на сліпого функціонера, вмілого, але не мислячого, а отже, безвідповідального.

Нарешті, освіта для XXIcm. повинна бути різноманітною, адекватною культурному й етнічному розмаїттю людства, такою, що задовольняє всебічні потреби соціально-професійних і конфесійних груп, так само, як і індивідуальні духовні потреби.

В умовах створення єдиного світового розподіленого інформаційно-стільникового співтовариства і простору Всесвіту, лавиноподібно зростаючої інформації виникає проблема визначення принципів добору й систематизації знань. Для цього ми повинні шукати нові форми їх синтезу і, можливо, знову звернутися до великих ідей енциклопедизму. Відповіді на ці питання не можуть бути простими й однозначними. Вони потребують часу для обговорення й осмислення.

Сподіватимемося, що в XXI ст. у міжнародному співробітництві ціннісні імперативи будуть пов'язані з формуванням єдиного освітнього простору, про який майже два століття тому говорив ПІ. Талейран: «Освіта — це дійсно особлива держава, сфера впливу якої не може бути визначена жодною людиною, і навіть національна влада не здатна установити її кордони: сфера її впливу величезна, нескінченна...».

І сьогодні ця важлива держава демонструє світу високі зразки свого «державного» устрою, де багато протиріч вирішуються не силою зброї, а силою інтелекту. Необхідно спробувати вирішити як можна більше інтерсоціальних проблем нашої цивілізації через систему освіти, виховання та культурного росту, що принесе всім народам мир і злагоду, здійснення сміливих надій і прагнень, перемогу високого розуму і шляхетного людського духу.

Конвенція по правах дитини як основа освіти XXI ст. У межах проекту Демократичної програми ФАРЕ «Назустріч освіті у сфері прав людини»

232

Інтеросвітні аспекти глобально-культурологічних проблем цивілізації

був даний стислий аналіз Конвенції ООН по правах дитини як фундаментального документа з викладання, навчання й підготовки викладачів у цій галузі. Цей аналіз слід використовувати як допоміжний матеріал для викладачів і студентів для сприяння їм у розумінні прав людини та її обов'язків.

Конвенція по правах дитини була прийнята Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. [795]. З цієї причини вона не тільки за суб'єктом (діти з моменту народження і до 18 років), а й сама по собі є наймолодшою серед основних документів ООН по правах людини. До 1993 р. Конвенцію ратифікували 174 держави—учасниці ООН, що становить значну кількість порівняно з іншими міжнародними документами по правах людини. В Європі немає жодної держави, яка б не приєдналася до даної Конвенції.

Деякі з основних статей Конвенції по правах дитини частково відрізняються від інших міжнародних договорів, а деякі ідентичні їм.

Унікальна позитивна характеристика Конвенції по правах дитини, яка відрізняє її від інших конвенцій по правах людини, пов'язана зі всеосяжним підходом до прав дитини. Вона формує комплекс цивільних, економічних, соціальних і культурних прав у контексті збереження людської гідності дитини.

Таким чином, документ має не тільки загальний, а й конкретний характер, і це виявляється у предметі його уваги — конкретній соціальній групі. Це — Конвенція по захисту прав груп, тобто дітей, і Конвенція, яка виступає проти їх дискримінації. Усі права в Конвенції мають однакову значущість, ніщо не має пріоритету (подібне завдання закладене в Європейській конвенції по правах людини).

Подальший огляд змісту свідчить, що Конвенція по правах дитини торкається всіх аспектів, які дотепер розглядалися в загальному контексті захисту прав людини.

Конвенція ООН по правах дитини охороняє право на:

— життя, розвиток;

— ім'я, національність, громадянство;

— свободу й безпеку;

— захист від насильства й катувань;

— захист від рабства;

— людську гідність;

— допомогу і захист національного й міжнародного права;

— справедливий і відкритий судовий розгляд;

— невтручання в приватне життя й таємницю листування;

— захист від незаконного обмеження честі й репутації;

— освіту;

— відпочинок, гру, художній і культурний розвиток;

— особисту власність;

— відповідний рівень життя;

— шлюб і родину;

— участь у громадському житті.

233