Глава 2

раст у добробуті між 10 % найбільш успішних виробників послуг, основаних на знаннях, та провідними сільськогосподарськими виробниками постійно зростатиме. Для підтримання соціальної справедливості необхідно буде знайти нові шляхи.

Основою майбутнього технологічного укладу стає широка комплексна автоматизація виробничих процесів на базі розвитку електроніки, мехатроніки, мікропроцесорної техніки, глибокої автоматизації виробництва, широкого застосування біотехнологій, нової системи масових комунікацій з використанням обчислювальних мереж та космічного зв'язку. М. Алісов показав, що особливістю сучасного світового економічного розвитку стає дематеріалізація людської діяльності [657]. При цьому, якщо виробництво електронної продукції все більше переміщується у країни третього світу, то її споживання та наростаюче збільшення щільності та структурного різноманіття зв'язку продовжують концентруватися в індустріально розвинених країнах. Особливо важливо, що розвиток високих технологій потребує не стільки великих інвестицій, скільки інтелектуальних ресурсів [658]. Отже, основну вигоду можуть принести інвестиції в освіту, що зовсім недооцінюється в сучасній Україні. Адже за загальновизнаними оцінками у світі дуже мало країн з таким високим інтелектуальним потенціалом значної частини населення.

Розгляд «історично-інноваційних» циклів історії людства логічно приводить нас до того, що образ світу постає як сукупність нелінійних процесів. У такому разі «...у сфері історико-наукового аналізу на зміну позитивістсько-раціоналістській парадигмі мислення, яка виявляла необхідний характер причинно-наслідкового зв'язку, приходить універсальна для сучасної культури парадигма, яка актуалізує категорії необхідності, випадковості, можливості, дійсності та формує імовірнісний стиль мислення» [659]. Усвідомлення нелінійності історико-культурологічного процесу приводить нас до філософії нестабільності, теорії дисипативних структур і в кінцевому підсумку — до методології синергетики, який розглянемо нижче.

2.4. Історія та теорія культури в синергетичній парадигмі

На межі тисячоліть чітко означилися основні проблеми, з якими зіткнулося людство, та сценарії подальшого розвитку. Глобальна цивілізаційна криза кінця XX ст., яка проявилася в усіх сферах людської діяльності, обумовлена кількома основними причинами [14; 23; 32; 73; 82; 128; 172-190; 221; 467; 486-490; 510-513; 517-526]. З одного боку, численність людства та сумарний техногенний вплив на екосистему Землі стали настільки значущими, що впритул наблизилися до порогових значень [98; 128; 172-190; 510-515]. З іншого, ми вступили, за висловом Е. Ласло, в «епоху біфуркацій», яка породжена інтерфе-

90

Методологічні засади історико-культурологічного дослідження

ренцією багатьох циклічних соціокультурних процесів на нестійкій межі самовинищення, межі екстенсивного розвитку техногенної цивілізації [660]. Набирають темпів процеси самоорганізації нового інформаційного суспільства, ноосферні механізми якого можуть стати гарантами м'якого сценарію виходу із планетарної кризи [5; 10; 186; 187; 221; 259; 478; 491-505; 510; 523; 527; 528]. У будь-якому разі криза характеризується загибеллю багатьох параметрів порядку, ростом обсягу інформації та комунікативних зв'язків у режимі із загостренням. І, як наслідок, все вказане породжує: фрагментарність сприйняття світу, кризу самоідентифікації як особистості, так і соціальних груп, напругу в міжнаціональних та міжконфесійних відносинах, людини і природи, культури природничо-наукової та гуманітарної та ін. У цих умовах поява нових парадигм пізнання цілком закономірна, найбільш інтегральною з них стає синергетика [523]. Вона передбачає якісно іншу картину світу порівняно з тими, які були в основі як класичного, так і некласичного природознавства (перша половина XX ст.). Образ світу постає як сукупність нелінійних процесів.

