Глава 3. Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн

1. Загальні положення про цивільне право зарубіжних країн.

2. Класифікація правових систем приватного права та їх характеристика.

3. Мусульманська цивільно-правова система.

4. Основні інститути цивільного права зарубіжних країн.

Нормативні акти: Конституція України, глава1 ЦК України, ЦК РФ,. Німецьке цивільне уложення, Цивільний кодекс Франції. Цивільний кодекс Нідерландів, Цивільний кодекс провінції Квебек, Закони України: Про міжнародне приватне право, Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні

Додаткова література: Гражданское и семейное право развивающихся стран. Гражданские кодексы стран Латинской Америки. М.: 1988, Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов: гражданские и торговые кодексы. /Под ред. В.К. Пугинского, М.И. Кулагина. - М.: 1986; Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. - М.: 1996; Крен Дэйвис Право Европейского Союза: Пер. со 2-го англ. изд. –К.: Знания, 2005. 406с., Основные институты гражданского права зарубежных стран. - М.: НОРМА, 1999; Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. — М.: Издательство НОРМА, 1996. — 432 с.; Харитонов Е.О. История частного права Европы: Т.1. - Одесса: Бахва, 1998; 7. Харитонов Е.0. Історія приватного права Європи: Східна традиція. - Одеса: Юридична література, 2000; Цвайгерт К., Кётц X. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2-х т. - М., 1995.

Ключові слова: приватне право, система права,

1. Загальні положення про цивільне право у зарубіжних країнах

Знання зарубіжного цивільного права важливе: 1) для моделювання своєї поведінки із нерезидентами у цих країнах та власних юридично значимих дій на їх території; 2) для гармонізації законотворчості та правозастосовної діяльності і доцільності запозичень; 3) у міжнародно-правовій практиці тлумаченні міжнародних правових актів.

Водночас, слід мати на увазі, що правові системи різних країн під впливом глобальних процесів постійно зближуються, уніфікуються. Це спрощує регулювання правовідносин, потребує гармонізації галузей права. Проте є ряд суттєвих розбіжностей,на які слід зважати при відвіданні цих країн чи проживанні в них.

Предметом цивільного права зарубіжних країн є майнові та немайнові відносини. Проте вони мають особливості:

1. розширені за рахунок включення значного обсягу товарно-грошових відносин, пов'язаних з придбанням та відчуженням земельних ділянок, деяких відносин землекористування;

2. охоплюють норми про сімейно-шлюбні відносини;

3. розширюють коло немайнових відносин, що регулюються цивільним правом.

Майнові та особисті немайнові відносини у деяких країнах (Франція, Німеччина, Чехія та Польща) врегульовано двома кодексами права — цивільним та торговим (формалізований дуалізм приватного права). Тут норми торгового права є спеціальними щодо норм цивільного права і скоріше є традицією.

Серцевину приватного права становить цивільне та торгове право. Розширення сфери цивільних правовідносин, що регулюються торговим правом, названо "комерціалізацією" цивільного права, що проявилось у об'єднанні торгового та цивільного права в єдину кодифікацію. Швейцарія включила норми торгового права до зобов'язального закону, як частини цивільного кодексу. Італія, Португалія, Нідерланди, канадська провінція Квебек, Росія, Казахстан, Киргизія, Узбекистан, Грузія, Вірменія, Білорусь прийняли єдиний ЦК.

У зарубіжних країнах джерелами цивільного права є закони, підзаконні нормативні акти, судова практика та звичаї. Закон займає провідне місце у країнах романо-германської правової системи. Цивільне та торгове право у них є кодифікованим. У країнах англосаксонського права закони та інші джерела писаного (статутного) права відіграють у багатьох сферах регулювання меншу роль, ніж судова практика. Разом з тим ускладнення економічних відносин вимагало законодавчого закріплення майже всіх інститутів торгового і багатьох інститутів цивільного права. Наприклад, в Англії прийнято закони про продаж товарів (1893 p. і 1980 p.), про векселі (1882 р.), про власність (1925 р.), про компанії (1948 р.). У США кілька штатів мають свої цивільні кодекси. Прийнятий у 1958 p Торговий кодекс уніфікував окремі інститути торгового права у всіх штатах (за винятком Луїзіани, Віргінських островів та федерального округу Колумбія).

