2. Цивільна правоздатність: поняття, зміст, особливість

Як вже зазначалось основним учасником цивільних правовідносин є людина, яка визнана фізичною особою. З тих пір як римськими юристами було введено категорію «правоздатність» вона міцно закріпилася в цивільному праві і сприйнята всіма правовими системами, є основою розуміння для набуття, здійснення та припинення прав та виконання юридичних обов’язків учасника цивільно-правових відносин.

Визначально вона розглядалась як правова властивість людини – здатність особи мати будь-які цивільні права і юридичні обов’язки, чи як абстрактну можливість мати права що розумом можна осягнути і юридичні обов’язки які покладені на учасника імперативними нормами права чи взяті ними самостійними діями (бездіяльністю). Ця правова категорія розуміється у нерозривному поєднанні можливих прав і розумних обов’язків як різних боків однієї і тої ж монети. Окреме існування суб’єктивних прав і юридичних обов’язків є виключенням із загального правила.

Більшість науковців солідаризуються що правоздатності надається не узагальнений, а індивідуальний характер: цивільна правоздатність ототожнюється з цивільною правосуб’єктністю¹, що категорії „правоздатність” та „дієздатність” – основа для правонабуття. Проте Я.Р.Веберс зауважив, що для деяких правовідносин особі достатньо мати тільки правоздатність, якщо відсутню у неї дієздатність можна заповнити¹, інші взагалі вважають, що для визнання особи суб’єктом їй достатньо мати лише цивільну правоздатність².

О.О. Красавчиков вважав, що правоздатність – загальна основа для визначення характеру та обсягу наданих особі прав, а правосуб’єктність складається з двох основних елементів: правоздатності та дієздатності³. Правоздатність ним визначена не як право, а як здатність, можливість особи мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Я.Р. Веберс звернув увагу, що у ряді випадків закон передбачає й спеціальні вимоги до суб’єктів права. В.С. Ем вважає правосуб’єктність правом загального типу, що забезпечене державою матеріальними та юридичними гарантіями⁴. У силу тривалості зв’язку держави та суб’єкта на таку особу покладаються обов’язки принципового характеру: дотримуватися законів та моралі, можливість здійснювати суб’єктивні права та виконувати юридичні обов’язки відповідно до їх соціального призначення.

Слід відмітити тенденцію до відмови від правосуб’єктності та принципу спеціальної правосуб’єктності (доктрини ultra vires) юридичних осіб, особливо приватного права. Це проведено у ст. 51 ЦК Швейцарії, § 33 НЦУ, Законом про компанії Великобританії, Еврорезолюцією 1996 р.

Правоздатність як здатність до правонабуття та виконання юридичних обов’язків має своє прояви. Так, М. М. Агарковим було розроблено теорію так званої динамічної і секундарної правоздатності. Він це пояснював зв’язаністю правоздатності і суб’єктивного права. Це специфічне правове явище визнано ним проміжним між правоздатністю і суб’єктивним правом і назване секундарним правом⁵. С.М. Братусем була розроблена теорія статичної правоздатності⁶ і він не підтримував секундарну правоздатність і вказував, що це або елемент правоздатності, або звичайне суб’єктивне право⁷.

Розрізняють види правоздатності, що виникають з досягненням певного віку: трудової, сімейної, підприємницької, процесуальної. Перша врегульована трудовим правом і визначає можливість укладати трудовий договір, мова не йде про здатність виконувати певну роботу. Сімейна правоздатність полягає у можливості створювати власну сім’ю і настає з досягненням шлюбного віку. Підприємницька правоздатність виникає за загальним правилом з досягненням повноліття. У православ’ї розрізняють й церковну чи навіть православну правоздатність.

Правники схиляються до того, що правоздатність – природна властивість людини, яка виникає в силу одного юридичного факту – народження. Деякі її прояви чи елементи настають по мірі того, як людина досягає певних фізичних та інтелектуальних властивостей, життєвого досвіду.

У ч. 1 ст. 25ЦК України правоздатністьвизначена як здатність мати цивільні права та обов’язки, яка визнається за всіма фізичними особами. Отже, цивільна правоздатність:

1) здатністьбути учасником цивільних правовідносин слідує із загальнотеоретичного постулату, що права і обов’язки немислимі поза правовідносинами. Вона є абстрактною можливістю мати широкі права та обов’язки, може бути реалізована або залишитися лише можливістю. Ці можливості із абстрактного стану юридичними фактами (підставами виникнення цивільних прав та обов’язків) переводяться у реальність – конкретні суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Іншими словами, абстрактність прав обумовлює і абстрактність можливих правовідносин.