Синергетика як науковий напрям — плюралістична і містить багато теорій, концепцій, визначень і понять, які відносяться до різних галузей знань. Найбільш фундаментальні дослідження у цій галузі пов'язані з іменами бельгійського вченого, Нобелівського лауреата І. Пригожина [661—665], німецького вченого Г. Хакена [666; 667], російських учених В. Вернадського [529-534], М. Моісеєва [136; 668-675], С. Курдюмова [676—678] та ін. І. Пригожий розробив філософію нестабільності — теорію дисипативних структур. Основна думка полягає в тому, що стан нерівноваги систем веде до порядку та безпорядку, які тісно поєднуються між собою. Нерівноважні системи забезпечують можливість виникнення унікальних подій, появу історії Універсуму. Час стає невід'ємною константою еволюції, оскільки в нелінійних системах у будь-який момент може виникнути новий тип рішення, який не зводиться до попереднього [679].

І. Пригожий дійшов несподіваного та парадоксального висновку: в результаті розвитку ідей синергетики відбувається зближення Універсуму як зовнішнього і Універсуму як внутрішнього світу людини. У світі, заснованому «на нестабільності та творенні», людство знову опиняється в самому центрі законів світобудови. Як у внутрішньому, так і у зовнішньому світі людина має вибирати, а отже, нести моральну відповідальність за вчинок.

Важливе історико-філософське значення мають такі методологічні висновки синергетики: 1) неможливо традиційними детерміністськими методами описувати еволюцію складноорганізованих систем; 2) розвиток Цих систем виявляє можливість альтернативних шляхів, що передбачає свободу вибору та відповідальність людства; 3) неможливий абсолютний контроль над будь-якими сферами реальності, в тому числі й над розвитком суспільства, які були проголошені традиційною наукою;

91

4) у критичних точках (точках біфуркації) несталості соціальних систем діяльність кожної людини або групи людей може мати вирішальне значення в макросоціальних змінах; 5) збільшується відповідальність людства за долю Універсуму, оскільки він здатний цілеспрямовано уникати біфуркаційних станів, особливо в соціальній та екологічній галузях, суттєво впливати на коеволюцію природи та суспільства.

Нелінійне мислення стає характерною особливістю методології історії, яка оновлюється, і тут виявляються продуктивними такі категорії, як «сталість і несталість», «хаос», «біфуркація», «атрактор». Вони сприяють перетворенню історії із переважно описової (констатуючої) в теоретичну науку, яка освоює умовний спосіб та сценарний підхід [680]. Це передбачає оцінку дій історичних персонажів і мас, по-перше, в їх власних культурно-психологічних координатах, а по-друге, у контексті альтернативних сценаріїв. Зокрема, «синергетично» мислячий історик, культуролог, політолог, економіст уже не можуть оцінювати те чи інше рішення через прямолінійне порівняння попереднього та наступного станів: вони мають порівнювати реальний хід наступних подій з імовірним ходом подій при альтернативному ключовому рішенні [681].

Певна річ, таке мислення потребує набагато більше інформації та великих інтелектуальних зусиль, що взагалі відрізняє науково-теоретичне мислення від звичайного побутового міркування, яке більше залежить від впливу настрою, політичних симпатій та антипатій.

Розглянемо детальніше категорії синергетики стосовно наук про людину і суспільство. Передусім постає питання про співвідношення понять «організація», «розвиток» та базового для синергетики поняття «самоорганізація». Під самоорганізацією розуміється процес встановлення порядку в системі. Цей процес відбувається виключно через кооперативну дію і зв'язки компонентів системи та відповідно до її попередньої історії, яка приводить до зміни її просторової, часової або функціональної структури [682]. Фактично, самоорганізація представляє собою встановлення організованості і порядку через узгоджену взаємодію компонентів всередині системи при відсутності впорядковуючих впливів з боку середовища. Це потребує уточнення поняття «організація», яке було введене раніше. Точніше — поділ на організацію як взаємодію частин цілого. Такий поділ може бути заданим як самою системою, так і зовнішнім середовищем, тобто — організацію як упорядкування середовища, а також організацію як об'єкт такої дії. У концепціях самоорганізації організація розуміється у двох останніх смислах.

