2. Класифікація (види) правочинів

Поділ правочинів на види має практичне і теоретичне значення: характеризує сам правочин через його вторинні ознаки, зумовлює правове становище його учасників, а звідти й можливий зміст та механізм настання правових наслідків, слугує підставою для упорядкування цивільно-правових відносин. Йдеться про систему ознак, які вказують та механізм цивільно-правового та іншого регулювання таких правочинів. У залежності від різних ознак правочини поділяються (класифікуються) на види чи групи.

Слід зазначити, що виключного чи єдиного переліку класифікаційних груп правочинів не існує, оскільки застосовуються різні класифікаційні ознаки. В науці цивільного права устоялись види правочинів що визначені на основі принцип дихотомії – поділ цього правового явища на дві протилежності. Окрім того, одні із видів правочинів, які їх характеризують як правове явище є загальними, зокрема поділ за їх метою, а інші і їх більшість стосуються лише двосторонніх правочинів (договорів). На цю обставину слід звернути особливу увагу.

Насамперед із легального визначення правочинів залежно від мети їх вчинення варто виділити такі, які спрямовані:

1) на набуття прав та обов’язків (правонабувні);

2) на зміну прав та обов’язків (правозмінюючі);

3) на припинення прав та обов’язків (правоприпиняючі). Якщо правочини є двох- та багатосторонніми, то правовиникаючі правочини однієї сторони призводять до припинення їх у іншої сторони і навпаки.

Залежно від кількості необхідних волевиявленьдля досягнення правового результату, правочини поділяються на односторонні, двосторонні (договори) і багатосторонні.

Одностороннім правочиномє дія однієї сторони, що учинена однією або декількома особами (п.3 ст.202 ЦК). Водносторонньому правочинідостатньо виявити волю однієї особи. Права та обов’язки за таким правочином виникають лише у того, хто його учинив. Для другої сторони правочину така дія є передумовою набуття, зміни, а інколи й припинення суб’єктивних прав та обов’язків за умови наявності ще й інших юридичних фактів. Односторонні правочини можуть спрямовуватися на реалізацію права чи відмову від нього лише для сторони яка учинила такий правочин, або спричиняти наслідки й для іншої сторони, сторін, навіть породжувати зобов’язання (заповідальне розпорядження).

Односторонніми правочинами є: заповіт, прийняття і відмова від спадщини, видача довіреності, заява наймача про припинення договору житлового найму, оголошення конкурсу і т.д. За ЦК України волевиявлення може бути спільним для декількох осіб: подружжя при складанні заповіту подружжя (ст. 1243 ЦК), видача довіреності на розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності (п.2 ст. 369 ЦК).

Односторонні правочини, мають ряд різновидів, що спрямовані на: виникнення речових прав (окупація – заволодіння нічиєю річчю чи дарами природи); припинення речових прав (дерелікція – викидання речі); припинення зобов’язальних прав; встановлення зобов’язальних прав; відмову від правочинів, що формуються (наприклад укладання шлюбу після подання заяви про його реєстрацію).

Дво- чи багатостороннім правочиномє погоджена дія (волевиявлення) двох або більше учасників правочину (п.4 ст. 202 ЦК) і вони є договорами. Длядвостороннього правочинунеобхідно взаємоузгодження (договір як домовленість) волевиявлення двох осіб за чого їх іменують договорами (ст. 626 ЦК).

Двосторонні та багатосторонні правочини залежно від послідовності (етапності) досягнення мети вступу у договірні відносини виділяються попередні,основні ідодаткові правочини¹. За попередніми правочинами їх сторони чи сторона майбутнього договору приймає на себе певні зобов’язання учинити дії майнового, організаційного чи іншого спрямування, задля забезпечення можливості та гарантованості основного зобов’язання. Ці правочини проявляються у конструкції попереднього договору і протоколу про наміри. Але це може бути проведення аудиту, опублікування інформації, оголошення конкурсу, отримання дозволів, наприклад ліцензій, проведення підготовчих робіт тощо. Додаткові правочини здебільше уточнюють зміст основних

Багатосторонні правочини –різновид взаємних правочинів (договорів) як волевиявлення трьох і більше сторін. Таке волевиявлення може збігатися за змістом (в учасників договору про спільну діяльність (ст. 1130 ЦК), або бути зустрічним (при укладенні багатостороннього договору міни (бартеру).

