Глава 6

Основу цієї фундаменталізації повинні скласти фундаментальні наукові знання, фундаментальність у науці та фундаментальність в освіті. У цих поняттях є як загальне, так і відмінне, і співвідношення між ними в історії змінювалося. Вперше концепція фундаментальної освіти була чітко сформульована Гумбольдтом на початку XIX ст. Він стверджував, що предметом такої освіти мають бути ті фундаментальні знання, що якраз сьогодні відкриває фундаментальна наука на своєму передньому краї. Більше того, передбачалося, що освіта повинна бути безпосередньо вбудована в наукові дослідження. У наступні часи цей ідеал освіти був реалізований у кращих університетах світу. Однак з часом розрив між ідеальною моделлю і реальністю ставав усе більш відчутним.

Тому, щоб забезпечити фундаментальність і цілісність освіти, необхідно попередньо домогтися тих же цілей у самих фундаментальних науках, оскільки диференціація наук у XX ст. досягла такого рівня, що фахівці з різних розділів раніше єдиної науки часто перестають розуміти один одного. Останнім часом, щоправда, становище починає змінюватися, і на перший план виходять інтеграційні й міждисциплінарні тенденції, але до повного вирішення цієї проблеми ще далеко. Тому перед вченими й педагогами сьогодні постало кардинальне завдання — виявити цілісність кожної з фундаментальних наук, потім виявити цілісність усього природознавства і всього гуманітарного знання і, нарешті, на наступному етапі створити основи цілісної фундаментальної освіти.

Перехід до нової освітньої концепції, в основі якої — фундамен-талізація освіти, визнається багатьма цілком назрілим, однак визначення шляхів цього переходу потребує обговорення й осмислення. На нашу думку, цей перехід не повинний зводитися до простого збільшення обсягів кожної з фундаментальних природничо-наукових і гуманітарних дисциплін: аналіз існуючих навчальних планів і програм показує, що можливості тут уже практично вичерпані. Має йтися про якісно нові цілі освіти, принципи добору і систематизації знань, створення фундаментальних навчальних курсів по кожній із традиційних природничо-наукових і гуманітарних дисциплін та їх узгодження для досягнення нової якості освіченості особистості та суспільства.

Одне з найважливіших завдань цього нового етапу розвитку освіти -подолання роз'єднаності двох компонентів культури, що виникло історично: природничо-наукового і гуманітарного, подолання через їх взаємозбагачення і пошук основ цілісної культури на новому етапі розвитку цивілізації. Найважливішим елементом цього процесу має стати включення циклу загальних природничо-наукових дисциплін у гуманітарну освіту і, відповідно, циклу загальних гуманітарних дисциплін — у природничо-наукову й технічну освіту.

Особливо складною є проблема включення в гуманітарну освіту елементів природничо-наукових знань. Зрозуміло, це має бути не конгломерат уривчастих і спрощених відомостей з різних природничих наук. Навпаки, це елементи природознавства, орієнтовані на формування

228

Інтеросвітні аспекти глобально-культурологічних проблем цивілізації

елементів раціонального мислення й уявлень про сучасну наукову картину світу, але при цьому враховуються особливості менталітету гуманітаріїв.

Ця освітня парадигма, на нашу думку, відбиває потреби людської цивілізації на початку XXI ст. Подальший розвиток демократії і ринкових відносин, досягнення гармонії особистості і суспільства у згоді з природою можливі тільки на базі широкої фундаментальної і цілісної освіти, здатної реалізувати потреби людини в зміні сфер діяльності протягом усього її життя. Підвищення загального рівня освіченості суспільства, ліквідація однобічності в його психологічних установках додадуть суспільству необхідну стабільність, контактам людей — належну толерантність, а кожній людині — дійсну свободу думки й справи. Повинні збутися сповнені глибокого смислу слова Цицерона: «Ми істинно вільні, коли ми зберегли здатність міркувати самостійно, коли необхідність не вимушує нас захищати нав'язані і, у деякому роді, запропоновані нам думки».

У нових соціальних і економічних умовах нове вирішення одержує і протиріччя, що завжди існувало між фундаментальною освітою і професійним навчанням. Орієнтація на вузьких професіоналів відбиває рівень розуміння соціальної захищеності особистості в попередні десятиліття. Нині ситуація змінюється. Реально захищеною у соціальному плані може бути лише широко освічена людина, здатна гнучко перебудовувати напрям і зміст своєї діяльності у зв'язку зі зміною технологій або вимог ринку. Вузькопрофесійна підготовка в якій-небудь конкретній галузі має поступово із системи освіти перейти до сфери виробництва та іншої професійної діяльності.

Хотілося б звернути також увагу і на те, що людина, суспільство, світове співтовариство, цивілізація, розвиваючись, усе в більшій мірі виявляють свої найбільш істотні, основні, тобто фундаментальні особливості. У зв'язку з цим важливо створити таку систему освіти і таку її структуру, що здатні постійно уловлювати, відстежувати й нести в середовище учнів чи студентів новітні наукові знання про ці фундаментальні якості. Отже, має йтися не про забезпечення оволодіння всіма знаннями (в наше століття їх приріст і відновлення відбуваються такими швидкими темпами, які при всьому бажанні не можуть дозволити людині їх освоїти), а про акцентування уваги на освоєнні й осмисленні найістотніших, фундаментальних, сталих і тривалий час актуальних знань, що лежать в основі наукової картини сучасного світу, представленого світом космосу, світом людини й суспільства, світом людської Цивілізації і глобальних фундаментальних процесів, які у них відбуваються.

Специфіка подібної системи освіти має виявлятися й у тому, що вона (освітня система) повинна бути здатною не тільки озброювати знаннями, а й внаслідок постійного і швидкого відновлення знань у нашу епоху Формувати потребу в безупинному самостійному оволодінні знаннями, Уміннями і навичками самоосвіти, самостійному і творчому підході до

229