Глава 7

Разом з тим, події, які безпосередньо передували Другій світовій війні, та ті, які слідували за нею, з очевидністю засвідчили безґрунтовність цієї теорії. Група вчених (не випадково їх провідний представник М. Глукмен жив у Південній Африці - в регіоні, який характеризувався численними політичними протиріччями) відмовилася від теорії рівноваги, замінивши її теорією конфліктів. «Ця концепція, — стверджували вони, — представляє динамічну суспільну теорію, яка в більшому ступені придатна для розуміння соціальних процесів, ніж стара солідарна етнологічна теорія Дюркгейма» [232]. Оскільки прибічники теорії конфліктів не були готові до того, щоб розглядати соціальні конфлікти як соціальні протиріччя і з тієї ж причини відмовлялися також визнавати революційну теорію, їх критика старої теорії рівноваги швидко припинилася. Завдяки тезі про те, що кожний конфлікт у принципі служить зберіганню існуючого ладу або може бути використаний в інтересах зберігання цього ладу, попереднє уявлення про суспільну рівновагу як нормальний стан було знову прийняте в ідейну концепцію даної школи. Проте теорія конфліктів виявила свою широку придатність до політичних та соціальних відносин епохи після Другої світової війни; тому вона протягом тривалого часу посідала певне місце також у структуралістському напрямі антропології культур, етнології та соціології (Козер, Дарендорф) [133].

Політична ситуація, яка змінилася, вплинула не тільки на формування теорії, а і на вибір тематики представниками даної школи. Традиційні теми досліджень (родова організація, сімейні структури, роль вождя, релігійні уявлення та ін.) змінилися новими проблемами, як, наприклад, урбанізацією та її соціальними наслідками, значенням трибалізму для економіки, політики та суспільства, вивченням структури та способу життя робітничого класу, аналізом обсягу ринкового виробництва в сільських громадах та ін. Однак і ця переорієнтація не врятувала функціоналізм від швидкої втрати свого впливу в усьому світі. Це було пов'язано в основному з двома чинниками: з одного боку, провідні імперіалістичні країни припинили грунтувати свої політичні та економічні рішення на результатах етнологічних досліджень, з іншого—в результаті злиття цієї школи з інтересами колоніальної політики вона втратила весь свій авторитет у колоніально підкорених країнах, де її теорії, пов'язані зі спробою протистояти усвідомленню неминучості революційних перетворень суспільних відносин, наштовхувалися на шалений опір.

Функціоналізм Бронислава Малиновського. Як зазначалося, розвиток функціоналізму та соціальної антропології як наукового знання, яке має свій науковий статус, тісно пов'язаний з ім'ям британського вченого, поляка за походженням, Бронислава Каспара Малиновського (1884-1942), який разом з Альфредом Реджинальдом Редкліфф-Брауном (1881-1955) вважається основоположником структурно-функціонального методу та сучасної соціальної антропології [ 109]. Свою наукову кон-

330

Формування історико-теоретичних підвалин культурологи'

цепцію Б. Малиновський розроблював у дусі функціоналізму, що став на початку XX ст. теоретичною базою основного антропологічного напряму. Вихідним пунктом у становленні поглядів Б. Малиновського була опозиція еволюціоністським та дифузіоністським теоріям культури, а також «атомістичному вивченню культурних ознак поза соціальним контекстом» [105].

Основною метою своєї творчості він вважав розуміння механізму людської культури, зв'язків між психологічними процесами людини і соціальною інституцією, а також з біологічними основами загальнолюдських традицій та мислення. Методи, які Б. Малиновський використовував у роботі, були основані на польових дослідженнях та детальному порівняльному аналізі загальнолюдських традицій в їх повному соціальному контексті. Розробляючи методику досліджень, він виходить із принципу, що наукові гіпотези, які вчений намагається підтвердити на практиці, має висувати саме «поле», відіграючи одночасно і теоре-тико-творчу роль. «Ця теорія, — писав Б. Малиновський, — веде не тільки до специфічного розгляду фактів, а в першу чергу направляє дослідника до нових типів спостереження. Отже, це — теорія, яка витікає з польової роботи і повертається до неї» [105]. Польові дослідження, які Б. Малиновський проводив на Тробріандових островах, мали велике значення для подальшого розвитку етнографії, оскільки в результаті їх проведення був розроблений новий метод польових досліджень, який ґрунтувався на тому, що основний наголос робився не на визначенні відношень між окремими культурами, а на відкритті взаємозв'язків та взаємозалежності між інституціями однієї даної культури. Крім активного спостереження в полі, він вимагав знання існуючих етнографічних теорій, вміння самому формулювати проблеми, а також застосовувати «метод статистичної документації матеріалу на основі конкретних доказів» [105].

Функціоналістські монографії Б. Малиновського були в той час новим типом уявлення етнографічного матеріалу і відбиттям соціологічного характеру досліджень, оскільки, на відміну від попередніх до функціоналізму антропологічних течій, центр ваги в них переносився на взаємозв'язок та взаємозалежність окремих галузей культури. Найвагомішими та найзначущішими монографіями Б. Малиновського є: «Сім'я серед австралійських аборигенів» (1913), «Первісні вірування і форми соціального устрою» (1915), «Аргонавти західної частини Тихого океану» (1922), «Злочин і звичай у дикунському суспільстві» (1926), «Сексуальне життя диких» (1929), «Коралові сади та їх магія» (1935). Жодна з цих монографій не торкалася цілісності певних гомогенних культур, а концентрувалася на окремих інституціях або проблематиці, які розглядаються на фоні культурної цілісності. Окрім своєї методологічної цінності, ці публікації містять розробки численних теорій: первісного права, економічну теорію обміну, мови, магії та релігії, сім'ї та спорідненості і т. ін. Щодо теоретичних основ концепції Б. Малиновського,

331