3.8. Судова практика

Питання про судову практику як джерело цивільного права досить складне. Перший підхід полягає у тому, що судова практика є критерієм перевірки істинності права і закону. Якщо закон і практика йдуть різними шляхами, то або недолугий (мертвонароджений) закон, або практики керуються суб’єктивними чинниками при винесені рішення у конкретних справах. Якщо такі рішення не відповідають ні праву, ні закону, то вони є неправосудними. Із-за вад судової системи виконання неправосудних рішень інколи зустрічається на практиці.

Самі суди визнають неоднакове застосування норм матеріального права при розгляді справ щодо: укладання та виконання договору фінансового лізингу, стягнення процентів про користування чужими грошовими коштами, за позовами до БТІ про визнання права власності на нерухоме майно, про застосування новації основного зобов’язання на період дії мирової угоди, визнання недійсним правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, розірвання договору оренди у разі порушення зобов’язання із сплати орендної плати, призначення керуючого санацією¹.

Другий аспект в тому, що судові рішення слугують емпіричною базою для узагальнення. Через виявлені при правозастосуванні проблеми розробляться рекомендації щодо удосконалення позитивного права і легальні тлумачення.

Третій аспект в тому, що рішення вищих судових інстанцій мають обов’язкову силу для нижчих судів. Ці рішення виносяться у формі постанов, ухвал по конкретним справам, узагальнень судової практики з певними висновками. До вищих судових інстанцій відноситься Конституційний суд України, рішення якого мають практичну необхідність при тлумаченні окремих положень цивільного законодавства. ВСУ приймає постанови, а його Колегія у цивільних справах дає тлумачення, звертає увагу нижчестоящих судів на упущення при застосуванні законодавства. Це стосується й ВГСУ.

Наразі є підстави для визнання джерелом права судового прецеденту:

- домінування права та поява правовідносин, що не врегульовані позитивним правом;

• юрисдикційною силою рішень Європейського суду на території України, які є обов’язковими для виконання державною виконавчою службою і слугують еталоном для вирішення подібних справ іншими судами (ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»);

• рішеннями Конституційного суду України за конкретними справами, відносяться до офіційних тлумачень закону;

• розширенням судового трактування закону чи іншого нормативного акту;

• з розширенням кола суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності не виключена можливість застосування на території України чистого прецедентного права;

• з опублікуванням реальних справ у Реєстрі судових справ судді отримали можливість верифікувати прийняті ними рішення із загальними спрямуванням судової практики як вітчизняної так і з урахуванням тенденції універсалізму права й міжнародної практики;

• глобалізація економіки і універсалізація прав людини створює універсальні моделі правового регулювання приватних відносин. За таких обставин різко зростає значення компаративістичних начал у цивільному праві і цивільному судочинстві. Наука, практика так чи інакше повинні враховувати правозастосовну практику інших країн.

За ступенем та силою формалізації результатів розгляду справи та за ієрархією актів судових органів виділені:

• акти правотворчості у рішеннях Конституційного Суду України стосовно визнання неконституційними нормативно-правових актів та рішень інтерпретаційного з характеру (квазіпрецеденти);

• узагальнюючу судову практику, що відображені у актах (постановах) ВСУ чи ВГСУ та спрямовані на забезпечення однаковості застосування судами норм цивільного законодавства;

• каузальну практику, акти (рішення чи постанови) судів при вирішенні спорів по суті при апеляційному та касаційному провадженні.