Глава 7

щеними абстрактними схемами. Тому Ф. Боас скептично ставився до поширених у той час однобічних наукових напрямів — еволюціонізму, дифузіонізму та ін. Велику увагу він приділяв знанню місцевих мов (індіанських та ін.), записам текстів, вивченню і порівнянню особливостей культури і соціального ладу кожного народу.

З наступом реакції у США в 1930-ті pp. престиж Ф. Боаса почав слабнути і школа історичної антропології поступилася іншим напрямам: етнопсихологічній школі, теорії культурного релятивізму, неоеволю-ціонізму та ін.

І, нарешті, охарактеризуємо ще одну — Фінську школу — в межах культурно-історичного напряму. Вона виникла у Фінляндії, застосовувала історико-етнографічний метод вивчення взаємодії культур і концентрувала свою увагу на дослідженні фольклору. Передумовами зародження «фінського методу», який Ю. Крун (1835-1888) назвав географо-історичним, були корінні зміни в суспільних науках [232], викликані переворотом у природознавстві внаслідок еволюціоністської теорії Ч. Дарвіна і позитивістського напряму у філософії. Поштовхом до появи нового методу стала необхідність систематизації матеріалу. Пісні калевальсь-кої метрики, наприклад, незважаючи на типологічну схожість, мали локальні особливості. Для дослідження цих особливостей руни слід було розділити в географічному порядку. Ю. Крун, професор фінської мови і літератури Гельсінкського університету, який брав безпосередню участь у підготовці до видання рун, дійшов такого висновку: «...всякий, хто знайомий з першими записами, скаже, що «Калевала», як уміло вона не була б складена, точніше, саме тому, що вона так уміло складена, зовсім не годиться як джерело для наукових досліджень» [232].

Ще до початку публікації рун «Калевали» в 1873 p., провідний збирач та знавець калевальської поезії А.А. Бореніус у невеликій статті «Де народилася «Калевала»?» на основі лінгвістичних, етнографічних, історичних та інших даних, які містилися в рунах, припустив, що вони зародилися в Західній Фінляндії і звідти прийшли до Східної Карелії. Це була перша гіпотеза про міграцію рун, яка пізніше стала наріжним каменем фінського методу.

Остаточно Фінська школа сформувалася на початку XX ст. завдяки дослідженням і методичним розробкам сина Ю. Круна — К. Круна (1863—1933), професора фінської і порівняльної фольклористики в Гельсінському університеті. Завдяки йому та його послідовникам фольклорний архів Фінського літературного товариства став нині найбільшим у світі за кількістю матеріалів та найзразковішим за їх систематизацією та каталогізацією.

Таким чином, представники школи дифузіонізму, яка донедавна залишалася поза увагою вітчизняних науковців як «ворожа та буржуазна», внесли суттєвий вклад у становлення культурології як науки. Аналіз їх праць свідчить, що дослідники цього напряму хибували гіперкритичним ставленням до історичного розвитку як такого, а явище культурної ди-

326

Формування історика-теоретичних підвалин культурології

фузії визнавали першоджерельним в історичному процесі. З іншого боку, ВОНИ ПІШЛИ ДаЛІ В ДОСЛІДЖеННІ ІСТОРІЇ І Теорії КУЛЬТУРИ ПОРІВНЯНО ЗІ і'~Ґ'_

школою еволюціонізму. Своїми фундаментальними культурологічними працями, багатим фактичним матеріалом, особливо в галузі антропології, вони внесли свою лепту в процес становлення та розвитку історії і теорії культури, генезис культурології як науки.