Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Цив. право Том 1.doc
Скачиваний:
444
Добавлен:
05.02.2016
Размер:
3.98 Mб
Скачать

4.Акти цивільного законодавства та інші нормативні акти у сфері інтелектуальної власності

Всі нормативні акти у сфері інтелектуальної власності поділяються на міжнародні, які складають каркас чи основу правового врегулювання відносин у сфері інтелектуальної власності як частини міжнародного приватного права, національні, що діють лише в певній країні та локальні, що діють в межах певної комерційної структури, в тому разі навіть якщо вона є ТНК.

У першій групі можна виділити акти, які ратифіковані Україною та які не ратифіковані Україною. Так, Україна є учасником багатьох міжнародно-правових конвенцій, угод та договорів: із загальних питань Угоди про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності від 1994 р.; у сфері авторського права: Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів від 1886 р., Всесвітньої конвенції про авторське право від 06.09.52 р., Договору ВОІВ по авторському праву від 20.12.96 р.; в сфері суміжних прав: Міжнародної конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римська конвенція) від 26.10.61 р., Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми від 20.12.96 р.; в сфері патентного права та права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу, товарів та робіт - Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20.03.1883 р.

Загальною рисою міжнародних конвенцій, угод та договорів у сфері інтелектуальної власності є принципи: асиміляції (національного режиму), мінімального обсягу охорони. Принцип асиміляції закріплює надання іноземцю-громадянину країни учасниці Конвенції в інших країнах-учасницях прав в обсязі передбаченому для своїх громадян і не передбачає реторсії в цих правах. Принцип мінімального обсягу охорони встановлює межу в обсязі охорони прав, нижче яких не може опускатись рівень охорони.

Наразі активно розвивається європейське резолютивне право у тому числі й у сфері інтелектуальної власності.

Відмінності полягають в території наданні охорони. Об’єкти авторського права та суміжних прав охороняються на території країн-учасниць міжнародного договору без виконання будь-яких формальних дій, як то реєстрація чи опублікування. Міжнародно-правові угоди щодо охорони об’єктів патентного права і знаків для товарів та послуг вимагають реєстрацію в кожній країні, закріплюючи право пріоритету.

До національних актів у сфері інтелектуальної власності відносяться кодифіковані та поточні акти, а також підзаконні акти. Провідне місце серед кодифікованих актів відводиться основному акту цивільного законодавства – ЦК України та його Книзі четвертій1, яка складається із однієї загальної (глава 35) та 11 (за особливостями прав на окремі об’єкти права інтелектуальної власності – глави 36-46), а також глав 75 "Розпорядження правами інтелектуальної власності" та 76 "Комерційна концесія".

Крім того, відносини інтелектуальної власності врегульовані гл.16 ГК України та МК України, КУпроАП та КК України. Процесуальну сторону розгляду справ про порушення прав інтелектуальної власності забезпечують ЦПК, ГПК КАСУ. Не знята проблема прийняття спеціального Кодексу про інтелектуальну власність.

До поточних законів у сфері інтелектуальної власності, відносяться закони України "Про авторське право і суміжні права", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" інші.

Норми цієї підгалузі цивільного законодавства поміщені в інших законах України: «Про засоби масової інформації», «Про друковані засоби масової інформації», "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування", "Про племінну справу", "Про науково-технічну інформацію", "Про лікарські засоби" тощо.

Оскільки ч. 2 ст. 4 ЦК України встановив вимогу відповідності інших законів України Конституції України та ЦК, то їх норми повинні відповідати нормам ЦК України, а в разі розбіжності або тут же вносити в ЦК відповідні зміни або при їх колізії повинні застосовуватись норми ЦК України1. Тож норми ЦК України мають вищу юридичну силу щодо правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності.

Значна частина відносин у сфері інтелектуальної власності деталізується чисельними підзаконними нормативними актами, які повинні відповідати всім вище вказаним актам.

Незначна частина відносин врегульована локальними нормативними актами: колективним трудовим договором, статутами наукових установ та інших закладів, які мають справу із створенням та використанням об’єктів права інтелектуальної власності, Положеннями про раціоналізаторську діяльність тощо.

На мононормативному рівні відносини між суб’єктами права інтелектуальної власності врегульовані договорами наприклад: про створення об’єкта права інтелектуальної власності, про гідну винагороду автором, ліцензійним,. концесійним договорами тощо.