7. Порядок захисту цивільних прав

Розглядаючи приналежне управненій особі право на захист і характер способів, що забезпечують його реальне здійснення, слід зазначити, що таке право в силу самої своєї природи може здійснюватися в залежності від конкретних обставин або безпосередніх дій самої управненої особи, або за посередництвом компетентних державних і суспільних органів. Якщо здійснення права на захист відбувається за допомогою звернення управненого з такою вимогою до компетентних органів, останні розглядають заявлену матеріально-правову вимогу до відповідача у визначеному, передбаченому законом порядку, що є процесуальною формою реалізації права на захист. Питання про розмежування форм захисту права часто зводять до розходження в порядку розгляду той чи іншої вимоги.

Захист суб'єктивних прав залежить від безлічі факторів, зв'язаних з порушеним правом (природою права), особливостями його порушення тощо за чого розрізнять: форми, засоби і способи захисту порушених суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Формою захисту є порядок ініціації дії норми, яка дозволяє особі здійснити захист порушеного права: самостійно, зверненням з вимогою до порушника про припинення неправомірних дій та усунення їхніх негативних наслідків чи до інших, органів, котрі уповноважені прийняти відповідне рішення і його реалізувати у встановленому законом порядку (юрисдикційна форма). Розрізняють юрисдикційну (через звернення для захисту до суду чи іншого державного (прирівняного до нього органу, компетентного виносити обов’язкові для виконання рішення) та неюрисдикційну (без звернення до державних органів) форми захисту. Засоби захисту – спосіб звернення за ним: самостійні дії управленої особи (самозахист), скарга, претензія, рекламація, заява, позов, апеляція. Їм відповідають певні приписи чи дії порушника права чи іншої особи. До них відноситься: задоволення скарги, претензії, нотаріальний надпис, рішення суду та видача виконавчого листа, відкриття виконавчого провадження, відміна незаконного рішення. Окремо йдеться про звернення (скарги) у міжнародні суди. Так, в КМ України заявили, що у Європейському суді по правам людини знаходиться 10,4 тис. скарг проти України.

Захист порушеного права не завжди зв'язаний зі зверненням до суду. Звернення в суд варто розглядати як крайній випадок. Допустимо, здійснення захисту порушеного права в претензійному порядку, у результаті вимоги до порушника про добровільне і належне виконання обов'язку. Необхідно враховувати складність процесуального захисту порушених суб'єктивних прав, що у першу чергу укладається в проблемі пошуку і надання доказів наявності прав, фактів їхнього порушення, розмірів заподіяних збитків, сплатою миту та інших зборів.

Загальної норми, що закріплює юрисдикційний порядок захисту цивільних прав ЦК, на жаль, не містить, але, виходячи з положень розділу 3 ЦК, передбачені такі порядки:

1. судовий (у порядку провадження у цивільних справах) порядок захисту цивільних прав і інтересів, передбачений ст.16 ЦК;

2. адміністративний, що може бути реалізований шляхом подання скарги на незаконні дії;

3. нотаріальний порядок, який виконується шляхом здійснення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, передбаченому законом, закріплений у ст.18 ЦК.

До неюрисдикційного відноситься самозахист, реалізований шляхом застосування особою засобів протидії, що не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, передбачений ст.19 ЦК. Законодавець відніс такий порядок до способу не досить виправдано.

Захист цивільних прав нотаріусом закріплено в ЦК України і деталізований ЗУ “Про нотаріат”. Відповідно до ст. 18 ЦК нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 19 ЦК особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. При тому встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змістові права, що порушене, характерові дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Вони можуть обиратися самою особою або встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

Самозахистом в широкому сенсі є будь-які дії особи із захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів, якщо вони протипоставлені порушенню. Закон не розкриває змісту самозахисту, а лише надає особі можливість для його здійснення. За ч.1 ст.18 ЦК способи захисту мають відповідати змісту порушеного права, характерові дій, якими ці права порушені (які порушуються) і не можуть суперечити вимогам закону (ч.2 ст.19 ЦК).

Звертає на себе увагу внутрішня суперечність цього формулювання. Способи захисту повинні відповідати праву, яке порушене і не суперечити закону. Якщо особа, чиє право порушується, придумає спосіб, що не передбачений законом, то вона незмінно вийде за межі закону і такий самозахист буде визнано протиправним. Друге, на що варто звернути увагу, це закінчене порушення і перспектива можливості його захисту після учинення правопорушення з чим навряд чи можна погодитись за тої обставини, що при самозахисту здебільшого момент порушення цивільних прав та момент застосування способу самозахисту повинні збігатися у часі. Якщо ж його здійснити після припинення порушення, то це означає самосуд і важко розмежувати самозахист від де помсти.

