2.Організаційно-правові форми юридичних осіб публічного права

Стаття 81 ЦК України виділила види юридичних осіб, як юридичні особи приватного та юридичні особи публічного права. Необхідність виділу юридичних осіб публічного права, як особливих учасників цивільних правовідносин пов’язана з потребою визначення меж їх майнової відповідальності. ЦК виділяє два види юридичних осіб публічного права: підприємства (державні та комунальні) та заклади (ст. 167-169). Але ЦК застосовує термін«підприємство» як до визначення суб’єктів права (державні та комунальні підприємства), так і до об’єкта права (ст. 191 ЦК), що є недопустимим.

Відповідно до ст. 62 ГК підприємство – самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим кодексом та іншими законами.

Держава та територіальна громада набуває та здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади (ст.170 ЦК). Стосовно цих юридичних осіб законодавством не визначено в якій саме організаційно-правовій формі вони створюються, хоча в деяких випадках такі юридичні особи називаються державними установами. Але законодавством України не визначаються не розкривається правові ознаки такого виду юридичних осіб, як державні установи. В зарубіжному праві установами є організації, створені власником для здійснення управлінських, соціально-культурних та інших функцій некомерційного характеру та які фінансуються ним повністю або частково. Установи відповідають за своїми зобов’язаннями належним їм майном, а за його недостатності субсидіарну відповідальність несе власник майна, який не позбавлений права управління. Такі правила проведені в РФ, Казахстані та Білорусії.

Відповідно до ст. 83 ЦК установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. З цього визначення можна виділити такі ознаки установи: вона може створюватися одним або кількома засновниками; засновники установи не мають права управляти нею; створення установи вимагає обов’язкового об’єднання майна засновників, а якщо він один, то виділення (напевно із майна, що є його власністю); об’єднання (виділення) цього майна провадиться з метою, яку визначають засновники.

Наразі термін «установа» застосовується в трьох значеннях: організаційно-правова форма юридичної особи (ЦК); узагальнююче поняття для виділення юридичних осіб, які займаються певним видом підприємницької діяльності (фінансові установи) чи суспільної діяльності (спортивні, наукові, релігійні та ін. установи); виконанням державних функцій (державні установи). Безумовно, така неоднозначність не може не викликати критику.

У формі установ можуть створюватися як юридичні особи приватного права, так і юридичні особи публічного права. Така ознака організаційно-правової форми установи, як субсидіарна відповідальність засновника установи за її зобов’язаннями, надасть можливість юридичним особам публічного права не «ризикувати» своїм майном та виконувати публічні функції без «побоювання» бути визнаними банкрутами. Тому можна запропонувати наступні ознаки установи, як організаційно-правової форми: повне чи часткове фінансування засновником (для юридичних осіб публічного права державою, територіального громадою чи Автономною Республікою Крим), субсидіарна відповідальність засновника за борги установи.

В Україні існує значна кількість законодавчих актів, які регулюють порядок діяльності фондів. Водночас можна навести приклади щодо тотожності понять «установа» та «фонд» у законодавчих актах України. За ст.8 ЗУ “Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб”, фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, також фонд є економічно самостійною установою, яка не має на меті одержання прибутку. Особливістю його існування в тому, що його учасниками є банки, які зобов'язані сплачувати до нього збори, але не мають права ним управляти, оскільки майно фонду є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.

Згідно з ЦК України навчальний заклад, створений державою, є юридичною особою публічного права (ст.167), а приватний навчальний заклад – юридичною особою приватного права. Наразі значна кількість законодавчих актів надає право створювати такий вид юридичних осіб, зокрема це – заклади охорони здоров’я (ст. 3 Закону “Основи законодавства України про охорону здоров’я”), дошкільні навчальні заклади (ст. 11 Закону України “Про дошкільну освіту”), позашкільні навчальні заклади (ст. 1 Закону України “Про позашкільну освіту”), загальноосвітні навчальні заклади (ст. 8 Закону України “Про загальну середню освіту”) та ін. При цьому законодавчими актами не встановлюють цивілістичні ознаки такої організаційно-правової форми юридичних осіб як заклад.

3. Правоздатність і дієздатність юридичних осіб публічного права

Юридичні особи публічного права є самостійними учасниками цивільних правовідносин і виступають в них від свого імені. Для того вони наділені право- і дієздатністю. Проте вони можуть мати лише ті права та обов’язки, яки ним дозволяє закон. Зазвичай йдеться про спеціальну чи навіть виключну правосуб’єктність цих учасників правовідносин.

Держава як суверен має суверенну правоздатність – може мати необмежені¹ права і обов’язки, які потрібні їй для виконання функцій і свого призначення. Вона діє через систему своїх органів та юридичних осіб публічного права, які мають спеціальну правоздатність. В окремих випадках держава делегує виконання її повноважень АРК або органам місцевого самоврядування. Компетенція органів державної влади і органів місцевого самоврядування встановлюється законами, що визначають правове становище цих органів.

У фінансових відносинах ці учасники цивільних правовідносин діють через бюджетні установи, котрі як особливі юридичні особи діють у майновому обігу від імені та під контролем держави в особи органів Рахункової палати. Відповідно ст. 170 ЦК держава набуває і здійснює цивільні права і обов’язки через органи державної влади у межах їх компетенції, встановленої законом.

Право- та дієздатність органів місцевого самоврядування також визначається законом. Проте слід и мати на увазі, що тут суб’єктом або носієм функцій місцевого самоврядування є сама територіальна громада, а не утворювані нею рада, інші виконавчі органи. Згідно ст. 143 Конституції України, ст. 177 ЦК територіальні громади вправі створювати юридичні особи. Тож, місцеві ради як юридичні особи можуть бути засновниками і контролювати інші юридичні особи.

Особливості право- та дієздатності державних осіб публічного права випливають з тих функцій та завдань які для них визначені законом. Вони значно обмежені у порівнянні із юридичними особами приватного права (діють на підставі та у спосіб, що визначені законом). Для них не характерна мета отримання прибутку. Але вони можуть отримувати дохід від не основної своєї діяльності зокрема за надання публічних послуг та навіть створюватись для отримання прибутку. Це, зокрема державні підприємства як цілісні майнові комплекси. Затверджено перелік платних послуг, що можуть надаватися такими органами, зокрема закладами МВС України (підрозділами паспортної й імміграційної служби, державної автомобільної інспекції тощо), податковими органами. Публічні юридичні особи надають платні довідки, отримують гроші за бланки різних документів, що видаються ними в сфері їхньої компетенції.

В зазначену діяльність закладено те, що ці юридичні особи не можуть використовувати своє монопольне становище. Обсяг сплати за супроводження їх дій (наприклад, видача документів, друк бланків вимагає певних типографських витрат) встановлюються законом і є компенсаційними – спрямовані на погашення витрат.

Види діяльності для таких юридичних осіб передбачені законом. Якщо це дозвільна діяльність, то юридичні особи публічного права повинні отримати передбачені законом дозволи: ліцензій, патенти тощо.