6. Інші об’єкти цивільних прав

До інших об’єктів цивільних прав, що вказані у ст. 179 ЦК відносяться майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нема матеріальні блага. Оскільки деяким з них присвячені окремі лекції, ми розглянемо лише ті, які спеціально не розкриваються.

Майнові праваяк об’єкт цивільного права лише згадуються у ст. 179 ЦК і подальшого свого розвитку і позитивного змісту не отримали. Між тим вони все більше стають об’єктом правовідносин: прав інтелектуальної власності, корпоративного права, заставного права тощо. Сутність цих прав полягає у можливості здійснити їх самостійно або вимагати від зобов’язаних осіб дій майнового характеру.

Майновими правами в юридичній літературі визнаються: права, що прямо або опосередковано пов’язані з речами¹ чи майном²; майнові права, об’єктом володіння яких є майно, тобто речі та чужі дії³; права які мають своїм об’єктом різноманітні мінові цінності⁴; права, здатні передаватися від однієї особи до іншої, і які при цьому мають об’єктивну цінність, здебільше грошову оцінку⁵. Проведено три концепції майнових прав: 1) речово-правову природу ⁶ ; 2) зобов’язально-правову природу [⁷ , с. 14]; як специфічний об’єкт в предметі цивільно-правового регулювання поряд з речовими та зобов’язальними відносинами [⁸, с. 23–38]

В ст.3 ЗУ Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»⁹ майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Майнові права інтелектуальної власності полягають у можливості автора або іншого володільця цих прав самому використовувати переваги результату творчої діяльності у своїй підприємницькій діяльності, надати таке право іншим особам, чи заборонити використання, а також інші правомочності.

Особливим видом об’єктів цивільних прав є права вимог. Специфікою права вимоги є те, що воно має подвійну природу: як суб’єктивне право кредитора, яке виникає у зобов’язанні між кредитором та боржником і право кредитора отримати виконання обов’язку боржником є так зване «внутрішнім правом» в межах основного зобов’язання; як право, що є предметом вторинного зобов’язання (щодо переходу права вимоги від первісного до нового кредитора), що, в свою чергу, супроводжується заміною сторін у зобов’язанні. Відповідно, у першому випадку, право вимоги – це суб’єктивне право кредитора, яке становить елемент змісту зобов’язання та якому завжди кореспондує обов’язок боржника щодо виконання вимог кредитора. У другому – це об’єкт, який передається новому кредиторові (дія щодо передачі даного об’єкта опосередковує заміну кредитора в основному зобов’язанні)

В ст.14.1.90. ПК України визначені корпоративні права як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні майнові права полягають у праві отримання від внеску доходу (процентів чи дивідендів), передати свою частку у господарському товаристві у встановленому порядку іншій особі. Господарське товариство має право прийняти рішення про викуп майнових прав його учасника.

Заставоутримувач праві вимагати реалізації заставленого майна і задоволення за рахунок вирученої від продажу суми своїх майнових вимог до кредитора заставодавця.

Але найбільше це проявляється у майнових правах на чужі речі і зокрема сервітутах (праві обмеженого користування чужою річчю), емфітевзисі та суперфіцію.

Результати робіт– матеріалізовані у результаті людської праці, що можуть проявлятися у створенні нової речі (побудова будинку, пошив костюму), відновленні функціонального призначення речі (ремонт), наданні їй нових властивостей (реконструкція), зовнішнього виду і кращих характеристик (тюнінг). При роботі, по суті є два об’єкти правовідносин: сама робота – підхід до її організації, послідовність та технологія виконання, професіоналізм підходу, дотримання встановлених норм та правил: та її результат.

Послуга– дії чи діяльність, що не має матеріалізованого результату, а проявляється у іншому корисному ефекті: збереження речі, переміщення речі чи пасажира на певну відстань. УГенеральній угоді про торгівлю послугами "послуги" включають будь-який вид послуг у будь-якому секторі за винятком послуг, що постачаються при виконанні функцій державної влади;

Послуга характеризується такими властивостями як:

• не зв’язаність із речами як результатом її надання;

• нематеріальність отриманого результату;

• невіддільність результату послуги від діяльності послугонадавача;

• есклюзивність;

• гарантованість досягнення результату;

• співпадання в часі надання та споживання послуги.

