5.Організаційно-правові форми юридичних осіб

Організаційно-правовою формою є спосіб та порядок набуття майнових прав юридичної особи, та спосіб здійснення управління ними. Стаття 83 ЦК встановлює організаційно-правові форми юридичних осіб – спосіб визначення правового становища власника майна та встановлення порядку здійснення повноважень власника з керування майном, порядку та меж цивільно-правової відповідальності. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене й однією особою, якщо законом це прямо не заборонено. В ЦК України товариства поділені на підприємницькі та непідприємницькі.

Підприємницькі товариства здійснюють підприємницьку діяльність. За ст. 84 ЦК можуть бути створені як повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство або виробничі кооперативи. Вони засновані на засадах спільності інтересу та союзах: майна (інвестицій), управління, відповідальності та діяльності. Кількість цих інтересів у підприємницькому товариства та специфіка їх сполучення визначають конкретний вид господарського товариства. Підприємницькі товариства прийнято називати корпораціями, а непідприємницькі – партнерства.

Господарськими товариствами є юридичні особи, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства (ст. 113 ЦК).

Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа. Законом може бути заборонена чи обмежена участь окремих категорій фізичних осіб у господарських товариствах, крім акціонерних товариств. Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою. ЦК дозволяє створення акціонерного товариства, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю однією особою і вимоги щодо їх засновницьких документів - замість засновницького договору в цьому випадку має бути рішення засновника про його створення.

Акціонерним товариством є господарське товариство статутний капітал якого поділений на певне число акцій. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать. Правове становище акціонерних товариств врегульоване ЗУ «Про акціонерні товариства».

Акціонерні товариства мають різновиди: приватні та публічні, державні (ДАТ), холдинги, акціонерні товариства з особливим правовим режимом (акціонерні товариства на базі майна об’єктів незавершеного будівництва¹), а в зарубіжному праві акціонерні командитні товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом (ст. 140 ЦК). Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості внесених ними вкладів. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників. Найменування товариства з обмеженою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова "товариство з обмеженою відповідальністю".

Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, що засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом. Учасники товариства з додатковою відповідальністю відповідають за його зобов'язаннями своїм майном в однаковому для всіх розмірі, кратному до вартості внесених ними вкладів, який встановлюється статутом товариства. У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства. Найменування товариства з додатковою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова "товариство з додатковою відповідальністю".

До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення ЦК України про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом.

Повним товариством за ст. 119 ЦК, є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно відповідають за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить. При тому особа може бути учасником тільки одного повного товариства. Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства. Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова "повне товариство" або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також слова "повне товариство".

Командитним товариством за ст. 133 ЦК, є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова "командитне товариство" або містити ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів "і компанія", а також слова "командитне товариство". Якщо у найменування командитного товариства включене ім'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства. До командитного товариства застосовуються положення про повне товариство, якщо інше не встановлено законом.

Виробничі кооперативи – добровільні об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній власній трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків (ст. 163 ЦК). Статутом кооперативу та законом може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб.

Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених статутом кооперативу і законом. Найменування кооперативу має містити його найменування, а також слова "виробничий кооператив".

Відповідно до Закону України «Про фінансово-промислові групи» виділені такі об’єднання. Промислово-фінансова група (ПФГ)- об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції. У структурі ПФГ виділено головне підприємство, що створене відповідно до законодавства України, яке виробляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами. Головне підприємство ПФГ втрачає право на будь-які пільги з питань оподаткування, яке воно мало або може мати згідно з чинним законодавством України.

