Глава 9

Як бачимо, розвиток культури України кінця XIX — початку XX ст., геополітичне розташування країни, засилля іноземного капіталу та політичний тягар різних країн, їх вплив на розірвану на шматки націю спричинили ріст самосвідомості українського народу, передусім інтелігенції, стали основою, підмурками нового явища, яке увійшло в історію як «українізація». Навіть більшовицький режим змушений був, хоча і тимчасово, підкоритись цьому явищу і сприяти розвиткові української культури. Все це привело до піднесення культури країни, духовного буття українського народу, прискорювало його входження у світовий простір.

Як відомо, Україна за часів царату зазнавала особливих утисків у сфері культури. 25 мільйонів українців були позбавлені як школи, так і преси рідною мовою, під забороною знаходились українська література і театр. І не дивно, що таке гноблення культури викликало обурення студентства і прогресивної інтелігенції України. Особливо це проявилось підчас революції 1905—1907 pp., коли письменники М. Коцюбинський, І. Франко, І. Нечуй-Левицький, В. Самійленко, В. Сте-фаник, професор А. Кримський, художники М. Бурачек, Ф. Красицький та ін. активно виступили проти царату [936]. Професура Новоросійського університету в цей час підтримала відому тоді записку 343 учених, у якій вони вимагали надання навчальним закладам конституційних прав і відмовлялись без цього продовжувати заняття [937].

Під час реакції інтелігенція України продовжувала свою творчу роботу, особливо через різні об'єднання і товариства. Одним із таких було Харківське історико-філологічне товариство (XIФТ), яке виникло ще в 1877 р. на базі наукових сил університету. Найактивніше і найплідніше працювали: в галузі літературознавства — О. Білецький, І. Айзеншток; історії — В. Бузескул, Д. Багалій, М. Ковалевський; історії права — М. Максименко; етнографії - Д. Яворницький; архітектури - С. Тара-нущенко і багато інших [938].

Подібну роботу проводила інтелігенція, яка згрупувалася навколо Історичного товариства Нестора-літописця, заснованого при Київському університеті ще в 1872 р. Друкована продукція цього товариства складала 24-томне видання «Чтений». Наукове товариство імені Т. Шевченка виникло у Львові в 1892 p., товариство з такою ж назвою почало працювати в Києві під час революції 1905-1907 pp. Активними учасниками товариства у Львові були: І. Франко, Д. Гнатюк, А. Маковій, І. Крип'якевич, Ф. Колесса, М. Возняк та інші вчені й письменники. І якщо львів'яни регулярно видавали «Літературно-науковий вісник», то кияни протягом 1907—1914 pp. випустили 16 томів «Записок наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка». В останньому, наприклад, друкувались роботи таких відомих учених, як академіка О. Шахматова, Ф. Корша, М. Сумцова, Ф. Вовка, М. Возняката ін [939].

І все ж таки загальний рівень культури в Україні напередодні нових жахливих випробувань Першої світової війни залишався надзвичайно

422

Формування істерико-теоретичних основ української культури...

низьким. При населенні в 25 млн на одну тисячу припадало лише 67 учнів. За писемністю Україна посідала одне з останніх місць [936]. На початку 1914—1915 навчального року на території України, яка входила до складу Росії, функціонувало лише 19 вищих навчальних закладів, у яких навчалося 26 695 студентів [940]. Слід зауважити, що більшість із них було відкрито на приватні пожертвування. При цьому 2/3 вищих навчальних закладів припадало на Харків і Київ, де концентрувалась основна маса студентства України. Характерно, що у вузах України в 1914 р. навчалось 64 % дітей заможних верств населення [941].

Важливу роль у культурному житті України відігравало вчительство. На початок 1917 р. в Російській імперії нараховувалось 280 тис. учителів, із них 50 тис. працювали на Україні. При цьому слід зауважити, що вчительство було далеко неоднорідним за своїм соціальним походженням, матеріальним станом та політичною орієнтацією [942]. Якщо царат прагнув підкупити й приборкати міське вчительство стабільним і достатнім матеріальним забезпеченням, то низове, масове вчительство народних шкіл зазнавало нестатків, відчувало на собі насильство, обмеження доступу до знань [943]. І звичайно, значна частина вчителів була незадоволена політикою царату і -з ентузіазмом зустріла Лютневу революцію 1917 p., хоч і після неї їх становище не стало кращим.

На культурне життя України після Лютневої революції 1917 р. впливала і низка різноманітних, переважно профспілкових організацій, створених за ініціативою вчительства. Як визначали самі вчителі, вони перебували під впливом Тимчасового уряду і його лідера О. Керенсь-кого [944]. Така картина була характерною для переважної частини губерній східної України. Але і тоді серед учительства формувалось ядро, що об'єднувало найбільш радикальну за настроями частину інтелігенції, яка підтримувала позиції революційно-демократичних партій [945]. Вчителі на своїх з'їздах пропонували перетворити всі школи в «народні» з доступом в них простого населення і навчанням рідною мовою [946]. Революційна настроєність значної частини вчительства змусила Тимчасовий уряд 8 серпня 1917 р. звільнити їх від військової служби [942].

Як бачимо, в буремні роки перших російських революцій, світової війни, розрухи й жебрацтва в умовах великодержавної політики царату інтелігенція України, особливо її демократична частина, найчисельні-ший її загін — учительство, продовжувала свою творчу, культурно-просвітницьку роботу і тим самим сприяла розвитку вітчизняної науки і культури, її зв'язків з культурами іншіх народів.