3. Віндикаційний позов

Віндикаційний (від лат. vim dicere ) позов – вимога не володіючого власника до володіючого не власника про витребування індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України). Віндикаційний позов може бути застосовано за відсутності між позивачем та відповідачем зобов’язальних правовідносин. Як позов він розкривається через процесуальні категорії. Його предметом є вимога не володіючого власника до володіючого не власника про повернення майна з чужого незаконного володіння.

Віндикаційний позов за ст. 388 ЦК може бути заявлено якщо майно:

загублене власником чи іншим титульним володільцем;

викрадене у власника або титульного володільця;

вибуло з володіння без волевиявлення його володільця.

Умови індикаційного позову поділяються на дві групи: основні та додаткові. До основних умов відноситься:

1. об’єктом віндикаційного позову – індивідуально визначене майно. Проте таким майном можуть й бути речі, що визначені родовими ознаками але є індивідуалізованим (мука у мішках за певними цифровими або іншими характерними позначками). У разі загибелі такого майна віндикаційний позов не може бути заявлений за відсутністю предмету позову;

2. річ (майно) збережена в натурі на момент подання позову. Якщо індивідуально-визначене майно зазнало змін, переробки то питання про його повернення вирішується судом залежно від характеру цих змін, їх істотності. Якщо майно зберегло своє господарське призначення, то питання про його поліпшення вирішується за правилами, передбаченими ст. 390 ЦК України, а коли воно змінило таке призначення – відпадають підстави для задоволення віндикаційного позову.

3. сторонами віндикаційного позову є позивач та відповідач:

позивачем може бути власник майна чи особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, на підставі договору (наприклад, оренди, зберігання, комісії і ін.) або на іншій підставі (титулі), передбаченій законом чи договором («титульний володілець» майна). Така особа має право на захист свого володіння також і від власника майна (ст. 396 ЦК);

відповідачем є особа, яка незаконно володіє майном (незалежно від того, чи заволоділа вона майном незаконно сама, чи придбала його в особи, яка не мала права його відчужувати), тобто володіє ним без відповідної правової підстави. Незаконність володіння майном відповідачем має бути доведена позивачем у суді, оскільки чинне законодавство передбачає презумпцію добросовісного (правомірного) володіння чужим майном, якщо інше не випливає із закону або не встановлено судом (ст. 397 ЦК). Якщо об’єкт позову змінював власника після його незаконного а відчуження віндикаційний позов заявляється до того, хто ним володіє.

Додатковими умовами цього позову є добросовісність чи недобросовісність набувача, відплатність або безвідплатність придбання майна.

Набувач майна є добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що особа, яка здійснила його відчуження, не мала на це права. Від добросовісного набувача майно може бути витребуване в разі якщо воно було: загублене власником чи титульним володільцем, викрадене у власника чи у титульного володільця, вибуло із володіння без волі залежить від того, як придбане майно – відплатно чи безвідплатно. Якщо в момент придбання майна набувач знав або повинен був знати, що особа, яка здійснювала відчуження майна, не має на це права, або майно придбано за нелегітимних обставин (у скупщиків краденого, у не відведених для цього місцях) він є недобросовісним. У такого набувача майно може бути витребувано в судовому порядку у всякому разі (ст. 400 ЦК України).

Набуте безвідплатно майно (зокрема як дар) в особи, яка не мала права його відчужувати, може бути витребуване у добросовісного набувача у всіх випадках (п. 3 ст. 388 ЦК України). Якщо майно було придбане за платним договором добросовісним набувачем його витребування залежить від того, яким чином майно вибуло з володіння позивача: за його волею чи ні.

Якщо рухоме майно вибуло з володіння власника за його волевиявленням (передане на зберігання або за договором найму) і в подальшому продане зберігачем чи наймачем добросовісному набувачу, то витребувати його не можливо. Власник вправі звернутися з позовом про відшкодування збитків до того, хто здійснив неправомірне відчуження майна власника. Тут законодавець захищає права добросовісного набувача за того, що він не повинен зазнавати збитків через помилки власника у виборі контрагента за того хто порушив зобов’язання за договором. Не підлягає віндикації майно, що було продане добросовісному набувачу в порядку, встановленому для виконання судових рішень (п. 2 ст. 388 ЦК України).

Не можуть бути витребувані у добросовісного набувача гроші і цінні папери на пред’явника (ст. 389 ЦК України). Гроші та цінні папери на пред’явника не можуть бути витребувані у добросовісного набувача в будь-якому разі.

Законом врегульовані відносини про розрахунки при витребуванні майна із чужого незаконного володіння, зокрема у разі здійснення володіючим не власником витрат на утримання віндикованого майна чи отримання прибутку чи доходу від нього. За ст. 390 ЦК власник вправі вимагати від недобросовісного набувача не тільки повернення майна, а й передання усіх доходів, що їх особа набула або мала набути за весь час володіння ним. Від добросовісного набувача власник при віндикації майна може вимагати передання доходів лише з того часу, коли цей набувач дізнався чи міг дізнатися про неправомірність свого володіння. Ним є момент одержання копії позову про витребування майна. Добросовісний володілець вправі залишити собі доходи, одержані ним в період добросовісного володіння.

Добросовісний та недобросовісний набувачі майна, що віндикується, вправі вимагати відшкодування зроблених ним необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з того часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. До «необхідних витрат» в тлумаченні роз’яснення Президії ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із судовим захистом права державної власності»¹віднесено ті витрати, що необхідні для забезпечення нормального стану та збереження майна з урахуванням його зношуваності. Інші витрати, що не є необхідними, відшкодуванню не підлягають.

За п. 4. ст. 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити за собою здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені без його пошкодження, а у разі неможливості відокремлення зроблених поліпшень – він може вимагати відшкодування здійснених на поліпшення фактичних витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Такими поліпшеннями є такі витрати на майно, що є корисними для речі, покращують її властивості, збільшують вартість майна (здійснення поточного ремонту).

Недобросовісний набувач не має права вимагати відшкодування вартості здійснених ним поліпшень, які не можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Такі поліпшення переходять до власника майна безвідплатно.

Віндикаційний позов слід відрізняти від витребування майна в натурі, двохсторонньої реституції – повернення майна в разі визнання правочинів недійсними, витребуванні довіреності при її скасуванні, витребуванні отриманого представником за довіреністю.