2. Види речових прав

За юридичною приналежністю речі, на яку розповсюджується суб’єктивні права управненого суб’єкта, речові правовідносини можна поділити на ті, де суб’єктивні права виникають відносно своєї речі (право власності), та ті, де суб’єктивні права виникають на чужу річ (обмежені речові права, або, як вони йменуються у ЦК України – речові права на чуже майно (розділ ІІ книги третьої ЦК України (статті 395 – 417): право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Окрім названих правами на чужу річ також є право застави (стаття 572 ЦК України) та право притримання стаття 594 ЦК України.

Аналіз зазначених положень надає підстави поділити речове право на два інститути: повне речове право (право власності, ст. 316-394); обмежене речове право (право на чужі речі, ст. 395-417). Водночас, до цих групп примикають їх різновиди, зокрема: похідні права власності (право господарського відання; право оперативного управління); довірче управління майном. Також законом розширене коло обмежених речових прав.

Право власності є видом речових правовідносин, де управнений суб’єкт (власник) за своєю волею та незалежно від волі інших осіб здійснює правомочності з володіння, користування та розпорядження своєю річчю, а усі інші суб’єкти (невласники) мають обов’язок не створювати перешкод у здійснені власником своїх правомочності. Право власності є найбільш повним речовим правом, бо надає юридичну можливість власнику здійснити будь-які дії відносно свого майна. Воля власника на річ не обмежується волею інших осіб, а тому цей управнений суб’єкт стримується у володінні, користуванні та розпорядженні річчю тільки рамками закону, якщо звичайно, він сам не обтяжить себе за договором обов’язком надати можливість іншій особі володіти та користуватися цією річчю.

Обтяження права власності правами інших осіб на одну й ту ж річ може встановлюватись не тільки за договором, але й заповітом, рішенням суду або вимогами закону. На підставі укладення договору з власником виникають такі права на чужу річ (на річ власника), як сервітут, емфітевзис, суперфіцій та застава. Сервітут може виникнути також на підставі рішення суду та вимог закону. Окрім сервітуту із закону виникає право притримання.

Отже, загальною характеристикою обмежених речових прав (прав на чуже майно) є те, що вони встановлюються на річ, котра вже присвоєна власником, тобто належить останньому на підставі права власності. Будь-яке право на чужу річ за своїм змістом порівняно із правом власності буде вужчим, не таким повним як право власності (звідси їх назва «обмежені речові права»). Наприклад, права сервітуту надає управненій особі володіти та користуватися річчю власника для задоволення своїх певних потреб.

Різновидом сервітутних правовідносин є право земельного сервітуту, у відповідністю з яким у управненого суб’єкта є, наприклад, право проходу через чужу (сусідню) земельну ділянку. Порівняно із власником земельної ділянки у управненого суб’єкта із сервітуту вужчі юридичні можливості: він може володіти та користуватися земельною ділянкою тільки певним чином, встановленим призначенням сервітуту (право проходу). В інших цілях володіння та користування неможливе. Неможливе також і юридичне розпорядження предметом сервітуту. Власник же земельної ділянки може володіти, користуватись та розпоряджатись нею так, як йому заманеться, аби це не суперечило вимогам законодавства і моральним засадам суспільства, та не порушувало суб’єктивні права та законні інтереси інших осіб.

Виходячи із сказаного вище, ще однією загальною ознакою прав на чуже майно є їх похідний характер: усі вони виникають за умови встановлення на певну річ права власності іншої особи (тобто власника). Тому ці права існують як юридичні обтяження права власності, що дозволяє задовольнити відносно певної речі не тільки інтереси власника, а й інтереси інших осіб.

Більш повна характеристика різновидів речових правовідносин наводиться у подальшому матеріалі даного підручника.

3. Реєстрація речових прав

Порядок реєстрації прав на нерухомість, передбачений Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" і введено у дію з 1 січня 2013 р. Єдина система державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень¹поєднала б в собі інформацію про земельні ділянки та об’єкти, які на них знаходяться.

З 1 січня 2013 р. функції державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у тому числі на земельні ділянки, переходять до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної реєстрації прав - Міністерства юстиції та його територіальних управлінь юстиції. Від імені МЮ ці функції виконуватимуть Державна реєстраційна служба України (далі - Укрдержреєстр) та її структурні територіальні підрозділи.

Державна реєстрація речових прав здійснюється шляхом внесення записів до Укрдержреєстру, який створено на підставі Указу Президента України від 06.04.2011 р. № 401/2011. Він не тільки відповідає за реєстрацію речових прав на нерухоме майно, але й одночасно є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності.

Згідно зі ст. 4 Закону обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно; право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном;інші речові права відповідно до закону; податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Відповідно ч. 5 ст. 15 спеціального закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводитиметься в строк, що не перевищує 14 робочих днів з моменту надходження до органу державної реєстрації прав заяви про таку реєстрацію та документів, необхідних для її проведення. Процедура проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюється Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 22.06.2011 р. № 703 , що набрав чинності з 1 січня 2012 р., і перенесена відповідно на 1 січня 2013 р.

Відповідно до ст. 28 Закону інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень надається у формі витягу, інформаційної довідки та виписки. Такий витяг містить відомості про державну реєстрацію права власності та інших речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав.

