Глава 7

то його функціоналізм концентрується на двох основних поняттях: культури та функції. Обидва поняття у процесі еволюції поглядів самого автора дещо змінювалися, набуваючи дедалі ширшого теоретичного смислу. Перше визначення поняття культури Б. Малиновський намагався сформулювати у статті «Антропологія» в 1926 p., потім на її основі створити ширшу теорію культури, виклавши її у статті «Культура» в 1931 р. Пізніше, в 1937 р. у праці «Культура як визначник поведінки» автор сформулював теоретичні основи напряму. Однак остаточна версія концепції культури Б. Малиновського міститься у праці «Наукова теорія культури та інші есе» (1944) [104].

З концепцією культури, яку ввів у соціальну антропологію Б. Малиновський, нерозривно пов'язане поняття інституції. На його думку, інституції є найменшими елементами дослідження, на які можна поділити культуру — дійсними складовими культури, які мають певний ступінь протяжності, поширеності та незалежності є організованими системами людської діяльності [104]. Кожна культура має свій, характерний для неї склад інституції, який може відрізнятися специфікою та розмірами. Інституцію він визначає двояко: або як групу людей, які реалізують сумісну діяльність, або як організовану систему людської діяльності.

Однак Б. Малиновський не зупинився на цьому. Він розумів культуру і як апарат для задоволення потреб [ 104]. На думку Б. Малиновського, будь-яка людська діяльність має цільовий характер, зорієнтована в певному напрямі або виконує певну функцію. Виходячи з цього, автор формулює новий вимір, навколо якого будує свої теоретичні принципи. Тут наголошується на «використанні» предмета, його «ролі» або «функції». «Всі елементи культури, якщо дана концепція культури правильна, мають діяти, функціонувати, бути дійсними та ефективними. Такий... динамічний характер елементів культури та їх взаємовідносин веде до думки про те, що найважливішим завданням етнографії є дослідження функції культури» [106]. Таке розуміння культури було дійсно новим у культурній і соціальній антропології на початку XX ст.

Теорію культури, яка розуміється як адаптивний механізм, що дає можливість задовольнити людські потреби, Б. Малиновський розпочав ще у статті «Культура», а більш широко розвинув її у книзі «Наукова теорія культури», виданої вже після його смерті. Але ще в 1926 р. він писав: «...антропологічна теорія прагне до з'ясування фактів антропології на всіх рівнях розвитку через аналіз їх функцій, ролі, яку вони відіграють в інтегративній системі культури, їх спосіб гри в системі культури, спосіб збереження взаємозв'язків у цій системі, спосіб зв'язку цієї системи з оточуючим фізичним світом» [109]. Тут система є не просто сукупністю умов, а й інтегральною системою культури, тобто пов'язаними та переплетеними між собою всіма її аспектами. Таким чином, культура стає для Б. Малиновського ближчою до людини, вона

332

Формування історико-теоретичних підвалин культурологи

набуває іншого виміру та об'єднується з динамічною сферою явищ. Ця динаміка базується на поєднанні окремих частин культури і на тому, що вона пов'язана з людиною в тому смислі, що «всі елементи культури діють безпосередньо в напрямі задоволення потреб» [105].

Вихідним пунктом для Б. Малиновського є принцип об'єктивно даного та оціночно пізнаваного характеру законів культури. Форми людської поведінки не є випадковим набором людських вчинків або цінностей, а впорядковуються в певну систему закономірностей та правил. Таку позицію Б. Малиновський визначає як своєрідний культурний детермінізм, якому підлягає людина як одиниця та як колектив. Культуру вчений бачить ще і як сукупність або суму людських матеріальних, соціальних та духовних здобутків. її розуміють як атрибут людської поведінки і невіддільну частину людини, яка складає частку суспільства. Таким чином, культура «містить успадковані людиною матеріальні добутки (артефакти), добро, технологічні процеси, ідеї, навички та цінності. Сюди також включена і соціальна організація, оскільки її можна зрозуміти лише як частину культури» [104]. У більш широкому визначенні культури Б. Малиновський характеризує її як «злагоджену, багатоаспектну реальність sui generis», вона стає для нього ключовим поняттям антропології, яке охоплює прояви всього життя людини та всієї людської спільноти.

Крім цього, культура для Б. Малиновського є «соціальним спадком»: «...щоб зрозуміти, чим є культура, необхідно придивитися до процесу її створення, зрозумівши наслідування поколінь і той спосіб, за допомогою якого вона створює в кожному новому поколінні властивий їй упорядкований механізм» [105]. Продовжуючи свою теорію культури, Б. Малиновський спирався на біологію людського організму. У праці «Наукова теорія культури» він виклав біологічні основи культури, свою теорію потреб. Вихідним пунктом у даному разі для нього є факт причетності людини до світу природи. Завдяки тому, що фізіологічна будова організму однакова у всіх людей, можна виявити загальні основи різних людських культур [104].

Теорія потреб Б. Малиновського у своїй закінченій формі була представлена у праці «Наукова теорія культури» в 1944 p., відразу ж викликавши багато найсуперечливіших оцінок. Такими ж суперечливими і не завжди об'єктивними були оцінки того напряму, що створив Б. Малиновський, який, блиснувши на початку століття теоретичними формулюваннями та дидактичними досягненнями, передусім багатством матеріалу, був підданий забуттю. Однак, можливо, деяке перетворення та продовження ідей цього вченого могло б стати дуже цінним пізнавальним інструментом для дослідження дійсності в наш час.

Критика функціоналізму (структурно-функціонального підходу). Незважаючи на міцний статус в академічній науці та суспільній думці, структурний функціоналізм був підданий нищівній критиці; в 1960— 1970-х pp. вона була націлена проти притаманного функціоналізму упо-

ззз