Глава 7

д. > їм відповідають три форми істини - почуттів, духовна і раціональна. В різні періоди історії ці базові передумови і відповідні суперсистеми перебувають у різних фазах свого розвитку. Одночасно, в будь-який період історії існують п'ять основних культурних систем низького рівня, які прагнуть сталості: мова, етика, релігія, мистецтво, наука. Для філософської бази концепції всесвітньо-історичного розвитку людської культури необхідне ідеалістичне розуміння історії, яке спирається на інтуїтивний метод пізнання.

П. Сорокін також запропонував теорію соціокультурної динаміки. При цьому дійсність розглядається як процес закономірної зміни, який усередині соціокультурних систем має діалектичний характер. Домінуючий світогляд і зумовлені ним принципи сприйняття дійсності поступово вичерпують свої можливості і замінюються одним із двох інших альтернативних світоглядів. Відповідно змінюються тотальні типи культурних суперсистем. За допомогою діалектики пояснюється ритмічна періодичність соціокультурних змін. Процес переходу суперсистеми від одного домінуючого світогляду до іншого супроводжується радикальною трансформацією соціальних інститутів і нормативних зразків. Три головних типи таких зразків (сімейні, договірні, примусові) розташовані в континуумі солідарність-антагонізм. Руйнування інтегральної бази та виникнення альтернативного домінуючого культурного етносу супроводжується тривалими періодами соціальних і культурних лих.

Найвидатніша фундаментальна праця П. Сорокіна — «Система соціології». У ній поставлені такі завдання: подолання монізму, розвінчання «алхімії» соціальних наук. Він досліджує суспільство (соціальне народонаселення) як сукупність груп, створених на основі загальності території, мови, професії, вікових та інших ознак. Групи підрозділяються на прості і складні (залежно від кількості ознак). До складних відносяться нації, класи та ін. Становище індивідів у групах, суспільстві загалом розглядається з точки зору характерної для них ієрархічної структури. Там же вивчалися проблеми внутрішньопсихологічні і символічні, механізми соціального перегрупування, зокрема характерні для функціонування елементарних груп лінгвістичні проблеми. Предметом соціології вже були «елементи людської взаємодії, їх класифікація і умови виникнення, зберігання та зникнення простих колективних єдностей (явищ взаємодії)». Це визначення підтверджує попередню прихильність П. Сорокіна психологічному напряму. «Помірна форма російського біхевіоризму» була результатом звернень П. Сорокіна до фізіологічних і рефлексологічних ідей Павлова, Бехтерева та ін. у період його відходу від еволюціонізму.

Суспільство — частина природи, а людський розум — найдосконаліша форма космічної енергії. Ця теза визначила розуміння П. Сорокіним законів, за якими живе та розвивається суспільство, загальних для всього Всесвіту, — рівноваги, економії сил, соціально-біологічного підбору.

304

Формування історика-теоретичних підвалин культурології

Завдання соціології, за його розумінням, полягає, передусім, у виявленні і аналізі відношень і функціональних зв'язків, які забезпечують можливість існування суспільства в його конкретних формах. Таким відношенням є взаємодія індивідів, що складає фундамент соціальної статики, одного з найважливіших розділів наукової соціології.

П. Сорокін принципово змінив підхід до аналізу традицій великих культур. В основу дослідження він поклав не аналіз локальних культур, а акцент на внутрішню логіку функціонування культури як самостійної системи. В основі класифікації — уявлення про кінцеву цінність (кінцева істинна реальність):

а) істинна кінцева реальність сприймається за допомогою органів чуття, звідси — почуттєва суперсистема. Потреби сприймаються як переважно фізичні (голод, секс, матеріальний комфорт). Ця культурна система панує в Європі з XVI ст.;

б) істинна кінцева реальність — це надчуттєвий і надраціональний бог. Така культура називається ідеаційною (умоглядною). Це характерно для суперсистем, які основані на християнській релігії (до XII ст.), релігії брахманської Індії, грецькій культурі;

в) у XIII — XIV ст. була зруйнована ідеаційна культура і заміщена чуттєвою суперсистемою. її основні посилки — об'єктивна реальність частково надчуттєва і частково чуттєва, звідси ідеалістична культурна система.

Ф. Тенніс — німецький соціолог. Його соціологія — один із перших досвідів побудови системи формальних «чистих» категорій у соціології, яка, на його думку, дозволяє аналізувати будь-які соціальні явища в минулому і сьогоденні та тенденції соціальних змін. Існує «загальна» і «спеціальна» соціологія. «Загальну» він детально не розглядає; вона має вивчати всі форми взаємодії та існування людей. «Спеціальна» підрозділяється на «чисту» і прикладну — «емпіричну» (соціографію), яка вивчає власне соціальне життя. Безпосередньо соціальне виникає тоді, коли співіснуючі люди перебувають у стані «взаємоствердження». Основою соціального зв'язку, за Ф. Теннісом, є воля. Тип волі визначає тип зв'язку. Можливе взаємовідштовхування і взаємозаперечуван-ня воль, але це не розглядається в межах «чистої» соціології, оскільки там, де панує ворожнеча, немає соціального зв'язку. Головна праця «Община та суспільство» містить типологію взаємостверджуючої волі:

— сутнісна воля — це психологічний еквівалент тіла. Тут розглядаються всі емоційні, афективні, напівінстинктивні потяги. Сутнісна воля має форму інстинктивних потягів, звичок і пам'яті;

- виборча воля (у формі навмисності) — вільна поведінка взагалі та виконання певних дій пов'язує мислення певним слововживанням.

Усі форми і види волі підпадають під поле діяльності або поведінки. Основна типологія соціальної реальності у Тенніса:

1. Спільнота (община), де панує перший тип волі.

2. Суспільство, де панує другий тип волі.

305