Модуль 4

Глава 24.Загальні положення про речове право

1. Поняття та ознаки речового права.

2. Види речових прав.

3. Реєстрація речових прав.

4. Захист речових прав.

Нормативні акти: Конституція України, ЦК України, ГК України, закони України: Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних  ділянок та речових прав на нерухоме  майно» від 04.07.2012 р. № 5037-VI, Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, Про управління об’єктами державної власності, Про право власності на окремі види майна: Постанова ВР України, Про затвердження Порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: наказ МЮ України від 02.08.2011 N 1936а/5,

Додаткова література: Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні: Монографія. –К.: Вентурі, 1996, 272 с., Домашенко М.В., Рубаник В.Є. Власність і право власності. Нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні. Х.: Факт, 2002., Нагнибіда В.І. Речові права на чуже майно: досвід правового регулювання зарубіжних країн: Монографія / Наук. ред. Я.М. Шевченко. – К.: НДІ ППП АПрН України. 2009. 182 с.

Ключові слова: абсолютне право, відносне право, захист, охорона права, право, речове право, річ, чуже майно.

1. Поняття та ознаки речового права

Книга третя ЦК України що називається «Право власності та інші речові права»¹присвячена врегулюванню відносин щодо прав на речі і складається із 2 розділів що охоплюють глави із (23 по 29 – розділ 1) та глави 30-34 (розділ 2). Крім того, норми про право власності та речові права на речі врегульовані значним кількістю галузевих (Земельний кодекс, Лісовий кодекс) та міжгалузевих (ГК) нормативних актів. Практично більшість актів цивільного законодавства прямо чи опосередковано регулює центральні для країни з ринковою економікою відносин щодо речей – речове право.

У ст.4 Закону України: Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України,  фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб  без  громадянства,  іноземних  юридичних  осіб,  міжнародних організацій, іноземних держав, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) речові права на чуже нерухоме майно: а) право володіння; б) право користування (сервітут); в) право постійного користування земельною ділянкою; г) право  користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); ґ) право забудови земельної ділянки (суперфіцій); д) право користування нерухомим майном строком більш як один рік. Такими по суті як різновиди власності є право господарського відання; право оперативного управління; довірче управління майном; інші речові права відповідно до закону.

Речове право – система правових інститутів, норми яких забезпечують особі можливість здійснювати належні їй суб´єктивні цивільні права щодо впливу на річ, яка знаходиться в її господарюванні, за своїм волевиявленням та його погодження з волевиявленням інших, причетних до цієї речі, осіб.

Цивільне законодавство у ст. 395 ЦК України речовими правами на майно охоплює: право володіння, право власності, право користування (сервітут), право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій) (вузьке розуміння). Однак законом може бути встановлено інші речові права на чуже майно. Такими є передбачене ГК України право повного господарського відання та право оперативного управління, покладання на спадкоємця обов´язку надання права довічного користування житловим будинком, квартирою або іншим майном (ст. 1238 ЦК України). Можуть бути й інші види речових прав на чуже майно, зокрема заставні права, які також мають речовий характер, хоча й виконують забезпечувальну функцію виконання зобов'язань (широке розуміння).

Тому особа, яка має речове право на майно, має право на його захист, у тому числі і від власника майна (гл. 29 ЦК). Основне у речовому праві на річ те, що воно здійснюється власником чи законним володільцем самостійно без посередництва іншої особи,

Термін «речове право» вживається як: 1) система правових норм, що впорядковують речові правовідносини як відносини стосовно прав та обов’язків щодо речей чи «законодавство» - система нормативно-правових актів, що містять норми речового права (об’єктивний сенс); 2) різновид суб’єктивного права, котре належить конкретному суб’єктові та визначає міру його можливої поведінки стосовно певної речі (суб’єктивний сенс); 3) як самі речові правовідносин що охоплюють собою різні за змістом та призначенням суспільні відносини: гносеологічно перше право володіння; центральний інститут – право власності; права на чужі речі (сервітури, емфітевзис та суперфіцій).

Речове право – найбільш широке абсолютне право на річ. Воно проявляється правилах поведінки управнених та зобов’язаних суб’єктів щодо речей чи майна як специфічного суб’єктивного права. Перші права мають низку особливостей:

- підставами їх виникнення є загальні або притаманні кожному окремо з різновидів.

- об’єктом цих прав є право річ чи її прояви;

- права на річ реалізується управненим суб’єктом безпосередньо без втручання чи допомоги інших осіб;

-за характером взаємозв’язку управненого та зобов’язаного суб’єктів речові правовідносини є абсолютними, що проявляється у тому, що управнена особа може вимагати від будь-кого, хто не має речових прав на дану річ (річ, що належить управненій особі), утримуватись від дій, які б перешкоджали йому здійснювати право на річ. Абсолютність речових прав пояснюється широким розповсюдженням правового обов’язку щодо нездійснення юридично небажаних дій на невизначене коло зобов’язаних суб’єктів.

- за своєю юридичною функцією речові правовідносини є статичними, їх юридико-технічна побудова не розрахована на передання (динаміку) суб’єктивних прав та/або обов’язків від особи до особи. Речові правовідносини покликані забезпечити стабільний правовий режим для управненого суб’єкта щодо здійснення належних йому юридичних можливостей (правомочності власника з володіння, користування та розпорядження річчю, що дозволяє юридично оформити присвоєння речі власником на невизначений час).

- за джерелом встановлення правових можливостей управненого суб’єкта та зобов’язальної поведінки цих суб’єктів які визначені законом.

Є й інші підходи до ознак речових прав. Так відзначається його:

1. безстроковість. Речові права не обмежені строком, на ці права не поширюється позовна давність, що зумовлене юридичною природою речового права і правомочностями його суб’єктів, можливістю володільців речових прав задовольняти свої інтереси без інших осіб через використання речі своєю волею і в своєму чи чужому інтересі;

2. їх об’єктом є речі чи майно;

3. вимоги, що слідують з речових прав є переважаючими стосовно зобов’язальних. Крім того в системі з речових прав деякі з них мають перевагу перед правом власності, зокрема сервітути;

4. речовому праву властивий інститут слідування – права на річ слідують за річчю і той хто має права на річ той здійснює стосовно неї права і несе юридичні обов’язки. Тож право слідує за річчю: застава зберігається при переході права на заставлене майно до іншої особи (ст.586 ЦК України);

5. перехід речових прав на нерухому річ, як і їх обмеження, виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч.182 ЦК України). Така реєстрація є публічною, здійснюється встановленим державним органом, який повинен подавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права у встановленому законом порядку (ч.2 ст.182 ЦК України);

6. речові права наділені абсолютним захистом.

Тож речові права – абсолютні права особи на річ і охоплюють собою ряд їх видів.