3. Правоздатність і дієздатність юридичної особи

Участь юридичної особи у цивільних правовідносинах забезпечується через її право- та дієздатність.

За ст. 91 ЦК юридична особа може мати такі самі цивільні права та обов'язки, як і особа фізична, за винятком тих прав та обов'язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини. Законодавець відмовився від спеціальної правоздатності юридичних осіб, а виходить із доктрини загальної їх правоздатності, що встановлено Директивою Ради ЄС для внутрішнього законодавства 1968 р.

В юридичній літературі відрізняють загальну (універсальну), спеціальну, виключну, змішану, обмежену правоздатності. Висловлені обґрунтовані заперечення стосовно загальної (універсальної) правоздатності усіх юридичних осіб. Так, В. І. Борисова погоджується із необхідністю розширення обсягу правоздатності юридичної особи і зважаючи, що в ринкових умовах застосування принципу спеціальної правоздатності не відповідає умовам підприємництва, заперечує поширення універсальної правоздатності на усі юридичні особи приватного права¹. Спеціальною (цільовою) правоздатністю мають бути наділені й державні установи, що не тільки не потребують надання їм загальної правоздатності, а взагалі не можуть нею наділятися, оскільки вони мають досягнути певної некомерційної мети і займатися лише визначеною засновником діяльністю¹. Тим більше, що універсалізм цивільної правоздатності юридичної особи не підтверджується правовими конструкціями деяких з них, де законодавець у законі її обмежує види їх діяльності. Це стосується комерційних банків, вищих закладів освіти, страхових компаній які наділені спеціальною чи навіть виключною правоздатністю. Втім така правоздатність названа виключною яка полягає у тому що дозвіл здійснювати певний вид діяльності одночасно є забороною на здійснення інших видів підприємницької діяльності ².

Крім того стосовно юридичних осіб введено поняття „змішана” правоздатність, якою пропонується наділяти установи, яким дозволено здійснювати певні види підприємницької діяльності³. Також висунута ідея обмеженої правоздатності юридичної особи, що може бути учинене двома способами: нормативним або через засновницьке волевиявлення⁴. Навіть спеціальна правоздатність юридичної особи може бути обмежена рішенням засновників чи вищого органу управління юридичної особи чи самим фактом відсутності дозволів. Хоча відсутність дозволу слід віднести до дієздатності, а не до загальної абстрактної можливості здійснювати певну діяльність. Те ж саме відноситься й до судової заборони здійснення певної діяльності.

Вважається що правоздатність юридичної особи виникає в момент її створення і припиняється в момент внесення запису до ЄДР про припинення юридичної особи. Проте цей момент слід уточнити видами діяльності, що вказані в її засновницьких документах.

Правоздатність юридичної особи зумовлена метою її створення і передбачає можливість мати не лише майнові права (право власності, сервітутні права на майно тощо) але і юридичні обов’язки. Стаття 94 ЦК окремо виділяє можливість юридичної особи мати особисті немайнові права: на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права. Вони можуть належати юридичній особі, визначаються та захищаються так само, як і аналогічні права фізичних осіб.

Дієздатність юридичної особи передбачає можливість для неї набувати цивільних прав та брати на себе цивільні обов'язки та нести відповідальність. Юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, які діють відповідно до закону і засновницьких документів. У передбачених законом випадках юридична особа може набувати цивільні права та брати на себе цивільні обов'язки через своїх учасників.

Особа, яка за законом або засновницькими документами юридичної особи діє від її імені, повинна діяти в її інтересах добросовісно і розумно. Вона зобов'язана на вимогу органів юридичної особи, якщо інше не передбачено законом або засновницькими документами юридичної особи, відшкодувати завдані їй збитки.

За ч. 3 ст. 62 ГК установчим документом приватного підприємства є його статут. У статуті може бути встановлено, що його керівник діє без доручення та може, зокрема, укладати договори. Керівник є виконавчим одноосібним органом, який діє від імені юридичної особи відповідно до установчих документів. При укладенні договорів юридичними особами крім назви юридичної особи, вказано й фізичну особу, яка діє від її імені та відповідну підставу для представництва (статут, доручення тощо).

