7. Зміст права інтелектуальної власності

Зміст права інтелектуальної власності становлять особисті немайнові та майнові права і юридичні обов’язки, які передбачені законом (законний зміст) чи договором (договірний зміст). При тому законодавець досі не визначився чітко в тому і намагається їх визначати на основі пропрієтарного підходу та визначення майнових прав через тріаду правомочностей власника. Водночас у ст.424 вказані інші права. Ми виходимо з того, що володіти нематеріальним об’єктом в тому сенсі як майном не можна, їх використання відмінні, а розпорядитися нематеріальним об’єктом як річчю взагалі неможливо. По різному проявляються їх товарні властивості: стосовно речей через їх споживчу вартість, а стосовно нематеріальних об’єктів – через виключність майнових прав на їх використання чи комерціалізацію.

При визначенні зміст прав інтелектуальної власності законодавець йде від загального до спеціального і окремого. Зокрема, в ст. 423 ЦК встановлені загальні немайнові права, а у ст. 424 ЦК – майнові. Вони у подальшому деталізуються стосовно окремих об’єктів права інтелектуальної власності: авторського права (ст.ст.438 - 443), суміжних прав (ст.452), відкриття (ст.458), винаходи, корисні моделі та промислові зразки (ст.464, компоновки інтегральних мікросхем (ст.474), раціоналізаторську пропозицію (ст.487), комерційне найменування (ст.490), торговельну марку (ст.495), географічне зазначення (ст. 503) комерційну таємницю (ст.506). При тому йдеться здебільше про уточнення майнових прав на зазначені об’єкти у тісному їх зв’язку із правом на використання та строками чинності майнових прав.

У актах поточного законодавства ці права або повторяються чи мають незначні відхилення. Майнові права суб’єктів права інтелектуальної власності конкретизуються підзаконними актами щодо гідної винагороди за об’єкт, який складає державну таємницю, або здебільше договорами на використання об’єктів такого права (про гідну винагороду роботодавцем свого творчого працівника, про розподіл майнових прав та їх використання між співавторами, концесійним договором тощо).

Авторам належать певні соціально-трудові права (переваги при скороченні штатів, при поступленні в ВНЗ, на державні нагороди та спеціальні звання «заслужений», «народний», «почесний», на спеціальні державні стипендії, що призначаються випадним творцям, на особисту участь у використанні об’єкта, на вдосконалення свого дітища та додаткові об’єкти тощо).

Крім того деякі права склались стосовно авторів та виконавців, які охоплюються поняттям райдер: система умов здійснення виконавської, гастрольної чи іншої діяльності, які провинні бути забезпечені митцю (охорона, марка та колір автомобіля, вимоги до житла та умов проживання, харчування) тощо. Здебільше райдери розповсюджені у виконавській діяльності, але використовуються у просвітництві, художниками, авторами іншими «знаменитостями».

Основу змісту права інтелектуальної власності становлять особисті немайнові та майнові права. Перші належать тільки творцям і відображують властивість об’єкта інтелектуальної власності зберігати зв’язок з особистістю творця. Ці права є елементом особистості та фаховості чи особливого роду кваліфікації особи і її індивідуалізують чи навіть надають можливість (є передумовою) реалізувати своє право на участь у певних громадських організаціях (спілка письменників, композиторів, художників), набуття статусу науковця та зв’язаних із цим прав. Крім того, це із стратифікацією суспільства означає приналежність до його певного прошарку.

Немайнові права характеризуються загальними їх властивостями (приналежність виключно творцю, не товарність, не можливість відчужуватись (передаватись) іншим особам, безстроковість). Крім того, прийнято вважати що вони не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Проте вони впливають на комерціалізацію об’єкта права інтелектуальної власності: чим вище фахове визнання та статус творця (особливо у сфері авторського та суміжних прав), тим вище оцінка його майнових прав. Це враховується про визначені ціни на носії, на гонорари тощо.

Загальними особистими немайновими правами за ст. 423 ЦК є:

1. право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності;

2. право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності;

3. інші особисті немайнові права, встановлені законом. Така клаузула надає можливість визначати особисті немайнові права в залежності від специфіки того чи іншого об’єкта права інтелектуальної власності.

Майновими правами інтелектуальної власності за ст.424 ЦК є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

ЦК України закріплено три правомочності: використовувати об’єкт, виключне право дозволяти використання об’єкта – позитивна можливість, виключне право забороняти використання об’єкта – негативна можливість. В такому виді вони відтворені стосовно інших об’єктів права інтелектуальної власності. Разом з тим стосовно окремих з них вони уточнені та доповнені, зокрема у суміжних правах. Майнові права інтелектуальної власності закріплюють монополію на використання певного об’єкта.

Для першосуб’єкта (творця) у праві інтелектуальної власності презюмується учиняти будь-які дії стосовно належних прав, якщо законом не передбачене інше, зокрема стосовно тих об’єктів, відомості про які віднесено до державної таємниці. Для інших (похідних) суб’єктів права інтелектуальної власності навпроти виписана заборона самовільно використовувати нематеріальний об’єкт, за випадком коли таке право спеціально передбачене законом (право вільного використання). Це дозволяє визначати позицію при вирішенні спорів стосовно використання об’єктів права інтелектуальної власності

Певну складність спричиняє здійснення майнових прав на об’єкти права інтелектуальної власності при їх комерціалізації, що не завжди до снаги їх творцям та при приналежності прав одночасно двом та більше особам. Особливість має здійснення цих прав на об'єкт, що створений у зв'язку з виконанням трудового договору та за замовленням. Ці відносини спеціально та неоднозначно врегульовані актами законодавства. Так, за статтями 428, 429, 430 ЦК права на об’єкти що створені: 1) спільною працею декількох осіб - належать співавторам; 2) у зв'язку з виконанням трудового договору - працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює; 3) за замовленням - творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.

ЦК України спеціально виділив договірне регулювання відносин з використання цих об’єктів в загальних або спеціальних нормах. Якщо між вказаними особами нема відповідного договору презюмується спільна належність права особам. Відсутність згоди на використання одного із співвласників означає неможливість використовувати об’єкт взагалі.