Глава 17. Недійсні правочини

1.Поняття та ознаки недійсних правочинів.

2.Види недійсних правочинів.

3.Порядок і наслідки визнання правочину недійсними.

Нормативні акти: Конституція України, України §2 Глави 16 ЦК, ЦК УРСР, ГК, СК, закони України: Про цінні патери та фондову біржу, Про товарну біржу, Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними: ППВС України №9 від 6.11.2009р., Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними: Роз’яснення ВАСУ, Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними: Узагальнення ВС України від 24.11.2008.

Література. Давидова І.В. Недійсність правочинів, укладених внаслідок помилки та обману : питання теорії та практики : монографія / І.В.Давидова. – Одеса : Фенікс, 2012. – 184 с., Дзера О., Майданик Р. Питання фіктивних та удаваних правочинів у теорії та практиці // Юридичний вісник України, 2008, №1 №. 29-березня-4 квітня. –С.6 – 7., Дзера О.В. Підстави та правові наслідки визнання недійсними правочинів (договорів) у підприємницькій діяльності. // Розробка механізму правового регулювання договірних відносин у підприємницькій діяльності /За ред. академіка В.В.Луця. –К.: НДІ приватного права і підприємництва, 2009,-С. 20 – 48. Гусак М., Нанішевська В., Попов Ю. Нікчемні та оспорювані правочини: Регулювання за Цивільним кодексом України ,, Право України. 2009, №6, -С.114 – 120., Шахматов В.П. Составы противоправных сделок и обусловленные ими последствия. Томск, 1967. - С.30-32., Мічурін Є.О. Правочини з житлом. Науково-практичне видання. СТРАЙД. Х., 2003., Шахматов В.П. Сделки, совершенные с целью противной интересам государства и общества. Томск., 1966.

Ключові слова: захист, угода, цивільні права, вимоги, мнимість, недійсність, пороки, реституція, удаваність,

1. Поняття та ознаки недійсних правочинів

Зразу ж варто відзначити, що відповідно до п.2 ч.2 ст. 16 ЦК визнання правочину недійсним визнано відносно новим способом захисту цивільних прав, що є новелою національного цивільного законодавства. Тому недарма правовідносини щодо визнання правочинів недійсними врегульовані більш детально:ЦК України,ЗК України,СК України, законами України "Про захист прав споживачів", "Про оренду землі" та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Недійсним правочином є такий, який хоча й спрямований на настання певних наслідків, але в силу невідповідності його вимогам чинного законодавства їх не спричиняє. Недійсність правочину означає: невідповідність їх вимогам актів цивільного законодавства, незгоду однієї із сторін правочині чи інших управнених на це осіб із учиненням та несприятливими наслідками таких правочинів, заявлення у встановленому порядку вимог про визнання правочину недійсним, наявність згоди іншої сторони про анулювання такого правочину чи рішення суду про визнання правочину недійсним, не настання юридичних наслідків правочину при визнанні його недійсним. Як вказано в абз.2 п.2Постанови ПВС України №9 від 6.11.2009. “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно доКонституції Українита ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 204 ЦК встановлена презумпція правомірності правочину– правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. Це свідчить про чинність правочину, навіть якщо він не відповідає встановленим вимогам, до тих пір поки він не буде визнаний судом таким. Тож правочин є чинним до тих пір поки не буде доказане та визначене судом інше¹.

Презумпція правомірності правочину не повинна застосовуватися щодо: 1) правочинів, які за своїм змістом, формою чи іншим вимогам імперативно законом визнані недійсними з моменту їх учинення: нікчемні правочини: по забезпеченню зобов’язань без дотримання встановленої законом письмової форми (ст. 547 ЦК), учинені з порушення імперативу щодо нотаріального посвідчення (ст. 220 ЦК) тощо);2) правочини, недійсність яких встановлена судом на вимогу зацікавленої особи у встановлених законом випадках.

При визнанні правочинів недійсними встановлюється їх невідповідність: а) загальним вимогам, що встановлені у ст. 203 ЦК України – не відповідність хоча б одній із них надає підставу для визнання й такого правочину недійсним; б) спеціальним вимогам щодо правочинів, які передбачені ст.ст. 218-233 ЦК України; в) окремим вимогам щодо правочинів, вимоги щодо яких встановлені поточними актами цивільного законодавства.

Загальні вимоги недійсності правочинів закріплені в ст. 203 ЦК:

1. невідповідність змісту правочину вимогам ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст. 203 ЦК);

2. відсутність необхідного обсягу дієздатності особи, що вчиняє правочин ( ч.2 ст. 203 ЦК);

3. невідповідність волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі ( ч.3 ст. 203 ЦК);

4. недотримання встановленої законом форми правочину ( ч.4 ст. 203 ЦК);

5. не спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені правочином ( ч.5 ст. 203 ЦК);

6. правочини, що учинені батьками (усиновлювачами) і суперечать правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей (ч.6 ст. 203 ЦК) .

До спеціальних (кваліфікуючих) ознак недійсності правочину відноситься: недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору; вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності; вчинення правочину неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності; вчинення правочину фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності; вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування; вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; вчинення правочину недієздатною фізичною особою; укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти; вчинення правочину, який порушує публічний порядок; вчинення правочину під впливом помилки; вчинення правочину під впливом обману; вчинення правочину під впливом насильства; вчинення правочину у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною; вчинення правочину під впливом тяжкої обставини; вчинення фіктивного правочину; вчинення удаваного правочину.

До окремих вимог недійсності правочинів відноситься. допустимість такого правочину поточним законодавством. Так біржовій правочини учиняються у спеціальному порядку, аукціони – за наявності змагальності за предмет.

Визнання правочину недійсним: стимулює осіб дотримуватись положень, вже закріплених законодавством; упереджує зловживання своїми правами; слугує охороні прав і законних інтересів учасників цивільного обігу, особливо тих, що опинились у скрутному і невигідному правовому становищі, чи у залежності, неповнолітніх осіб; є орієнтиром для учинення правочинів згідно вимог права та чинного законодавства; визначає межі правомірної поведінки; визначає критерії застосування визнання правочину недійсним способу захисту цивільних прав; надає можливість визначати вид і міру своєї поведінки, у тому разі коли вона не зовсім відповідає вимогам чинного цивільного законодавства і використовувати певну ситуацію на свою користь.