Особливе місце серед корпорацій посідають інститути спільного інвестування (ІСІ) – інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, корпоративні інвестиційні фонди та пайові інвестиційні фонди, створені відповідно до законодавства. ІСІ залежно від порядку здійснення його діяльності може бути відкритого, інтервального, закритого типу. ІСІ належить до відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами). ІСІ належить до інтервального типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку (інтервалу). Проспект емісії ІСІ інтервального типу повинен передбачати порядок визначення дати початку та закінчення інтервалу, періодичність інтервалу (не рідше одного разу на рік та не частіше одного разу в квартал), тривалість інтервалу (не менше десяти робочих днів протягом року та не менше одного робочого дня протягом кожного інтервалу). ІСІ належить до закритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) до моменту його припинення. ІСІ може бути строковим або безстроковим. Строковий ІСІ створюється на певний строк, встановлений у регламенті ІСІ, після закінчення якого зазначений ІСІ припиняється.

Непідприємницькими товариствами (партнерствами) є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (ч.1 ст. 85 ЦК). Проте отримання прибутку ними можливе, але це не може бути основною метою їх діяльності. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті їх створення та сприяє її досягненню.

Об’єднання громадян не отримали у ЦК загального правового регулювання. Їх правове становище врегульовано здебільше на рівні спеціальних нормативних актів поточного законодавства. Зокрема це ЗУ “Про громадські об’єднання, а стосовно політичних партій – ЗУ “Про політичні партії”. Ці юридичні особи поряд з із загальними ознаками мають й спеціальні. До них відноситься наявність:

• системи істотних соціальних зв’язків, через які люди об’єднуються в єдине ціле;

• внутрішньої структурної диференціації та підпорядкування;

• визначеної мети їх створення та засад функціонування;

• певну систему взаємодії структурних підрозділів.

Громадські організації отримали Закону України «Про громадські об'єднання» від 22.03.2012 № 4572-VI, який почав діяти з 1 січня 2013 року. Цей закон докорінно змінив правові та організаційні основи створення, діяльності, припинення громадських об'єднань. Всі діючі громадські організації будуть зобов'язані у п'ятирічний термін привести свої статути та діяльність у відповідність з новим законом.

Загальним поняттям щодо об'єднань, створених для задоволення суспільних потреб без мети отримання прибутку, тепер є «громадське об'єднання» як це добровільне об'єднання фізичних осіб та (або) юридичних осіб приватного права для здійснення і захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів. Громадське об'єднання з організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація чи громадський союз.

Громадська організація — це громадське об'єднання, засновниками і членами (учасниками) якої є фізичні особи. Громадський союз — це громадське об'єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права і фізичні особи.

Надана можливість заснувати громадські об'єднання юридичним особам приватного права як вторинне право на свободу об'єднання (через створення інших юридичних осіб та колективне членство). Це кроком до гармонізації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС. Юридичні особи приватного права набули права брати участь в об'єднаннях громадян. Головне, щоб мета і сенс діяльності спілки відповідав відповідному законодавству про неприбуткові організації, а не про підприємницькі товариства.

Громадське об'єднання може здійснювати діяльність із статусом юридичної особи або без такого статусу. Перше є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є отримання прибутку. Закон передбачив існування громадських об'єднань з «дитячим», «молодіжним» і «всеукраїнським» статусом. Підтвердження останнього і відмова від такого статусу є добровільними. Діяльність громадського об'єднання може поширюватися на всю територію України.

Стаття 3 цього Закону визначає засади утворення і діяльності громадських об'єднань: добровільність, самоврядування, вільний вибір території діяльності, рівність перед законом, відсутність майнового інтересу їх членів (учасників), прозорість, відкритість і публічність. Законом надається тлумачення основного змісту кожного з цих принципів, що в цілому, на нашу думку, є позитивним, оскільки з практичним тлумаченням принципів нерідко виникали проблеми в правозастосовчій практиці. Так добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть в громадському об'єднанні, в тому числі в його утворенні, вступ до такого об'єднання або припинення членства (участі) в ньому.

Громадським об'єднанням зі статусом юридичної особи надано право здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об'єднання, або через створені у порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об'єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об'єднанням включаються до Реєстру громадських об'єднань.