Витяг надається за заявою: 1) власника (власників) нерухомого майна або їх уповноважених осіб; 2) спадкоємців (правонаступників - для юридичних осіб) або їх уповноважених осіб; 3) особи (осіб), в інтересах якої (яких) встановлено обтяження, або їх уповноважених осіб.

Виписка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідно до ч. 5 ст. 28 Закону надається за заявою власника або правоволодільця та містить інформацію про осіб, які отримали відомості про права та обтяження прав на нерухоме майно, що йому належить.

Інформаційну довідку з Державного реєстру прав на підставі письмового запиту мають право отримувати суд, органи місцевого самоврядування, внутрішніх справ, прокуратури, державної податкової служби, Служби безпеки України та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв’язку зі здійсненням ними повноважень, визначених законом (ч. 3 ст. 28 Закону). Крім того, встановлено перелік випадків видачі уповноваженим органом свідоцтв про право власності на нерухоме майно (наприклад, фізичним та юридичним особам - на новозбудовані, реконструйовані об’єкти нерухомого майна, юридичним особам - у разі внесення до статутного капіталу об’єктів нерухомого майна їх засновниками, у разі видалення окремого об’єкта нерухомого майна зі складу об’єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об’єктів, тощо).

Відповідно до ч. 11 ст. 15 Закону датою і часом державної реєстрації прав та їх обтяжень є дата і час реєстрації відповідної заяви в органі державної реєстрації прав. Реєстрація заяви і прийняття рішення про реєстрацію прав є окремими етапами процедури реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Прийняттю рішення про проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передує встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію. Отже, момент державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і момент державної реєстрації заяви про проведення такої реєстрації співпадають за умови, що відсутні передбачені законодавством підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Позитивною зміною є не тільки прив’язка моменту реєстрації речових прав до моменту подачі відповідної заяви, але й встановлення єдиного підходу до реєстрації прав та правочинів, на підставі яких вони виникають, переходять чи припиняються. З 1 січня 2013 р. скасована необхідність реєстрації правочинів (договорів) поряд із реєстрацією права.

Таким чином, Закон встановлює єдиний момент реєстрації, яким є реєстрація відповідної заяви. А з моментом реєстрації ч. 3 ст. 3 Закону пов’язує безпосередньо момент виникнення відповідних прав.

Зміни в порядку та системі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачають створення єдиного реєстру таких прав і передачу функцій та повноважень щодо його ведення єдиному органу - Укрдержреєстру. Закон запроваджує також єдині підходи до визначення моменту виникнення речових прав та усуває подвійність реєстрації, яка існує у зв’язку з необхідністю реєстрації відповідних правочинів.

4.Захист речових прав

Глава 29 ЦК України (статті 386–394) має назву «Захист права власності», але її положення застосовуються не тільки для захисту прав власності, а й інших речових прав, тобто речових прав на чуже майно (ст. 396 ЦК України). Окрім неї захисту порушених речових прав можу здійснюватися на підставі Конституції України, загальних положень про захист цивільних прав та інтересів (глава 3 ЦК України: статті 15–23).

Захистом речових прав є юридичні заходи протидії, що застосовуються управненим суб’єктом до правопорушника у зв’язку зі учиненням ним правопорушення суб’єктивного речового права. Воно є підставою застосування до правопорушника форм, видів та засобів захисту. ЦК України (ч. 2 ст. 386) надає можливість управненому суб’єктові діяти з упередженням: за наявності підстав передбачати можливість порушення свого речового права звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення іншими суб’єктами дій, які можуть порушити право управненого суб’єкта, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За юридичною формою виділяють неюрисдикційний (самозахист) та юрисдикційний захист речових прав. Самозахист – протидія порушенню без звернення до юрисдикційних органів такими способами та засобами, що не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства. Вони обираються управненим суб’єктом самостійно з урахування характеру загрози чи порушення допустимості певної дії в певних обставинах з тим, щоб не перевищити межі самооборони. Тобто вони повинні бути змісту права, що порушується, характеру дій, якими воно порушується, та наслідкам, що спричинені цим порушенням. До самозахисту відносять стан необхідної оборони, крайню необхідності.

Юрисдикційний захист речових прав пов'язаний зі зверненням особи, права якої порушені, до суду (як спеціального юрисдикційного органу, покликаного захищати права), чи до інших державних органів. Найпоширенішим захистом є захист через звернення до суду (ст. 16 ЦК) чи спеціальними способами захисту речових прав, які уточнюють ті, що є загальними .

В залежності від підстав виникнення речових прав виділяють речові чи абсолютні способи захисту порушених прав та зобов’язальні (відносні). Останні поділяються на договірні, які виникають при порушенні взятих сторонами договору майнових зобов’язань та не договірні, що виникають внаслідок завдання збитку потерпілим .

Контрольні питання:

2. Поняття та ознаки речового права.

3. Сутність речових прав.

4. Зміст речових прав

5. Види речових прав.

6. Речові права, що підлягають реєстрації

7. Правове становище реєстраційний органів.

8. Порядок державної реєстрацій речових прав.

9. Захист речових прав.