Характерними ознаками послуги, як вважає В. В. Рєзнікова є: 1) корисний ефект, як особлива споживча вартість і здатність задовольняти потреби окремих суб’єктів; 2) невіддільність від джерела і послуга споживається в процесі її надання; 3) непомітність, невідчутність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); 4) нематеріальність (її не можна продемонструвати послугоотримувачеві до моменту надання послуги); 5) якість, диференційованість якості послуги (якщо кінцевий результат (коли такий існує) і не настав, то це не свідчить про неякісність надання послуги); 6) ексклюзивність (послуга тісно пов’язана із конкретним суб’єктом правовідносин – виконавцем, а оскільки всі виконавці є різними, то властивість невіддільності обумовлює специфічну ознаку послуги – її ексклюзивність); 7) неможливість зберігання; 8) невичерпність (незалежно від кількості разів її надання, її власні кількісні характеристики не змінюються) [¹, c. 155 – 163]

Послуги мають різновиди: транспортні, фінансові, представницькі та агентські, освітянські, побутові тощо. У законодавстві є дефініції: «фінансова послуга», «телекомунікаційна послуга», «інформаційна послуга», «житлово-комунальна послуга», «соціальна послуга», «побутова послуга», «послуга у зовнішньоекономічній діяльності».

В Генеральній угоді про торгівлю послугами (ГАТС) 1994 року, що діє в системі Світової Організації Торгівлі (СОТ), хоч і не міститься визначення поняття послуги, однак для цілей Угоди використовується спеціальний класифікатор, що містить перелік 160 видів послуг, згрупованих у 12 розділів, зокрема: ділові (46 видів); зв’язку (25); будівництво та інжиніринг (5); дистриб’юторські (5); загальноосвітні (5); з навколишнього середовища (4); фінансові, включаючи страхування (17); з охорони здоров’я та соціальні (4); організація дозвілля, культури та спорту (5); транспорт (33); інші послуги. Перелік послуг налічує кілька сотень видів².

Розрізняють послуги у широкому сенсі і у вузькому. У широкому сенсі послуги – діяльність з обслуговування потреб фізичних чи юридичних осіб. Такими наприклад є житлово-комунальні послуги є такі послуги та послуги громадського транспорту оплачуються громадянами України за цінами і тарифами, встановленими відповідно КМУ, Національною комісією з питань регулювання електроенергетики України, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади.

У ст. 14.1.151. ПК України введено категорію «платні послуги» - діяльність, пов'язана з наданням побутових послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівку, а також з використанням інших форм розрахунків, включаючи платіжні картки. Перелік платних послуг, для надання яких необхідно придбавати торговий патент, визначається КМ України. Крім того в його ст.14.1.183. визначена послуга з надання персоналу – господарська або цивільно-правова угода, відповідно до якої особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій. Угода про надання персоналу може передбачати укладання зазначеними фізичними особами трудової угоди або трудового контракту із особою, у розпорядження якої вони направлені. Інші умови надання персоналу (у тому числі винагорода особи, що надає послугу) визначаються угодою сторін;

Особливої уваги заслуговують юридичні послуги – це надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, х захист прав і інтересів особи тощо).

У цивілістичній науці виділяється «матеріальна» і «нематеріальна» послуга.

Результати інтелектуальної, творчої діяльності є підставами виникнення цивільних та інших прав, а також деяких інших прав при кваліфікації декваліфікації, правовій охороні. Результати творчої діяльності мають свою формалізацію і є нематеріальними об’єктами: ідеями, рішеннями, образами, виконавською діяльністю тощо. Ними неможливо володіти фізично як речами. Здебільше об’єктами є майнові права на результати творчої діяльності.

