- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •1.2. Еволюція історико-філософських поглядів на культуру
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •1.3. Енобально-цивілізаційні засади культури (друга половина XIX — початок XXI ст.)
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •2.2. Цивілізаційно-циклічні концепції історико-культурного розвитку
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •2.3. Теорія цивілізаційно-інноваційних циклів
- •Глава 2
- •Глава 2
- •2.4. Історія та теорія культури в синергетичній парадигмі
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3
- •3.1.1. Еволюція дефініції «культура»
- •3.2. Масова культура як феномен глобально-цивілізаційних процесів
- •3.3. Проблеми самовизначення людини в культурі
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •4.2. Вивчення механізму еволюції культури як іманентного продовження динаміки матеріального світу
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •5.2. Генеза та еволюція інформаційної цивілізації
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •5.3. Роль культурно-освітніх основ у еволюції інформаційної цивілізації
- •Глава 5
- •5.3.2. Перспективи розвитку освіти та високих технологій в інформаційній цивілізації
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6
- •6.1. Освіта і цивілізація
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.2. Основні тенденції освітньої політики
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.3. Соціальні та соціологічні імперативи освіти
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.4. Культура, етнос, освіта
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.5. Контури системи освіти XXI ст.
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.6. Освіта і глобалізація
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •7.2. Історико-культурологічні основи школи дифузіонізму
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •7.3. Структурно-функціональний метод дослідження історії та теорії культури
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •8.4. Біхевіоризм як психологічний напрям культурології
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •8.4.3. Соціокультурологічні аспекти біхевіоризму та агресії
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •9.2. Історико-культурологічні події в Україні доби національно-демократичних революцій та громадянської війни
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •9.3. Еволюція української культури 20—80-х pp. XX ст.
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •9.4. Культурологічні аспекти незалежної України у загальносвітовому контексті
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 10
- •10.1. Історико-культурологічні аспекти етнічного чинника
- •10.1.1. Людина і етнос
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.1.2. Суперетноси
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.2. Континуум культур
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.3. Проблеми співіснування суперкультур
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.4. Фактори та проблеми подолання глобальної кризи сучасної культури
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.5. Перспективи розвитку культурології в контексті реконструкції історії
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 1. Культурологічні концепції цивілізаційних процесів: аналіз джерел та літератури ......................13
- •Глава 2. Методологічні засади історико-культурологічного дослідження ...............54
- •Глава 3. Формування основних історико-теоретичних параметрів культури.......................................109
- •Глава 4. Становлення феномену культурогенезу..........143
- •Глава 5. Історико-культуролопчний вимір еволюції цивілізації у добу глобалізму.............................189
- •Глава 6. Інтеросвітні аспекти глобально-культурологічних проблем цивілізації ..................223
- •Глава 7. Формування історико-теоретичних підвалин культурології....................................290
- •Глава 8. Формування історико-культурологічних засад психоаналізу........................................339
- •Глава 9. Формування історико-теоретичних основ української культури у глобально-цивілізаційному вимірі ....................416
- •Глава 10. Співіснування культур і поліетносфера в добу цивілізаційної глобалізації .......................452
Глава 8
взаємодіючих впливів, які діють не тільки на поведінку, а й на різні частини системи.
Роль соціальних та пізнавальних перемінних у розумінні особистості досліджував інший персонолог — Джуліан Роттер [878; 905]. Як і А. Бандура, він вважав, що люди є активними учасниками подій, що впливають на їхнє життя. Специфічний аспект роботи Роттера, що привертає особливу увагу, — акцентування контролю. У центрі уваги вченого завжди був прогноз поведінки. Д. Роттер стверджував, що потенціал поведінки складається із моторних акцій, пізнання, емоційних реакцій, очікування певного підкріплення. Психологічна ситуація настільки значима, наскільки уявляється індивіду, незважаючи на будь-яке трактування її іншими спостерігачами.
Наприкінці 1940-х - на початку 1950-х pp., коли Д. Роттер почав створювати свою теорію, найзначущими напрямами були психоаналітична та феноменологічна теорія особистості*. На думку Д. Роттера, обидва ці підходи містили концепції, недостатньо визначені, і тому він вирішив ввести чітку термінологію. Він намагався розвити концептуальну структуру, яка включає чітко визначені терміни та гіпотези, які можна перевірити. Також він намагався побудувати теорію, яка б підкреслювала роль мотиваційних та когнітивних факторів у повчанні людини. І нарешті, зауважимо, що Д. Роттер хотів створити теорію, яка б підкреслювала розуміння поведінки у контексті соціальних ситуацій. Його теорія соціального повчання - це спроба пояснити, як навчаються поведінки через взаємодію з іншими людьми та елементами оточення. Д. Роттер висловлював думку, що це - теорія соціального повчання, оскільки вона підкреслює той факт, що головним або новим типам поведінки можна навчитися в соціальних ситуаціях. Ці типи поведінки складним чином пов'язані з потребами, що вимагають задоволення у посередництві з іншими людьми [905].
