Глава 8

Де з позицій свого вчення він намагався пояснити процес становлення психічного життя примітивної людини. Пояснення багатьох явищ, характерних для первісного суспільства (механізмів функціонування психіки примітивної людини, процесів виникнення первісних заборон - табу, виникнення анімізму та тотемізму), здійснювалося Фрейдом на основі даних, які були одержані при вивченні типових дитячих неврозів — так званих фобій (страхів) дітей, а теоретичною посилкою при цьому слугував знов-таки «Едіпів комплекс» [350].

Виникаючі у дітей неврози, які називаються фобіями, виявляються в боязні якоїсь певної тварини. При цьому, зазвичай, виявляється подвійна установка дитини: з одного боку, вона боїться тварини, з іншого — виявляє до неї всілякий інтерес, фіксуючи на ній свою увагу, імітуючи її. Ці амбівалентні почуття до тварини є, за Фрейдом, ніщо інше, як несвідоме заміщення у психіці тих прихованих почуттів, які дитина відчуває до батьків (хлопчик — до батька). Завдяки такому заміщенню, вважає Фрейд, відбувається вирішення внутрішньопсихічних конфліктів. Це несвідоме заміщення має приховати реальні причини дитячого страху, зумовленого не стільки відношенням батька до сина (суворість), скільки неусвідомленим та суперечливим відношенням самої дитини до батька. Хлопчик одночасно і любить, і ненавидить батька: він хоче стати таким же сильним, як батько, і разом з тим усунути його, щоб посісти його місце у стосунках з матір'ю. Такі несвідомі потяги дитини суперечать установкам, які вона набуває у процесі виховання. Вирішення цього внутрішньопсихічного конфлікту в душі дитини саме і здійснюється через несвідоме зрушення з одного об'єкта на інший: ті потяги, котрих дитина соромиться, витісняються із свідомості та в несвідомій формі направляються на алегоричний об'єкт, по відношенню до якого можна вже в неприкритій формі виявляти свої почуття.

В конструюванні психоаналітичної філософії історії Фрейд спирався також на гіпотези, які існували на той час в біології та етнології. У Дар-віна він запозичив уявлення про примітивну людську орду, якою керує сильний батько; у шотландського етнографа Аткінсона - ідеї про так звану циклопічну сім'ю (коли сини об'єднуються та повстають проти тиранії батька, вбиваючи його); у Р. Сміта - уявлення про виникнення тотемізму. Описана Фрейдом на основі використання всіх цих гіпотез фантастична картина первісного суспільства мала такий вигляд [370; 371; 388; 389; 398-400; 840]. Первісна людина жила в орді, керував якою батько. Його силі та волі підкорялися всі сини. Він один володів жінками; тих синів, які намагалися бунтувати, він виганяв із орди. Можливість виникнення конфліктів із-за володіння жінками запобіга-лась рішучими діями батька, який завдяки своїй силі відстоював право на монопольне володіння ними. Однак таке становище не могло тривати. Вигнані батьком брати об'єдналися, вбили та з'їли його, тим самим поклавши кінець первісній батьківській орді. Але братів охоплювали амбівалентні почуття, які й нині спостерігаються у дітей та

340

Формування історико-культурологічних засад психоаналізу

невротиків: вони ненавиділи батька та захоплювалися ним. Задовольнивши почуття ненависті, вони опинилися в полоні ніжних родинних почуттів, на основі яких виникло усвідомлення вини та розкаяння. Це змусило їх навіки зберегти образ батька у вигляді тотема, об'явивши неприпустимість вбивства заступника батька. Усвідомлення вини змусило також братів відмовитися від бажаних жінок і встановити заборону на інцест. Так виникли основні табу тотемізму, які збігалися з витісненими бажаннями «Едіпова комплексу». Людська культура, на думку Фрейда, і почалася з цієї великої події, яка постійно нагадує про злочин предків. Він ствержував, що суспільство грунтується нині на співучасті у спільно вчиненому злочині, релігія — на усвідомленні вини та розкаянні, мораль — частково на потребах цього суспільства, частково на розкаянні, яке потребує усвідомлення вини [350].

Таким чином, у психоаналітичному трактуванні вся сучасна культура з її мораллю та зростаючими обмеженнями базується на усвідомленні вини за скоєний злочин, яке незримо присутнє в душі кожної людини.

Психоаналітичне тлумачення філософії історії виходить із того, що релігія, мораль, соціальні почуття первісно складали одне ціле: вони «вироблялися» філогенетично на базі «Едіпова комплексу», а саме: релігія та мораль — через придушення цього комплексу, соціальні почуття — у результаті необхідності переборювання суперницьких почуттів між синами за право володіти жінками в первісній орді. Однак, тлумачачи виникнення релігії, моралі та соціальних стосунків між людьми таким чином, фундатор психоаналізу зіткнувся з низкою проблем. Так виникло питання, яка частина психіки дикуна — «Я» чи «Воно» — стала основою для створення релігії, моралі. Якщо останні виникли із «Я», то слід говорити про наслідування, яке зберігається у структурі «Я». Якщо релігія та мораль витікають із «Воно», то необхідно розкрити механізм виникнення релігійних уявлень, етичних та моральних приписів, виходячи не з усвідомлення людиною вини, а із чогось іншого. Постає також питання, наскільки правомірне поширення диференціації психіки культурної людини, її складових — «Я», «Воно» і «Над-Я» — на людську істоту первісного суспільства.

Фрейд спробував відповісти на ці питання. Диференціацію психіки на «Я» та «Воно» він визнавав не тільки в сучасній або первісній людині, а і в більш примітивних живих істотах. Така диференціація, в його уявленні, є необхідною умовою можливості дії зовнішнього світу на живий організм. Але оскільки несвідоме «Воно» не може відчувати та переживати реальність інакше, ніж за допомогою «Я», яке замішує для нього зовнішній світ, остільки моральні та релігійні аспекти витікають начебто із «Я» і мають значення лише для «Я». Однак це не означає, що Фрейд визнає пряме наслідування в «Я» (в такому разі виявилася б прірва між конкретною людиною та поняттям людського роду). Пригадаємо, що різниця між «Я» та «Воно» відносна, оскільки «Я» є диференційованою частиною «Воно». Тому переживання «Я» розглядаються Фрейдом як

341