За кількістю осіб, які вчинили волевиявлення на учинення правочину виділяються:

унітарні (одноособові) правочини, що засновані на волевиявленні лише однієї особи чи іншого учасника цивільних правовідносин (держава Україна, АРК, орган місцевого самоврядування):

корпоративні (спільні)правочини, що засновані на одночасному волевиявленні двох та більше учасників правовідносин, що представляють одну сторону і мають співпадаючу мету. Одні із сторін або водночас обидві представляють дві та більше особи. Їх суб’єктивні права та юридичні обов’язки із такого правочину між собою можуть бути дольовими (визначена частка у праві та обов’язку кожного) або солідарними коли всі в рівній мірі є управненими і зобов’язаними стосовно своєї частки і всього обсягу прав та обов’язків за правочином.

У залежності від форми волевиявленнявиділеніусні та письмовіправочини. Усним є правочин в якому волевиявлення висловлено вербально (словами). Здебільше усні правочини укладаються і виконуються одночасно. Різновидом цих правочинів є так званіджельтментські правочини, що засновані на даному слові однієї із сторін такого правочину (наприклад парі).

Письмовим є правочин, волевиявлення на учинення якого висловлено складанням відповідного документу. Письмові правочини бувають прості та кваліфіковані – ті, для яких згідно чинного законодавства необхідно його нотаріальне посвідчення чи реєстрація.

Наразі є підстави для виділення особливого різновиду правочинів – віртуальних, тобто учинених через засоби оргтехніки і зокрема комп’ютерні мережі¹. З прийняттям ЗУ “Про електронні документи та електронний документообіг”, ЗУ “Про електронний цифровий підпис” для цього появились достатні підстави.

Наведені нижче види (характеристики) правочинів здебільше стосуються двосторонніх правочинів.

За економічною ознакоютоварообміну і співвідношенню виникаючих з правочину прав і обов'язків сторін правочини поділяються наоплатні ібезоплатні. Оплатнимє правочин, в якому є еквівалент: майнове надання однієї сторони (передача майна, виконання робіт, надання послуг) відповідає зустрічному обов'язку іншої сторони (передати гроші, майно тощо). Більшість правочинів є оплатними що і презюмується.

Оплатність чи безплатність правочинів визначається законом (імперативна), або встановлюватися їх сторонами (диспозитивна оплатність). Закон презюмує оплатність правочину. Безоплатні правочини – це виключення з загального правилу.

У безоплатних правочинахобов'язок виконання дії майнового характеру лежить лише на одній стороні, яка не вправі вимагати зустрічного майнового надання, тому односторонні правочини завжди безоплатні.

У залежності від моменту виникнення цивільних прав і обов’язківправочини поділяються наконсенсуальнііреальні¹. Консенсуальнийправочин вважається укладеними з моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами правочину. Якщо закон вимагає, щоб волевиявлення було виражено у визначеній формі, то правочин вважається укладеним тільки при дотриманні такої форми. Більшість правочинів є консенсуальними.

Для укладення реальногоправочину недостатньо досягнення його сторонами домовленості за істотними умовами правочину, а необхідно вчинити фактичну дію (передати річ тощо). До реальних правочинів відносяться договори позики, схову, класичне дарування.

В реальних правочинах передача речі свідчить про їх укладання, а в консенсуальних правочинах — про виконання. Передача речі в порядку виконання консенсуального правочину може збігтися, але не обов'язково повинна збігатися в часі з моментом її укладання. Передача речі в реальному правочині свідчить, що правочин відбувся, і збігся в часі з моментом його учинення.

За правовим значенням підстави правочинудля його дійсності, правочини поділяються накаузальнійабстрактні².Підставою правочину є причина, в силу якої сторона зобов'язана учинити ті чи інші дії. Підставу в правочині слід відрізняти відмотиву,за яким відбувся правочин. Мотив – це психологічне ставлення, яке спонукає сторону учинити визначені дії. Мотиви перебувають за межами правочину і не входять у його зміст. Тому помилка в мотивах правочину не розглядаються як помилка в волевиявленні.

Правочини, в яких прямо зазначена підстава (причина) вчинених дій, від яких залежить дійсність правочину, іменуються каузальними. Більшість правочинів є казуальними, оскільки його прагнуть досягти суб’єктивних, здебільшого не співпадаючих результатів. Якщо прямо в законі передбачається що підстава правочину юридично байдужа, або причина (підстава) здійснення дій прямо не виражена, такі правочини іменуютьсяабстрактними.Типовим прикладом абстрактного правочину є вексель, банківська гарантія.

Залежно від передбаченої законом обов’язковості до укладення правочину слід виділити правочини ізімперативною умовоюта правочини іздиспозитивною умовою. Правочини із імперативною умовою є обов’язковими для одного із його учасників. Він не може ухилитися від його учинення. Це стосується публічного договору. Напроти правочини із диспозитивною умовою можуть відбутися, а можуть і не відбутися. Більшість правочинів є такі.

