Глава 6

Одночасно планета «колонізується» неживими «представниками» тех- ногенної цивілізації. Щорічно близько 15—20 млн різних машин, технічних приладів, пристроїв, будівель збільшують чисельність цих «представників» [780].

Людина виявилася непристосованою до цього нового темпу розвитку цивілізації. Відбулося це десь у 30-і і 40-і роки XX ст., коли почали вимальовуватися деякі обриси прийдешніх науково-технічних, енергетичних, космічних, інформаційних революцій. Іспанський філософ Ортега-і-Гассет відзначив цю обставину в 1930 p.: «На сьогодні крах зазнає сама людина, яка вже не здатна поспівати за своєю цивілізацією. Зростаюча цивілізація — не що інше, як пекуча проблема. Чим більше досягнень, тим більше в ній небезпеки» [6].

З тих пір ця думка підтверджувалася багато разів. Нові способи землеробства викликали «зелені революції», які нині не можуть існувати без гігантського потоку хімікалій. Зростання потреб сучасної людини породило гігантську індустрію побуту, що не знає відпочинку й спокою. Ресурси вирубуються, виловлюються, знищуються з дивовижною швидкістю. Енергетика стала обов'язковою супутницею кожної розвиненої країни. Вона ж послужила причиною величезної кількості катастроф, які цілком можуть закінчитися і всесвітньою катастрофою. Виявилося, що безупинна робота кращих вчених не в змозі уберегти світ від СНІДу, масових хвороб, алкоголізму й наркоманії.

Усе це свідчить про зовсім незадовільний стан суспільної моралі, освітньої філософії та індустріально-технологічної практики. Суспільство фактично примирилося з існуванням «одномірної людини», професійного навчання, вузького світорозуміння. Диференціація та спеціалізація, які начебто диктує логіка наукового прогресу, насправді посувають світ ще ближче до катастрофи.

У зв'язку з цим очевидно, що вся система знань про світ, людину й суспільство повинна бути переглянута. У певному смислі доведеться повернутися, хоча і на більш високому витку розвитку, до цілісного знання, філософії, до єдиного світоустрою. Іншими словами, до фунда-менталізації освіти на основі органічної єдності її природничо-наукової і гуманітарноїскладових. Потрібно привести в струнку, не відокремлену від світу й людини систему всю сукупність знань, вір, культур, технологій. Почати необхідно зі створення універсальної моделі гармонічного світу. Людина повинна науково, наочно, матеріально відчути свій взаємозв'язок із навколишнім світом. Культура народів, екологія, інформатика, країнознавство, релігієзнавство, математика, фізика, біологія та інші предмети мають складати програму знань універсальної людини, метою й смислом діянь якої буде «цілісне знання» і «цілісний світ», про що писав В.І. Вернадський. Цей процес повинен мати прискорений характер, інакше, можливо, буде пізно.

Сьогодні необхідна практична реалізація тріади «екологічне виховання — екологічне просвітництво — екологічна освіта». Всі частини цієї тріади пов'язані, вони утворюють основу формування у населення

226

Інтеросвітні аспекти глобально-культурологічних проблем цивілізації

екологічного світогляду, який базується на усвідомленні необхідності збереження оптимального для життя людства середовища існування, яким нині, по суті, стала вся біосфера Землі.

Самостійно вирішити ці проблеми — проблеми всього людства — не в силах жодна країна, яку б сучасну й розвинену економіку вона не мала. Тут необхідне об'єднання економічних, інтелектуальних і духовних можливостей усього світового співтовариства.

На нашу думку, ці проблеми можна розділити на дві основні групи. До першої відносяться інтерсоціальні проблеми розвитку людської цивілізації, сучасний етап якої характеризується низкою серйозних криз: економічною, екологічною, енергетичною, інформаційною, а також різким загостренням національних і соціальних конфліктів у багатьох регіонах Землі. За загальним переконанням, можливість успішного подолання цих криз і конфліктів значною мірою визначається вданий час і в ще більшому ступені визначатиметься в майбутньому насамперед рівнем освіченості [[1; 8—10; 186; 562; 563-576] та духовної культури суспільства [12; 13; 15-21; 24; 26-30; 32; 45; 267; 268; 271; 312; 348; 443; 513; 523; 528; 579-581; 583; 588; 709; 722; 729; 731; 781-794]. Наприкінці XX ст. повною мірою проявилася фундаментальна залежність нашої цивілізації від тих особливостей особистості, які закладаються в освіті. Це переважно обумовлене тим, що інструментальні можливості мислення сучасної людини набули дійсно планетарних масштабів. Вони містять у собі і надзвичайні можливості, і небачену загрозу. Що візьме гору в реальних історичних умовах, багато в чому залежить від освіти, шкіл, університетів.

Існує і друга група причин, яка зумовлює необхідність фундамен-талізаціїосвіти. Це пояснюється тим, що розвиток світового співтовариства в останні десятиліття все більш явно ставить у центр системи освіти пріоритет людської особистості. За сучасними уявленнями, формування широко освіченої особистості потребує вирішення низки взаємозалежних завдань. По-перше, необхідно гармонізувати відносини людини з природою через знайомство із сучасною природничо-науковою картиною світу і проблемами біосфери та Всесвіту загалом, усвідомити місце людини в природі і на цій основі вирішити проблеми екології і більш широко — ноосфери. По-друге, потрібно виходити з того, що людина живе в суспільстві і для її гармонійної соціалізації необхідне занурення в існуюче культурне середовище через освоєння історії, права, культурології, економіки, філософії. По-третє, сучасна людина живе в умовах насиченого інформаційного середовища, і завдання системи освіти - навчити життю в потоці інформації, створити передумови й умови для безупинної самоосвіти. Нарешті, особистість має перебувати у згоді сама із собою, а це вимагає певних знань у галузі психології, фізіології і знайомства зі сферою літератури й мистецтва.

Таким чином, необхідність вирішення як інтерсоціальних проблем людства, так і забезпечення нагальних потреб особистості приводить нас до ідеї фундаменталізації освіти.

227