1. Здійснення цивільних прав та виконання юридичних обов'язків

Захист порушених цивільних прав та охоронюваних законом інтересів зв’язаний із визначенням форми, засобів та видів, іноді доцільності та перспективи. Суб’єктивне цивільне право може бути здійснене лише в разі наявності кореспондованого йому юридичного обов’язку.

У широкому контексті цивільними правами є система суб’єктивних прав і юридичних можливостей якими наділені учасники цивільних правовідносин. Стосовно людини тут застосовується категорія «загальний правовий статус», який визначається сукупністю прав і обов'язків¹. Його основними елементами є права, свободи й обов'язки його носія², а також відповідальність, громадянство, правоздатність³, законні інтереси⁴ інше.

У вузькому (суб'єктивному) контексті цивільними правами є система прав, що виходять з норм цивільного права⁵. Суб’єктивне право полягає у можливостях, які встановлені законом та забезпеченні гарантіями їх здійснення.

Суб'єктивні права органічно зв'язані з нормою права якою встановлено (змодельовано) поведінку учасників правовідносин і надано їм можливість діяти відповідно до моделі норми права чи відхилитися від її диспозиції. Сутність будь-якого суб'єктивного права полягає у тому, що воно завжди є правом на щось, на якусь цінність – матеріальну чи духовну; це і є право користуватися якимось благом у суспільстві, благом матеріальним чи духовним.

Право має сенс тоді коли воно може бути здійснене. Згідно зі ст.12 ЦК під здійсненням цивільних прав є дії їх носія, що спрямовані на реалізацію правових можливостей задля задоволення власних чи чужих потреб. Це забезпечується майновими та немайновими правами особи, зокрема правом на свободу пересування. Загальні положення про здійснення цивільних прав наступні:

1. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

2. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

3. Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварини, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Це зв’язано із спеціальним правовим режимом таких речей і необхідністю їх контролю.

4.Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Такі обмеження можуть мати імперативний чи диспозитивний характер.

5. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

При здійсненні цивільних прав і обов’язків слід дотримуватись встановлених законом і іншими правовими актами умов, а їх дії не повинні виходити за встановлені межі. При здійсненні свого права його носій повинен дотримуватись вимог права. Обмеження права повинні встановлюватися лише законом, а не підзаконними нормами.

Суб'єктивне право має визначені межі у строках існування, своєму змісті та способі здійснення. Ці межі є невід'ємною властивістю всякого суб'єктивного права. В.П. Грибанов вважав що “...отсутствие подобных границ способствует превращению права в произвол и тем самым вообще перестаёт быть правом”¹. Право однієї особи закінчується там де починається право іншої особи. Відповідно тут виникає проблема зіткнення прав двох та більше осіб. При з'ясування меж здійснення цивільних прав слід виходити із приписів закону: межі здійснення прав можуть бути передбачені законом, або вони можуть бути точно визначені лише судом, що вирішує певну справу².

Закріплення в законі меж здійснення цивільних прав – прояв принципу юридичної рівноваги та є юридичним вираженням рівності учасників цивільних правовідносин, правовим забезпеченням (юридичною гарантією) цієї рівноваги. При виході за межі правової рівноваги, зокрема безмежним використання належних цивільних прав, порушуються суб’єктивні права інших осіб. Зокрема, принцип неприпустимості зловживання цивільними правами – гарантія реальності цивільних прав, форма правового забезпечення оптимального сполучення суспільних і особистих інтересів. Обмеження прав осіб – елемент механізму правового регулювання, який спрямований на охорону прав інших управнених учасників правовідносин, що здатний звужувати зміст суб’єктивного цивільного права чи ускладнювати його здійснення.

Межі здійснення суб'єктивного цивільного права – передбачені законом позначення, що визначають міру можливої поведінки уповноваженої особи в цивільному правовідношенні. Вони є відображенням ст. 29 Загальної декларації прав людини відповідно до якої кожна людина при здійсненні своїх прав і свобод повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та з метою задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві.

Відповідно до ст.13 ЦК встановленні загальні правила здійснення цивільних прав в залежності від меж, загальних правил та пріоритетів правової охорони, справедливості та суспільної моралі, зокрема:

1) цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства;

2) при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині;

3) не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах;

4) при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства;

5) не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

При недодержання особою при здійсненні своїх прав цих вимог суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, що встановлені законом. До них відносяться заборони та обмеження.

Обмеження в правах – концептуальні поняття, що характеризують звуження можливості здійснення суб’єктивного права. М.О. Стефанчук запропонував класифікацію меж здійснення суб’єктивних прав: 1) за формою вираження на: визначені актами цивільного законодавства та визначені правочином; 2) за колом осіб: загальні спеціальні та індивідуальні; 3) за часом: безстрокові та тимчасові; 4) за обсягом суб’єктивних цивільних прав щодо яких встановлюються межі: універсальні, групові, та одиничні; 5) за ступенем визначеності: абсолютні та відносно визначені; 6) за юридичною значимістю волі (?) особи: імперативні та диспозитивні. Він виділяє ознаки зловживання правом: закріплення в законі суб’єктивного цивільного права; реальна можливість здійснення суб’єктивного цивільного права; здійснення суб’єктивного цивільного права власним волевиявленням; завдання шкоди поведінкою по здійсненню суб’єктивного цивільного права¹.

Здійснення суб’єктивного права та охоронюваного законом інтересу проводиться в межах:

1) визначеної та сформульованої нормами права ідеальної моделі поведінки у даному виді правовідносин;

2) розуміння суб’єктом відповідного суб’єктивного права;

3) відповідності суб’єкта права визначеним для даного виду правовим характеристикам – обсягу дієздатності, змісту наявних дозволів;

4) встановлених позитивним правом приписів;

5) відповідно до мети встановлення правовідносин та їх призначення;

6) правового режиму об’єкта цивільних правовідносин;

7) сфери правового регулювання;

8) з урахуванням часу та місця їх здійснення.

В певних випадках носії суб’єктивних прав стимулюються до здійснення певних прав встановленням стимулів: збільшенням обсягу прав, наданням превенцій, ціновою політикою, зокрема знижками та бонусами, фірмовими подарунками, встановленням певних звань тощо. Окремим напрямком стимулювання споживачів є реклама та маркетинг.

ЦК України закріплює правила виконання обов'язків (ст. 14 ЦК):

1. у межах, встановлених договором або актом законодавства;

2. без примусу до дій, вчинення яких для особи не є обов'язковим;

3. із забезпеченням засобами заохочення та відповідальності, які встановлені договором або актом цивільного законодавства;

4. презумпції того, що особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Проте основним є виконання юридичних обов’язків, оскільки тільки завдяки цьому забезпечується можливість здійснення суб’єктивних прав.