Цивільні кодекси посідають центральне місце у системі джерел. Найбільший вплив на кодифікацію цивільного права справили Французький цивільний кодекс (Codex Napoleone) та НЦУ. Перший прийнято у 1804 p. як перший кодифікований акт буржуазного суспільства. Він побудований за інституційною системою. Його норми розподілено по трьох книгах: про особи, речі, зобов'язання. Вони імплементовані у цивільне право інших країн (Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Італії, Іспанії, країн Арабського Сходу, Африки й Азії), Канади, латиноамериканських країн,

Німецьке цивільне Уложення, прийняте у 1896 p. і побудовано за пандектною системою. Його норми поміщені у п'яти книгах: загальні положення, зобов'язальне право, право на речі, сімейне право, спадкове право. НЦУ властиві складна юридична техніка і мова викладу. З часів прийняття він зазнав змін та доповнень, особливо у сфері прав жінок, сімейно-шлюбного права, житлового найму тощо. НЦУ вплинув на право Японії, Бразилії, Швейцарії, Австрії, Перу та України.

Джерелами цивільного права є інші кодифіковані акти (КТМ), а також підзаконні акти уряду, окремих міністерств, відомств, інших органів державного управління. У деяких країнах встановлено суворий контроль (у тому числі судовий) за відомчою нормотворчістю. Спостерігається тенденція до зростання делегованого законодавства. Постанови уряду тлумачаться як продовження закону (делеговане законодавство) або як автономні правові акти.

Судова практика посідає важливе місце у системі джерел права Англії, США та інших країн. Основний зміст судової практики, або прецедентного права (case law), полягає у тому, що рішення, винесене колись судом у справі, є висхідним для вирішення аналогічної справи судом рівної чи нижчої інстанції.

Прецедентне право Англії складається з двох частин: загального права (common law)і права справедливості(law of equity).

Загальне право для всієї Англії було створено королівськими судами 13—14 сторіччя. Друга гілка прецедентного права (права справедливості) склалася на основі судових прецедентів спеціального суду лорда-канцлера, до якого зверталися особи у випадках, коли не мали змоги звернутися до суду загального права або коли справу у цьому суді було вирішено, з їхнього погляду, несправедливо. У 19 ст. суди загального права і права справедливості було об'єднано в єдиній судовій системі. Тепер вони мали керуватися прецедентами як загального права, так і права справедливості.

Прецедентне право Англії було перенесено і до США, де у процесі застосування та тлумачення перетворилося на власне право США, багато у чому відійшовши від англійського. Однак правові інститути та категорії цих країн дуже близькі. Тому прийнято говорити про єдину англо-американську правову систему. Судовий прецедент у США зберігає сьогодні велике значення у цивільному і торговому праві. Загальне право США – це право окремого штату. Тому воно відзначається роздрібненістю та строкатістю. У правозастосовній діяльності США велику роль відіграють приватні кодифікації прецедентного права основних інститутів цивільного і торгового права (Restatements of the Law of the USA).

Роль судової практики підвищується і у країнах континентальної Європи, хоч формально вона не визнається джерелом права. Неясність і недостатність норм писаного права дають простір для судового розсуду та правотворчості. Наразі відбувається зближення континентальної та англосаксонської правової систем по лінії джерел права: у країнах континентальної Європи дедалі більшого значення набуває судова практика, а у країнах англо-американської правової системи зростає роль закону.

У східноєвропейських країнах нормативний характер актів вищих судових та арбітражних органів є дискусійним у доктрині та практиці.

Звичай у системі джерел відіграє другорядну роль. Він, як правило, доповнює закон за відсутності або недостатності відповідної норми. Звичаї застосовуються головним чином до банківських, страхових та інших відносин у сфері торгового права.

Наразі спостерігається тенденція до зближення та уніфікації норм цивільного і торгового права. Найпоширенішим її засобом є укладення міжнародних угод, з допомогою яких створюються загальні норми як для міжнародних цивільних відносин, так і для відносин всередині країни. Уніфікація правових норм досягається також з допомогою розробки заінтересованими державами типових законів. Пізніше їх приймають відповідні країни як закони.