За неточностей положень законодавства слід звернутися до теоретичних конструкцій самозахисту. Серед них виділяються визнання самозахистом дій, спрямованих на захист від порушення цивільних прав: тільки в позадоговірних відносинах (Грибанов В.П., Устенко М.І., В. А. Рясенцев¹); як в позадоговірних так і в деяких договірних відносинах (М.І. Брагінський, Н.І. Клейн)²; тільки в договірних відносинах (Стоякін Г.Я.)³; як в позадоговірних так і в договірних відносинах (Басін Ю.Г.)⁴.

Для самозахисту характерні ознаки, що споріднюють їх із самообороною, але мають самостійний характер. Самозахист цивільних прав: спрямований на захист своїх суб’єктивних цивільних прав та правомірних інтересів; підставою для реалізації самозахисту є всяке порушення цивільних прав.

Характерними ознаками права на самозахист, на наш погляд, є те що:

1. воно здійснюється діями, зокрема й інстинктивними, особи, що потерпає від порушення права чи охоронюваного законом інтересу;

2. потерпілий не звертається до юристдикційного органу чи інших осіб для надання допомоги на засадах товариської чи корпоративної допомоги;

3. воно виникає в разі порушення чи створення реальної загрози порушення прав або охоронюваних законом інтересів;

4. реалізується за допомогою дій, що не суперечать закону та моральним засадам суспільства;

5. відповідає змісту права, яке порушене чи характеру загрози;

6. адекватне діям, що порушують право (охоронюваний законом інтерес) чи перепонам для реалізації права;

7. здійснюється з метою усунення перепон для здійснення права, припинення порушення та усунення його наслідків.

Самозахист може здійснюватися такими заходами:

знищення неправомірно встановленої перепони (засуву) на об’єкт речового права;

перенесення встановленого з порушенням права паркану;

відбиття протиправного нападу чи іншого посягання на недоторканність особи;

зарахування орендарем вартості проведеного капітального ремонту у орендну плату;

зрізання гілок, що нависають на земельну ділянку власника із сусідньої ділянки;

відмова від укладання договору з особою, що має погану ділову репутацію чи допустила порушення в інших договорах.

При юристдикційній формі захисту враховується особливості органу, який розглядає справу, і характер і обсяг його компетенції що накладають свій відбиток на форму захисту права, порядок розгляду спорів. Виходячи з цього, розрізняють: позовну форму захисту права, захист цивільного права в порядку особливого провадження в суді, адміністративний порядок захисту цивільних прав і специфічну, а точніше суспільно-правову форму захисту права, властивих характеру діяльності громадських організацій у сфері розгляду цивільно-правових спорів.

Вирішення питання про розмежування форм захисту порушеного права залежить: від характеру матеріально-правових вимог, що підлягають розгляду; від особливостей і характеру компетенції того органу, що розглядає заявлену вимогу; і, від специфічних особливостей самого порядку розгляду спору; від перспектив досягнення мети зверненням за захистом порушених прав.

Право на звернення за судовим захистом включає не тільки подачу в суд позовної заяви, але і можливість подачі в суд зустрічного позову чи протесту проти нього, брати участь у розгляді справи, користування процесуальними правами, вимагати винесення рішення і право вимагати примусового виконання судового рішення. Кожний із зазначених елементів існує при наявності визначених передумов, у визначених межах і реалізується у визначеній формі.

Матеріальні і процесуальні норми складають єдиний комплексний інститут правового захисту, що вміщує норми, що регулюють способи, форми і порядок захисту і має єдину мету – забезпечення повного, усебічного, швидкого захисту суб'єктивних прав. Тож право на захист варто розглядати в єдності його матеріального змісту і форми, яка полягає в тому, що можливості матеріально-правового характеру, надані управне ній особі правом на захист, припускають їхнє здійснення у визначених законом процесуальній формі та порядку.

Форма захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів може бути юрисдикційна, що підкреслено у ст. 16 ЦК (судова), ст.17 ЦК (президентська), ст.18 ЦК (нотаріальна) та неюристдикційна, наприклад ст. 19 ЦК – самозахист цивільних прав. При першій обов’язково повинен бути витриманий законом порядок звернення за захистом порушених права: скарга. претензія, позов, заява, звернення тощо. Другий такого не передбачає.

За правовим становищем юристдикційного органу виділяють судовий, адміністративний, нотаріальний захист. Його перевага у тому що: 1) захист набуває державного значення; 2) захист здійснює спеціальний державний орган, рішення якого виносяться від імені держави; 3) захист проводиться на основі застосування норм матеріального та процесуального права; 4) справи розглядаються кваліфіковано; 5) у розгляді справи може приймати участь сторони процесу та інші зацікавлені особи; 6. така форма є доступною і її рішення підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Контрольні питання:

1. Здійснення цивільних прав та виконання обов'язків.

2. Здійснення та реалізація цивільних прав.

3. Зловживання правом.

4. Обмеження цивільних прав та їх види.

5. Стимули у цивільному праві.

6. Охорона та захист цивільних прав : поняття та співвідношення.

7. Способи захисту цивільних прав.

8. Засоби захисту цивільних прав.

9. Форми захисту цивільних прав.

10. Порядок захисту цивільних прав.

11. Самозахист цивільних прав.