3. Порядок і наслідки визнання правочину недійсними

Визнання правочину недійсним здійснюється в судовому порядку. Але для недійсних правочинів законодавець передбачив спеціальні випадки: позовна давність у п’ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману, позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. Фактично це означає узаконення наслідків таких правочинів.

Залежно від того, які умови правочину були порушені його юридичні наслідки можуть бути різні. Якщо істотні умови правочину суперечать положенням нормативно-правових актів, то такий правочин визнається недійсним в цілому. Проте можуть бути визнані недійсними і частина правочину, зокрема умова заповіту, яка порушує правоздатність спадкоємця.

Наслідки визнання правочину недійсним можна поділити на групи: основні (головні), додаткові (субсидіарні) та спеціальні (особливі). До першого відноситься те, що визнання правочину недійсними не створює для його сторін тих юридичних наслідків, на встановлення яких вони були спрямовані. Це загальний наслідок недійсних правочинів. До того визнання правочину недійсним – спосіб захисту порушених прав.

Основний наслідок полягає у тому, що якщо недійсний правочин був виконаний, то його сторони повертаються у первісне становище, яке існувало до моменту укладання правочину, що отримало назву- двостороння реституція,тобто обов'язку для сторін повернути усе отримане по недійсному правочині, а при неможливості повернути отримане – його еквівалент. Можна виділити:натуральну реституцію, при якій виконання і захист порушених права полягає у поверненні всього отриманого на виконання правочинів у натурі за умов, що: правочини виконано; предметом виконання були неспоживні речі; властивість предмета правочину передбачає можливість їх повернення; річ у результаті використання не змінилась настільки, що її повернення втрачає сенс; діяльність суб’єкта господарювання передбачає можливість повторної реалізації такого предмету правочину;замінну реституцію, за якої при неможливості повернення предмету правочину у натурі повертається такий же предмет за згоди його сторін;ідеальну (грошову) реституцію - повернення сторонам чи стороні еквіваленту предмету виконання у грошах;

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із його сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, а не на час укладання правочину. Повернення сторін у первісний на момент укладення правочину стан йменується двосторонньою реституцією (re status), яка і є основним наслідком визнання правочину недійсним.

Крім нього є додаткові, що застосовуються якщо визнанню правочину недійсним сприяла провина його сторони. Тоді двостороння реституція може супроводжуватись додатковими майновиминаслідками які покладаються на винну сторону: 1) якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано матеріальних збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; 2) можна вимагати й витрат на учинення самого правочину (транспортних витрат на переїзд при обміні житла).

При наявності навмисної вини на укладення протиправного правочину застосовуються спеціальні (особливі) наслідки, зокрема за ч.2 ст.230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину. За ч.2 ст.232 ЦК довіритель справі вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Одностороння реституція та недопущення реституції як конфіскаційні заходи введені у ст. 228 ЦК України, відповідно її ч.3. у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Крім того конфіскаційні санкції можуть бути застосовані на основі субсидіарного застосування норм публічного права: як вилучення у особи речі, яка не може у неї бути на праві власності чи праві користування у особи, конфіскація.

Контрольні питання:

1.Поняття та ознаки недійсних правочинів.

2.Види недійсних правочинів.

3.Нікчемні правочини.

4.Оспоримі правочини.

5.Фіктивні правочини.

6.Удавані правочини.

7.Неукладені правочини.

8.Порядок визнання правочину недійсними.

9.Наслідки визнання правочину недійсними.