Міняти назви, діяльність і статут слід після 1 січня 2013 року і, з урахуванням п'ятирічного терміну, на чергових з'їздах (конференціях, загальних зборах). Наразі Кабінет Міністрів України розробляє підзаконний акт про деталізацію вимог закону, а Державна реєстраційна служба України – відповідні рекомендації та роз'яснення.

Встановлені вимоги щодо найменування громадського об'єднання не поширюються на громадські організації, їх спілки (асоціації, інші об'єднання громадських організацій), легалізовані до введення цього Закону в дію до ухвалення такими організаціями, спілками рішень про зміну їх назви або про їх реєстрацію як юридичної особи (якщо громадська організація була створена шляхом повідомлення). Поки громадське об'єднання не прийме рішення про зміну своєї назви, його найменування може залишатися незмінним, якщо стара назва відповідає формі цього громадського об'єднання.

Установа (ч. 3 ст. 82 ЦК України) – організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. В установі обов'язково створюється правління. Установчий акт може передбачати створення також інших органів, визначати порядок формування цих органів та їх склад. Нагляд за діяльністю установи здійснює її наглядова рада. Наглядова рада здійснює нагляд за управлінням майном установи, додержанням мети установи та за її іншою діяльністю відповідно до установчого акта (ст. 101 ЦК). В установчому акті визначається майно, яке засновник (а в разі його смерті - зобов'язана особа) повинен передати установі після її державної реєстрації.

Якщо здійснення мети установи стало неможливим або воно загрожує суспільним інтересам, то відповідний орган, який здійснює державну реєстрацію, може звернутися до суду з заявою про визначення іншої мети установи за погодженням з органами управління установою.. У разі зміни мети установи суд повинен враховувати наміри засновника та дбати про те, щоб вигоди від використання майна установи передавалися тим дестинаторам, яким ці вигоди призначалися за наміром засновника. Суд може змінити структуру управління установи, якщо це необхідно внаслідок зміни мети установи або з інших поважних причин. У разі зміни мети установи або зміни структури управління установи її правління зобов'язане повідомити суд у письмовій формі про свою думку з цього питання.

Головна мета та напрямки діяльності установи є некомерційними. Фінансування установи в повному обсязі чи частково здійснюється за рахунок коштів її засновників (внесків). Можливим є жертвування коштів для існування установи з боку інших осіб, що підтримують цілі її діяльності. Це, зокрема, можуть бути медичні, навчальні, виховні заклади.

Установа характеризується рядом спеціальних ознак:

• її засновники не мають права участі в управлінні нею і не можуть отримувати від її діяльності прибуток, тобто вони не мають корпоративних прав;

• створення установи потребує обов’язкового об’єднання майна засновників, а якщо засновник один, то його виділення;

• майно установи має цільовий характер і використовується виключно для досягнення: суспільно-значимої мети та впливає на його оборотоздатність; виключається можливість взаємної відповідальності установи та її засновника (засновників);

• установи задовольняють суспільні інтереси та потреби фізичних осіб, що не є їх членами (дестинаторів);

• коло дестинаторів не визначене кількісно;

• субстратом установи є майно;

• непідприємницькі мета на направленість її діяльності визначаються засновником.

В ЦК не передбачено такої організаційно-правової форми юридичної особи як підприємство. Але ГК України таку організаційно-правову форму закріпив як основну і цивільне законодавство абстрагуватися від неї не може навіть попри те, що термін «підприємство» розглядається не як суб’єкт права, а як його об’єкт (ст. 191 ЦК). Оскільки в Главі 7 ГК збережена конструкція підприємства як юридичної особи, та врегульовані засади діяльності державних та комунальних унітарних підприємств (Глава 8), підприємствами визнано й господарські товариства (ст. 79) то ігнорувати їх ми не можемо.

Легальне визначення підприємства як юридичної особи відтворене в ГК та збереглося в інших нормативних актах. Відповідно до ч.1 ст. 62 ГК підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, що створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в передбаченому ГК та іншими законами порядку. Підприємство згідно ч.4 цієї статті визнається юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банку, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.