Права вимог – особливий об’єкт цивільних прав, що базується на індивідуальному правовому становищі суб’єкта чи зобов’язальному праві. Варто відмітити, що цей напрям в науці цивільного права ще мало досліджений. Проте права вимог все більш частіше стають реальністю.

До прав вимог, що засновані на індивідуальному правовому становищі суб’єкта слід віднести обов’язки держави перед особистістю та зокрема перед громадянином, обов’язки члена сім’ї. У своїй зворотній проекції вони виступають правами вимог управнених осіб: забезпечити належний рівень захищеності та забезпеченості, виховувати та утримувати дітей, утримувати батьків тощо.

Інформація¹ як об’єкт цивільних правовідносин є теж нематеріальною, і є такою постільки поскільки має певну цінність. Інформацією є повідомлення, які відповідають визначеним критеріям: повнота, вірогідність та достовірність. Проте варто розрізняти інформацію як об’єкт цивільного права та її режим.

Інформаційні відносини регулюються спеціальним законодавством, зокрема законами “Про інформацію”, “Про науково-технічну інформацію”, “Про рекламу”. Більш детально інформація як об’єкт цивільних прав розглядається спеціально на концепціях: повідомлення чи відомостей. Відповідно ст.8 ЗУ “Про інформацію” інформацією є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

Документив умовах ринкової економіки як матеріальна форма відображення, поширення, використання та зберігання інформації чи закріплення інших прав теж стають об’єктом цивільних відносин. Це стосується депозитарної діяльності, доказуванні тощо. Вважаємо, що ця проблема є досить актуальною і заслуговує вирішення в законі. Документ має тоді правове значення коли він може бути індивідуалізований стосовно особи яка його склала. Якщо таку індивідуалізацію провести неможливо то такий документ не може стати об’єктом цивільних прав.

Документ, що виходить від фізичної особи повинен посвідчуватися її підписом, а документ юридичної особи посвідчується її печаткою, штампом, вихідним номером. Без цих реквізитів документ не може визнаватися об’єктом у цивільних прав. Здебільше документи мають субсидіарне значення і посвідчують приналежність прав чи причетність до певних юридичних фактів. Проте вони можуть мати і самостійне правове значення: бути об’єктом депозитарної діяльності тощо.

Розрізняють наступні групи документів: документи органів державної влади (інструкції, накази, рішення як різновид нормативних актів; документи органів місцевого самоврядування, що мають локальне значення як нормативні акти; судово-прокурорські акти – виконавчі листи, вироки, рішення суду, ухвали, приписи тощо; цивільно-правові акти – договори. заповіти, нотаріальні записи; фінансові документи – акредитиви, векселі, чеки, поліси, боргові розписки; документи статистичного обліку - статистичні обліки та статистичні звітності; бухгалтерські документи – акти ревізій, баланси, грошові відомості, звіти, накладні; положення, статути, рішення об’єднання громадян, які у встановленому порядку підлягають реєстрації; офіційні посвідчення особи – атестати, дипломи, паспорт, трудова книжка, службове посвідчення; особисті папери, що містять охоронювану законом інформацію.

В позитивному праві розрізняють¹:

електронні документи – сертифікати, що були сформовані акредитованим центром, електронний реєстр сертифікатів, електронні документи на підставі яких були сформовані, скасовані, блоковані та поновлені сертифікати підписувачів (якщо такий спосіб передбачений регламентом роботи акредитованого центру) список відкликаних сертифікатів;

документи на папері – договори на підставі яких підписувачам надавались послуги електронного цифрового підпису, оригінали документів, що посвідчують фізичних та юридичних осіб – підписувачів, оригінали документів, на підставі яких були сформовані, скасовані. Блоковані та поновлені сертифікати підписувачів, або засвідчені в установленому порядку їх копії, а також засвідчені в установленому порядку копії рішень (ухвал) судів щодо відшкодування збитків, понесених внаслідок неналежного виконання акредитованим центром своїх обов’язків.

З розвитком суспільства техніки і технологій коло об’єктів цивільного права постійно розширюється. Очевидно, що до них слід віднести також і охоронюваний законом інтерес.