Глава 10

сфері Землі всього багатства етнічних систем — природних колективів людей із спільними стереотипами поведінки, які протиставляють себе всім іншим таким же колективам, виходячи з простої антитези — «ми такі, а всі інші — не такі як ми, вони не схожі на нас». Справді, якщо погодитися з твердженням Л. Гумільова про природу пасіонарності, то виникає питання: «А на що витрачається ця енергія?». Адже можливості людського організму накопичувати енергію дуже обмежені, і пасіонарна людина повинна використовувати її під час роботи [159]. Пасіонарії цим і займаються — вони конструюють нові будинки, пишуть книги, ведуть війни, плетуть політичні інтриги в боротьбі за владу тощо. І тому поводження пасіонаріїв різних етносів за своїми цілями принципово не відрізняється: недарма Наполеона порівнюють із Цезарем і Александром Великим, М.І. Лобачевського — з Евклідом, а О. Пушкіна — з Данте. Однак при цій подібності пасіонарні люди різних етносів зовні за формами своєї поведінки вкрай різні, і це теж не дивно. Адже на поведінці кожної людини відбиваються три постійно діючі чинники: 1) географічний, 2) техніко-виробничий, 3) соціально-політичний. Усі вони — це наслідки адаптації етносу до середовища — природного й етнічного, тобто до оточення інших народів.

Зазначені три чинники і формують те, що Л. Гумільов назвав стереотипом поводження етносу, що відрізняє один етнос від іншого. Зрозуміло, такі відмінності не зосереджуються винятково на рівні етносу. Вони також легко простежуються всередині і поза ним.

З досвіду нам відомо, що всередині будь-якого етносу люди також не схожі між собою: легко виділяються субетноси — великі групи людей з різкими відмінностями у поведінці. В історії ми постійно спостерігаємо, що етноси з більш близькими стереотипами поведінки створюють величезні етнічні коаліції — суперетноси (суперетноси — це своєрідні етнічні галактики, де об'єднані групи етносів у цілісності вищого порядку [160]), що в історії зазвичай має назву: «культура», «цивілізація», «світ». Так, для середньовіччя ми знаходимо реальний зміст за такими позначеннями, як «Християнський світ», — усі католики, що визнають верховенство влади Папи Римського, або «Свята Русь» — усі православні, що перебувають під владою государя всієї Русі та визнають церковну владу Московського патріарха. Суперетнос — насамперед ідейно-релігійна і культурна цілісність. Конфлікти всередині цієї цілісності — між етносами, його складовими — зазвичай носять характер боротьби за першість, а не війни за повне винищення супротивника. Сутички між різними суперетносами часто набувають ознак геноциду і поневолення [14; 517; 518]. Саме в межах суперетнічної єдності і відбувається, за Л. Гумільовим, розвиток культурних форм, які є зовнішнім індикатором, відокремлюючим один суперетнос від іншого.

До розпаду етнічної системи призводить: старіння етносу, вторгнення ззовні, внутрішньоетнічні катаклізми. Однак можливі випадки її відновлення або регенерації, що наступає після фази обскурації.

462

Співіснування культур і паліетносфера в добу цивілізаційної глобалізації

Л. Гумільов характеризує фазу регенерації як короткий сплеск активності етносу напередодні завершення процесу етногенезу. Подібна активність остаточно позбавляє етнос пасіонарності, він переходить у меморіальну фазу, коли окремі його члени продовжують культурні традиції минулого, згадуючи славні діяння предків.

Іноді ядром нового етносу може стати консорція — об'єднання невеликої групи людей, пов'язаних взаємною симпатією, єдиною метою і загальною історичною долею. Це несталі об'єднання, пов'язані лише інтересами або справами, вони можуть бути різного роду і «жанру»: секти і таємні культи, партії, банди і нелегальні угруповання, гуртки, войовничі або відсторонені від життя співтовариства: скальди у Скандинавії або суфії в Персії, вікінги, трапери у США, втікачі у Новоросії у XVIII ст. або борці за віру, газії в середні віки на Близькому Сході. Від них можуть народжуватися нові етноси і виникати потім нові держави, але в основному консорції - це первинний осередок «формоутворення» етногенезу, із ста утворень лише одне-два за сприятливих обставин можуть створити етнос. Необхідно при цьому мати на увазі, що консорції можуть переростати в етноси (суперетноси) тільки у разі пасіонарного поштовху (мікромутації) — це загальна умова народження нового етносу.

Як правило, етнос прагне до реалізації себе в чомусь значному — у військовій державі, імперії, королівстві, надсистемі — суперетносі, в якомусь величезному історичному завданні: у прагненні Александра Македонського, Чингісхана, Наполеона до світового панування або Миколи І у Росії — до створення неовізантійської імперії. Після виконання своєї ролі суперетнос «набуває ваги», стає перевантаженим, розподіленим на складові згідно із загальнопобутовими різними інтересами і внутрішніми запасами тривалості життя. Мобілізувати його на чергове історичне завдання буває неможливо, як, наприклад, неможливе на цій стадії пасіонарності відтворення лідерства російського суперетносу під виглядом СРСР у Євразії, і тоді на перший план виступає бажання етносу впорядкувати відношення всередині себе.

Багато консорцій розпадаються або утворюють конвіксії, тобто невеликі групи людей з однаковим побутом і спільним місцем проживання, що можуть існувати без змін із покоління в покоління. Це — спільність людей, об'єднаних уже на фазі занепаду етносу, на фазі інерційного розвитку — звичайним сімейним або приватним укладом, культурними зв'язками. Конвіксії виникають уже як общини, що спілкуються на пануючій у державі мові, не «висуваються» із ніші, прагнуть реалізувати свою «малу» долю всередині великої і тому частіше зустрічають або підтримку, або байдужість сусідів. Так, радянсько-російські німці стали конвіксією, маючи на меті зберігання своєї історичної фази існування, бажають повернутися на батьківщину до Поволжя для створення там певного соціального організму, який незрозумілий місцевому населенню. Аналогічні процеси відбувалися і в Європі, однак особливо гостро на Близькому і Середньому Сході, в Азії.

463