Глава 7

Як зазначалося, розвиток функціоналізму та соціальної антропології _як наукового знання, яке має свій науковий статус, тісно пов'язаний з ім'ям Малиновського. Свою наукову концепцію він розроблював у дусі функціоналізму, що став на початку XX ст. теоретичною базою основного антропологічного напряму. Вихідним пунктом у становленні поглядів Б. Малиновського була опозиція еволюціоністським та ди-фузіоністським теоріям культури.

Незважаючи на міцний статус в академічній науці та суспільній думці, структурний функціоналізм буд підданий різкій критиці і в 60— 70-х pp. Вона була націлена проти притаманного функціоналізму уподібнення культури органічним системам. Особливо критики заперечували ідеологічну орієнтованість функціоналізму на бачення суспільства як стабільної інтегрованої цілісності, нездатність надати адекватний опис і аналіз протиріч та конфліктів. Зароджуючись в протистоянні еволюціонізму, функціоналізм залишав без змістовного розгляду процеси генезису соціальних норм та цінностей, механізми їх зміни або історичної наступності. Тому при розгляданні кризових станів та таких, що змінюються, в культурі, функціоналізм поступається іншим підходам. Слід зауважити, що на межі XIX—XX ст. у гуманітарній сфері почав стверджуватись історичний матеріалізм.

Але історичний матеріалізм, марксистська історична школа хибувала на недооцінку духовного аспекту в історичному розвитку суспільства.

Таким чином, як було показано у главі, в процесі формування істо-рико-теоретичних підвалин культурології на різних її етапах зробили свій плідний внесок як еволюціоністські теорії, історико-культуроло-гічні школи дифузіонізму, так і прибічники структурно-функціонального методу дослідження історії та теорії культури.

338

Глава 8

Формування історико-культурологічних засад психоаналізу

8.1. Історико-культурологічна парадигма Зигмунда Фрейда

Філософія історії та культури 3. Фрейда. Вчення Фрейда вже на перших стадіях свого розвитку вийшло далеко за межі медицини. Через декілька років після викладення Фрейдом основних ідей психоаналізу навколо нього організувався невеликий гурток, де обговорювалися загальні психоаналітичні проблеми.

Пізніше, простежуючи історію виникнення та розвитку психоаналізу, Фрейд писав, що його праці про тлумачення сновидінь, дотепність та інші з самого початку показали, що психоаналітичне вчення не обмежується медициною, а може використовуватися в різних науках про духовність.

Однією із галузей застосування психоаналітичного вчення Фрейда була філософія історії і культури. Вважаючи, що за допомогою психоаналітичного дослідження окремої людини можна висвітлити багато загадок історії людства, Фрейд використовував психоаналіз для конструювання власної філософії історії і культури. При цьому він виходив із того, що психічний розвиток окремої людини скорочено повторює процес розвитку всього людства, а протікання несвідомих процесів обумовлює специфіку виникнення як етичних і моральних норм поведінки, так і суспільних зв'язків, культурних досягнень і соціальних інститутів, які свідчать про прогрес цивілізації від примітивних первісних спільнот до сучасної організації буржуазного суспільства.

Психоаналітична картина історії розвитку первісного стану людства вперше була представлена Фрейдом у праці «Тотем і табу» (1913),

339