В випадках, коли, виникнення, зміна чи припинення прав та обов'язків, передбачених правочином залежність від терміну, настання або ненастання якої-небудь умови правочини поділяються на безстрокові, строкові (термінові), йумовні.

У безстроковихправочинах не визначається ні час вступу його в дію, ні момент його припинення. Такий правочин вступає в силу негайно і припиняється на вимогу будь якої його сторони. За ст. 251 ЦКстрок –певний період у часі, зі сплином якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення, атермін –є певний період у часи, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк – категорія як юридичний факт чи умова, що обов'язково настане майбутньому. Строковими називають правочини, в яких виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків поставлено в залежність від настання в майбутньому події, відносно якого точно відомо, що вона наступить. Він визначається в правочині календарною датою або вказівкою на настання іншої обставини (відкриття навігації, установлення гарної погоди і т.д.).

У термінових правочинах їх наслідки зв’язуються із настанням терміну.

Залежно від того, наскількивірогідно сторони правочинупередбачаютьнастання правових наслідків виділяютьсяумовні правочини. Умова –обставина, стосовно якої при укладанні правочину сторонам невідомо, наступить вона в майбутньому чи ні. Умовним правочином є заповіт з умовою (ст. 1242 ЦК України), підпризначення спадкоємця. Умова в правочині може бути пов’язана з діями сторін правочину (укладення шлюбу, здобуття освіти тощо), так і не пов’язана з ними (стан здоров’я, смерть особи). Умова в правочині є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.

Умови є відкладальні та скасуючі. Правочин визнається учиненим з відкладеною умовою,якщо права й обов'язки, передбачені ним, повинні виникнути з настанням умови, щодо якої невідомо наступить вона чи ні: наймодавець передасть у найм кімнату, якою користується його син, якщо він поступить на навчання У ВНЗ або буде переведений чи призначений на службу у іншому місті. Правочин є учиненим підскасуючою умовою,якщо сторони поставили припинення прав і обов’язків залежно від настання умови (наймач житла зобов’язується негайно його звільнити у разі приїзду родичів наймодавця).

Залежно від допустимості ознаки правомірностіварто виділити:абсолютно правомірніправочини – ті, які відповідають виключно всім вимогам щодо правочину, які встановлені ст. 203 ЦК, таумовно правомірніправочини – правочини, які не відповідають вимогам ст. 203 ЦК, але призводять до настання правових наслідків постільки: 1) встановлена презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК); 2) відсутнє рішення суду про визнання їх недійсними (ст. 215 ЦК)

Залежно від строку дії наслідків правочину, правочини можуть поділяться нарозпорядницькі, ті що не тягнуть тривалих наслідків (викидання речі, сплата і т.п.), ізобов’язальні, ті, що мають такі наслідки (майновий найм, заповідальний відказ і т.п.).

Залежно від характеру зв’язків між сторонами правочину, у особливу групу виділяютьсяфідуціарні¹ (засновані на довірі) правочини. В цих правочинах мотивом їх укладення є взаємна довіра їхніх сторін (позичка, договір доручення, комісії, зберігання, позика).

Правочини де ступінь довіри до його учасника, чи вірогідності настання очікуваних наслідків вельми проблематична йменуються алеаторними (ризиковими): договір страхування, договір підряду.

Залежно від характеру припису чи потреби щодо укладанняправочину сторонами виділяютьлегітарні і волюнтарні правочини. Легітарні правочини засновані на приписах закону (договір обов’язкового страхування відповідальності власників транспортних засобів), а волюнтарні правочини не передбачені законом і учиняються лише волевиявленням сторін. Приписи щодо обов’язковості учинення правочинів містять в регламентах, правилах обслуговування тощо. Вони можуть бути передбачені нормами публічного права (публічний договір). Легітарні правочини, за аналогією з договорами можуть бути названі поіменованими, а волюнтарні – непоіменованими.

Залежно від суб’єктного складувиділяють правочин „офсет”(offset contract) одна з форм зустрічної торгівлі, яка передбачає як обмін товарами і послугами, так і надання можливості вносити капітал замість різноманітних послуг та пільг. Частіше всього галуззю укладання правочину „офсет” є торгівля дуже коштовною військовою технікою, поставка вузлів і деталей в межах договорів про промислову кооперацію.

За місцем укладення правочиніврозрізняють ярмаркові, біржові, не біржові, аукціонні, ломбардні і таке інше. Ярмаркові та біржові правочини підлягають посвідченню за місцем їх укладення. Біржові та аукціонні правочини укладають на умовах змагальності за їх найбільш вигідні умови.

Виділяють правочини за сферою застосування: житлові, сімейні, фінансові, банківські, біржеві тощо.