1. Загальні положення про об'єкти цивільних прав

Поняття об'єкта цивільних прав є наріжним для всіх правовідносин: елемент самих правовідносин який через його правовий режим визначає види цих правовідносин та вимоги до їх учасників. В теорії права зустрічаються такі поняття як «об'єкт права», «об'єкт цивільно-правового регулювання», «об'єкти цивільних правовідносин», «об'єкти суб'єктивних цивільних прав».

В науці цивільного права стосовно об’єкта права проведено три основних теорії: речево-правова, дії, множинності об’єкта. З часів римського права основним його об’єктом визнавались речі, хоча й визнавались права на речі та деякі особисті немайнові блага й інтереси особи. Речі визначались об’єктом абсолютних прав або відносних у тім числі зобов’язальних прав. У 60-ті роки ХХ століття об’єкт правовідносин під яким вважали: суспільне відношення що врегульоване правом [¹ , с. 64], предмети духовного і матеріального світу [² , с. 6], дії учасників правовідносин і блага [³ , с.21] , поведінку суб’єктів правовідносин [⁴ , с.32 ], поведінку зобов’язаної особи [⁵ , с.230]. Допускаються навіть безоб’єктні правовідносини [⁶, c. 213-217].

Категорія «об'єкт цивільних правовідносин» розглядається як елемент цивільних правовідносин і характеризуються такими рисами:

• обов’язковістю – безоб’єктних правовідносин не існує;

• формалізовані цивільним законодавством в главах 13-15 ЦК та інших актах цивільного законодавства ;

• визначені та закріплені у цивільному законодавстві ознаки, щодо окремих об’єктів цивільних прав;

• визначається правовий режим об’єктів цивільних прав;

• встановлені правові наслідки володіння такими об’єктами;

• встановлені гарантії здійснення прав на об’єкти, зокрема форми, засоби та способи захисту суб’єктивних прав;

• визначені вимоги до окремих об’єктів при введені їх в цивільний оборот (стандарти, технічні умови, вимоги, що звичайно ставляться);

• встановлені певні обмеження на окремі об’єкти цивільних прав.

Австрійський вчений К.Менгер визначив що для того щоб предмет став благом і об’єктом правовідносин повинно співпасти 4 умови: 1) людська потреба; 2) властивості предмета забезпечувати його придатність для причинного зв’язку із задоволенням такої потреби; 3) пізнання людиною цього причинного зв’язку; 4) можливості розпоряджатися предметом таким чином щоб задовольнити цю потребу [¹, c. 43].

Об'єктами цивільних прав є матеріальні і нематеріальні блага, що мають свої ознаки, властивості із приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини. Об'єкти цивільних прав визначено у ст. 177 ЦК і ними є речі, включаючи гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Об’єкти цивільних прав мають правовий режим що проявляється у їх класифікації, особливих способах набуття та здійснення прав, зумовлює можливі правовідносини, їх суб’єктів та правові наслідки. Так, речі, що мають родові ознаки є предметом договорів позики, а речі, що мають індивідуальні ознаки – найму. Правовий режим – функціональна характеристика об’єкта права, щодо якого актами законодавства його засобами та способами врегульовано відносини із набуття, здійснення та припинення прав та обов’язків на цей об’єкт та закріплення обов’язків для власників чи володільців таких об’єктів.

Правовий режими об’єкта характеризується ознаками: 1) закріплений актами законодавства і забезпечений державою в особі її органів; 2) передбачає мету врегулювати відносини стосовно певного об’єкта прав; 3) забезпечений засобами та способами впливу на учасників правовідносин; 4) передбачає певний алгоритм поведінки учасників цих правовідносин; 5) є стабільним, але може змінюватися відповідно до особливостей правового становища окремих учасників цивільних правовідносин.

Можна розрізняти два об’єкти: формалізований в нормах позитивного права вказівкою на нього визначає модель правовідносин через усереднену поведінку їх учасників та юридичний – юридично значима поведінка учасника правовідносин. Вона полягає у певній дії чи діяльності: нести тягар власності, не посягати на чуже майно.