Юридична особа набуває цивільні права і приймає на себе цивільні обов’язки через її уповноважені органи. Орган юридичної особи виконує певні управлінські функції, що закріплені у законі чи в засновницьких документах. Виконавчі органи юридичної особи є постійно діючими та здійснюють повсякденну господарську діяльність. Вищий орган юридичної особи вирішує найбільш суттєві, стратегічні питання її діяльності: приймає рішення про зміну статутного фонду, формування та затвердження складу виконавчого органу, припинення діяльності тощо.

Дієздатність юридичних осіб приватного права не завжди набувається одночасно з державною реєстрацією. Для окремих видів діяльності законодавством передбачено ліцензування, патентування, акредитація чи квотування. Тож дієздатність у юридичної особи в цьому випадку виникає лише із отриманням таких дозволів. За п. 3 ст. 68 ЦК окремими видами діяльності, перелік яких визначається законом, юридична особа може займатися тільки після одержання спеціального дозволу (ліцензії). Це правило – категоричний імператив. Законодавство може містити додаткові спеціальні вимоги щодо деяких юридичних осіб. Наприклад, займатись таким видом діяльності як здійснення ломбардних правочинів^ можуть лише юридичні особи, що створені у вигляді товариств з повною відповідальністю.

Дієздатність юридичної особи може бути залежною¹, якщо вона підпорядковується її засновнику і вона не може реалізовуватися у повному обсязі без дозволу засновника чи інших уповноважених на це осіб чи державних органів. Залежна дієздатність формується чи виникає у юридичних осіб, які є елементом системи (державних органів чи комерційних структур) і у силу того вони її реалізують у дозвільному чи контрольованому засновником порядку. Залежність дієздатності юридичних осіб засновується на: 1) приписах закону, коли нижчий територіальний орган влади повинен узгоджувати здійснення своїх прав із вищестоящим; 2) договорі (засновницькому чи іншому), якщо на його підставі юридична особа поступається у здійснення своїх прав головній юридичній особі (учасник об’єднання підприємств – концерну, акціонерне товариство – холдингу); 3) статусною якщо дочірня юридична особа залежна від материнської за її правовим становищем; 4) ситуативною – коли юридична особа самостійно обмежує себе сама у здійсненні прав (за певної ситуації) щоб не перевищувати межі та конфліктувати із іншими учасниками ринку; 5) судовою коли відповідно до вимог антимонопольного чи іншого законодавства суд вводить обмеження для учасника ринку чи іншої особи. Такі обмеження може ввести Антимонопольний комітет України.

Право- та дієздатність юридичних осіб приватного права і публічного права є різною. Для набуття дієздатності перших потрібні дозволи, то вона виникає в момент отримання таких дозволів і припиняється в разі припинення їх дії. Така дієздатність може розширюватися і звужуватися. Дієздатність юридичних осіб публічного права визначена безпосередньо законом і виникає у момент їх створення. Ці юридичні особи мають спеціальну дієздатність, визначені законом джерела фінансування їх діяльності, умови існування тощо.

Доцільно виділити дві групи правомочностей та юридичних обов’язків юридичної особи: чисто засновницьку (статутну чи законну) дієздатність заради якої й створювалася юридична особа та обслуговуючу, яка спрямована за забезпечення основної діяльності юридичної особи. Засновницька дієздатність забезпечує досягнення основної мети створення юридичної особи, а обслуговуюча – підкорена основній меті і визначається в залежності від потреб такої юридичної особи. Юридичні особи публічного права, особливо державні органи мають лише обслуговуючу дієздатність і не можуть мати засновницької. Вони здійснюють державні функції у сфері публічної діяльності.

Виходячи із загальної конструкції дієздатності у ЦК її елементом є деліктоздатність. За ст. 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Йдеться про майнову відповідальність для якої слід мати майно чи майнові права. Якщо юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном, то тим визначені й межі такої відповідальності – її майнові активи. Поза такими межами юридична особа звільняється від майнової відповідальності, а у передбачених законом випадках для товариств з повною та додатковою відповідальністю до неї притягуються засновники.

Закон виходить із принципу різної відповідальності засновників та самої юридичної особи. Згідно ч.3 ст. 96 ЦК учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. У зв’язку з тим чинне законодавство визначає такі випадки в залежності від порядку та стадій створення, виду та організаційно-правової форми юридичних осіб. Засновники юридичної особи, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації. Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.