Глава 18. Представництво у цивільному праві

1.Поняття та значення представництва.

2.Структура відносин при представництві.

3.Підстави виникнення та види представництва.

4.Повноваження представника.

Нормативні акти: Конституція України, Глава 17 ЦК. ЦК УРСР, СК, закони України: Про нотаріат, Про господарські товариства, Про об'єднання громадян, Про виконавче провадження, Про практику розгляду судами справ про визнання правочинів недійсними: ППВС України

Додаткова література: Гордон А. Представительство в гражданском праве. –СПб, 1879, Гранін В.Л. Повноваження представника та його реалізація за цивільним законодавством України: автореф. дис…. канд. юрид. наук. Одеса. 2005., Красько И. Спорные проблемы представительства // Предпринимательство, хозяйство и право. 1998, №1, Ли А.С. Разграничение сделок представительства и посредничества // Законодательство и экомика, 1995. № 11-12.-С. 7-17, Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. М., Статут, 1998, 353с. Сєверова Є.С. Представництво за римським приватним правом та його рецепція у сучасному цивільному праві України: автореф. дис.... канд. юрид. наук. Одеса. 2004. Невзгодина Е.Л. Представительство по советскому гражданскому праву. Томск, Изд-во Томского ун-та. 1980., Чанкін С.А. Добровільне представництво у цивільному процесі України: автореф. дис. ... канд.. юрид. наук. Одеса. 2005, Ясинок М.М., Кройтор В.А., Логвиненко М.І. Представництво як міжгалузевий інститут: Монографія. –Суми: Видавничо виробниче підприємство «Мрія-1». -180 с.

Ключові слова: правовідношення, представник, представляємий, повірений, третя особа.

1. Поняття та значення представництва

Свої цивільні права та обов'язки громадяни (фізичні особи) та організації (юридичні особи) можуть здійснювати як самостійно так і через представників. Розвиток представництва зумовлений прагненням не допустити свавільного втручання у справи приватної особи і забезпечити їй у необхідних випадках допомогу при здійсненні її цивільних прав та виконанні обов’язків. Потреба у представництві виникає якщо в силу юридичних (особа не має достатньої дієздатності та не може здійснювати свої права та виконувати обов’язки) чи фактичних (відсутність часу, фахових знань та вмінь чи бажання) перешкод суб'єкти правовідносин не в змозі самостійно реалізувати свої суб’єктивні права і інколи юридичні обов’язки. Юридична особа як правова фікція реалізовує свої права через представників: її керівник або інші особи, що вказані у засновницьких документах, чи котрим видані в установленому порядку довіреності (наприклад, експедитори, касири). Для юридичної особи – встановлені правила щодо здійснення її дієздатності на професійній основі: отримувати готівку у банку має право головний бухгалтер та касир, а вибухові речовини для проведення буровибухових робіт – особа, яка має відповідний допуск на такі роботи.

Наразі представництво застосовується між фізичними особами, між фізичними та юридичними особами та між юридичними особами чи їх підрозділами. Представник може представляти інтереси довірителя за виключенням випадків коли учинення правочину, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише ним особисто чи законом не встановлено заборон.

Відповідно до ч.1 ст.237 ЦК представництвом є правовідношення, в якому одна сторона представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. За правовою природою представництво – різновид правочину, що учиняється на користь іншої особи-представляємого. Ознакою цивільно-правового представництва є участь у цивільних правовідносинах однієї особи (представника) від імені іншої, що породжує безпосередній правовий результат для представляємого. Йдеться про представництво представником представляємого перед третіми особами. Тож воно єструктурно-складним, охоплює правовідносини між принаймні трьома особами: особа яку представляють (представляємий) – представник – третя особа перед якою представляються інтереси представляємого.

Представництво відрізняється від іншої подібної діяльності. Не є представником особа, яка хоча й діє в чужих інтересах, але від свого імені. Не є представником також особа, що уповноважена на проведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Предметом представництва є юридичні дії (правочини), що здійснюються представником в інтересах представляємого. При тому, за ч.1 ст. 238 ЦК такими діями можуть бути лише такі правочини, право на учинення яких має особа, яку представляє представник. Предметом представництва не можуть бути такі правочини, які відповідно до чинного законодавства та його змісту може бути учинений лише тією особою, яку представляє представник, зокрема виплата аліментів. Не можна учиняти правочин представником від імені особи, яку він представляє у своїх інтересах, або в інтересах або в інтересах особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, які визначені законом.

Метою представництва є здійснення представником правочинів в інтересах і за рахунок особи, яку він представляє. Правочини, які здійснює представник є його власними діями, що породжують, змінюють чи припиняють права та обов'язки особи, яку він представляє.

Сутність представництва полягає в тому, що правочини, які вчиняє представник породжують юридичні наслідки для особи, яку він представляє. Тобто, як вірно підмітив О.В. Дзера, внаслідок правочинів та інших юридичних дій представника права і обов'язки виникають між особою, яку представляють, і третіми особами. Представник своїми діями неначе зв'язує особу, яку представляє, з третьою особою. У представника ніяких прав і обов'язків з приводу угод, укладених ним, не виникає.

Значення представництва полягає в тому, що, звертаючись до послуг представника, фізичні та юридичні особи завжди мають можливість у повній мірі реалізувати свою дієздатність: укласти правочини, захищати свої інтереси у суді. Завдяки представництву громадяни можуть у випадках тривалої відсутності за місцем проживання, тяжкої хвороби, чи інших життєвих обставин реалізувати свої суб’єктивні права та виконати юридичні обов'язки: отримати пенсію, заробітну плату тощо.