Що стосується співвідношення понять розвитку та самоорганізації, то перше слід визнати більш широким, оскільки воно містить як організуючі впливи середовища, так і самоорганізацію; як прогресивні процеси (які в основному досліджують концепції самоорганізації), так і регресивні. Щоб система була такою, що самоорганізується, і, відповідно, мала можливість прогресивно розвиватися, вона має відповідати принаймні таким вимогам: має бути відкритою, тобто обмінюватися із

92

Методологічні засади історико-культурологічного дослідження

середовищем речовиною, енергією або інформацією; процеси, які в ній відбуваються, мають бути кооперативними (корпоративними), тобто дії її компонентів мають бути узгодженими між собою; система має бути динамічною; знаходитися далеко від стану рівноваги [683; 684]. Головну роль тут відіграє умова відкритості та нерівноважності — якщо вона додержана, інші вимоги виконуються майже автоматично.

Оскільки рух та розвиток рівноважних та нерівноважних, закритих і відкритих систем підпорядкований різним закономірностям, їх слід, на наш погляд, розглядати окремо, насамперед проаналізувавши стан рівноваги—нерівноваги з системно-синергетичної точки зору.

Під рівновагою розуміється стан закритої системи, при якому її макроскопічні параметри залишаються незмінними, тобто зберігається встановлена структура, параметри її входів та виходів. І. Пригожий та І. Стенгерс ілюструють рівноважний стан на прикладі племені: якщо народжуваність та смертність у ньому приблизно рівні, то чисельність його залишається сталою, що відповідає (в даному аспекті) стану рівноваги; невелике перевищення народжуваності при надлишкових джерелах ресурсів суттєво не вплинуло б, тобто система знаходилася б у стані, близькому до рівноваги [662, с. 18].

Стан рівноваги може бути сталим (стаціонарним) і рухливим. Про стаціонарно рівноважний стан говорять у тому разі, якщо при зміні параметрів системи, яка виникла під впливом зовнішніх або внутрішніх коливань, система повертається у попередній стан [685]. Стан рухливої (несталої) рівноваги має місце тоді, коли зміна параметрів призводить до подальших змін у тому ж напрямі та посилюється з часом [686]. Тривалий час у стані рівноваги можуть знаходитися лише закриті системи [662, с. 16, 23—24; 687], які не мають зв'язку із зовнішнім середовищем, але для відкритих систем рівновага може бути тільки миттю в процесі безперервних змін. Рівноважні системи не здатні до розвитку та самоорганізації, оскільки придушують відхилення від свого стаціонарного стану, а розвиток та самоорганізація передбачають якісну його зміну. Особливо це стосується самоорганізації: якщо розвиток повністю не виключений при рухливій рівновазі, але принаймні сильно уповільнений, то процес самоорганізації навіть і в цьому разі неможливий Доти, поки система із нього не вийде, тому що він передбачає упорядкованість через кооперативну взаємодію компонентів. Останні ж в умовах рівноваги, в тому числі і рухливої, є інерційною силою, здатною лише на зміну кількісних характеристик.

У закритих системах постійно збільшується ентропія (хаос, безпо-Рядок), згідно зі сформульованим для закритих систем другим законом термодинаміки, який притаманний теорії самоорганізації при описанні закритих систем. Ріст ентропії викликається дисипацією енергії [686, с. 8—9] і може пояснюватися логічно: оскільки в закритих системах Упорядкованість не збільшується, то, не отримуючи впливів від середовища, системи постійно нарощують ентропію. Зупинити нарощування

93