Правоздатність як правова якість залежить від суспільства (формація, характер, спрямування, основні його цінності тощо). Суспільство може корегувати природну здатність економічними і біологічними (об’єктивні) та суб’єктивними (волевиявлення нормотворчих органів у нормах права щодо обмеження певних природних прав людини) чинниками;

2) можливістьнадається і гарантується державою у особі її інституцій. Так у радянський час про ніяку здатність до приватної власності не йшлося навіть попри те, що у ЦК УРСР 1922 р. така форма була закріплена. Пересічний громадянин не має права на ознайомлення із секретною інформацією. Іноземцям в Україні не дозволено набувати право власності на земельні ділянки. Ця реторсія у правоздатності іноземців має економічно оправданий характер.

Правоздатність – основа для правоволодіння і набуття конкретних суб’єктивних прав. Вона не зв’язується з носієм юридичного обов’язку. Саме цим вона відрізняється від суб’єктивного права якому завжди кореспондовано юридичний обов’язок певної (інших) особи. Воно виникає у момент народження і припиняється смертю людини. Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» від 16.07.1999 р. №1007-XIVлюдина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку (біологічна смерть), що означає повну і незворотну втрату всіх його функцій. Момент смерті мозку може бути встановлено, якщо виключені всі інші можливі за даних обставин причини втрати свідомості та реакцій організму.

Цивільна правоздатність визнається рівною для всіх людей, але у встановлених законом випадках здатність мати окремі цивільні права та обов’язки пов’язується із досягненням відповідного віку (ч.3 ст. 25 ЦК).

Можливість як елемент правоздатності загострилась стосовно жінок та їх права самостійно обирати вид діяльності, зокрема службу у Збройних силах, ОВС за специфіки служби у цих органах. Йдеться про обмеження права на створення сім’ї та особливо на материнство. Якщо відповідні посади формально зайняті на строк перебування у відпустці у зв’язку із родами та доглядом за дитиною – це шкодить інтересам служби, позначається на боєготовності, строках та якості досудового розслідування, адміністративного розгляду, нікому виконувати відповідні посадові обов’язки, різко збільшується навантаження на інших службовців, що спричиняє перенавантаження, невдоволення і їх супутник – конфлікти, відтік фахівців. Тож необхідні певні обмеження при укладенні контракту на службу в армії чи інших воєнізованих підрозділах з обмеження на строк дії контракту, зазвичай 5 років, на вагітність та народження дітей. Такі самообмеження широко практикуються у шоу-бізнесі та професійному спорті.

Суб’єктивне цивільне право – уже наявне у особи право як результат перетворення абстрактної правоздатності (елементу змісту правоздатності) через конкретний юридичний факт у це право. В той же час наявність певних суб’єктивних прав не припиняє цей елемент правоздатності. Так, суб’єктивне право власності на конкретний автомобіль не перешкоджає існуванню права у подальшому придбати ще один, або декілька інших автомобілів. У особи є одночасно можливість придбати автомобіль і суб’єктивне право власності стосовно зареєстрованого на неї автомобіля. Правоздатність не зв’язана із конкретним об’єктом права, а лише з абстрактною можливістю стосовно нього вступити у правовідносини. Суб’єктивне цивільне право має свій конкретний об’єкт якого воно і стосується.

Особливий феномен у цивільному праві складають особисті немайнові права, які мають природний характер і можуть одночасно бути як елемент правоздатності, а при їх реалізації – конкретним суб’єктивним правом. Це стосується природних прав які є і суб’єктивним правом (право на вибір місця проживання, право на освіту тощо). Отримання одного фаху не перешкоджає навчанню іншому. За принципом соціальної справедливості держава надає можливість лише один раз навчатися безоплатно у її вищому навчальному закладі (ВНЗ). Подальше чи одночасне навчання у інших та альтернативних державним ВНЗ уже здійснюється на оплатній контрактній основі.

Існує певна група прав з абстрактним змістом правоздатності, реалізація котрих переводом у суб’єктивне право їх фактично припиняє назавжди, або на час існування такого суб’єктивного права не сумісна із однойменним елементом змісту правоздатності. Тут не допускається конкуренція елементу змісту правоздатності і конкретного суб’єктивного цивільного права. Так, принцип моногамії шлюбу та перебування у одному шлюбі перешкоджає укладенню іншого.