* Феноменологічний напрям теорії особистості пропагує ідею про те, що саме суб'єктивна здатність пізнання дійсності відіфає ключову роль у визначенні зовнішньої поведінки людини. Інакше кажучи, кожний із нас реагує на події відповідно до того, як ми суб'єктивно сприймаємо їх. Представники цього напряму заперечують ідею про те, що світ існує сам по собі як незмінна дійсність для всіх. Вони стверджують, що об'єктивна дійсність є реальністю, яка свідомо сприймається та інтерпретується людиною в даний момент часу. Другий важливий тезис — ідея про те, що люди здатні визначати свою долю. Вони вільні у рішенні, яким саме має бути їхнє життя. Самовизначення є суттєвою частиною людини. Воно приводить до висновку, що люди відповідальні за те, чим вони є. Останній тезис полягає в тому, що люди за своєю природою добрі та мають прагнення до удосконалення: реалізації внутрішніх можливостей та особистісного потенціалу. Цей тезис чітко відбиває позитивний та оптимістичний погляд феноменологічного підходу на людство. Концепції та положення, що характеризують феноменологічний підхід до особистості, найбільш чітко виявлені у працях Карла Роджерса.
406
Формування історика -культурологічних засад психоаналізу
Д. Роттер, зосередивши увагу на тому, як навчаються поведінки у соціальному контексті, вважав, що в основному поведінка визначається нашою унікальною здатністю думати і передбачати. За його ствердженням, прогнозуючи, що робитимуть люди у певній ситуації, ми маємо взяти до уваги такі когнітивні перемінні, як сприйняття, очікування тощо. У теорії Д. Роттера існує також положення, що поведінка людини цілеспрямована, тобто люди прагнуть рухатися до очікуваних цілей [905]. За Роттером, поведінка людини визначається очікуванням, що певна дія приведе у кінцевому підсумку до майбутнього заохочення. Інтеграція концепцій очікування та підкріплення у межах однієї і тієї ж теорії — одна із ознак системи Роттера.
Він вважав, що люди за своєю природою прагнуть максимізувати заохочення та мінімізувати покарання, а також мають властивість шукати та задовольняти потреби. При цьому він запропонував розділити потреби на шість категорій:
— статус визнання (відчувати себе компетентною людиною, яку поважають);
— захист (потреба у чиємусь захисті та допомозі у досягненні значимих цілей);
— домінування (впливати на життя інших людей та контролювати його);
— незалежність (потреба приймати самостійні рішення без впливу з боку інших);
— прив'язаність (потреба у прийнятті та любові);
— фізичний комфорт (потреба у доброму здоров'ї та фізичній безпеці). Принципова формула Роттера означає, що людина схильна прагнути
до цілей, досягнення яких буде підкріплене, а очікувані підкріплення матимуть високий ступінь цінності. При цьому новацією було зосередження на особистісних перемінних, названих «локусами контролю», які являли собою узагальнене очікування того, в якій мірі люди контролюють підкріплення у своєму житті. Так, названі вченим «особистості з екстернальним локусом контролю» впевнені, що на їхні успіхи та невдачі впливають фактори, які від них не залежать, — доля, випадок, везіння*.
Люди з інтернальним локусом контролю, навпаки, впевнені, що судьба цілком і повністю залежить від них самих. Це свідчить, що інтернали набагато більше пристосовані до життя: активно шукають здоровий спосіб життя, прогнозують майбутнє з раціональних точок зору, мають високий ступінь опору негативним соціальним проявам,
* Екстерналам притаманна конформна та незалежна поведінка. Інтернали, на відміну від екстерналів, не схильні до підкорення та придушення інших; вони чинять опір, коли ними маніпулюють і намагаються позбавити певної свободи. Екстернали не можуть існувати без спілкування, вони легше працюють під спостереженням і контролем. Інтернали краще функціонують у самотності та при наявності необхідних ступенів свободи.
407