6. Оголошення фізичної особи померлою

Оголошення фізичної особи померлою є більш радикальним правовим засобом, що за своїми наслідками прирівнюється до фізичної смерті людини. По суті це – юридична смерть фізичної особи, за якою зберігається ймовірність її появи і можливість поновлення у певних правах. Це встановлений судом факт довготривалої відсутності особи в місці її проживання і допущенням ймовірності її смерті, що прирівнюється за наслідками до фактичної смерті і має значення для тих відносин у яких перебувала оголошена померлою особа.

Оголошення особи померлою застосовується у тому разі коли в офіційних відомостях – в записах актів цивільного стану не зареєстрована смерть фізичної особи чи є підстави вважати, що за даний конкретних обставин людина могла загинути.

Підстави для оголошення особи померлою встановлені у ст. 46 ЦК. Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо:

1) у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування:

а) протягом трьох років;

б) якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців;

в)за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

г) якщо фізична особа пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. місце перебування такої особи невідоме і встановити його неможливо;

2. є невизначеність у цивільних правовідносинах за участю такої особи, потребують захисту суб’єктивні права і охоронюваних законом інтересів осіб, які мають до нього вимоги;

3. формальна умова – звернення із заявою до суду про оголошення особи померлою.

Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю але дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Оголошення особи померлою проводиться в порядку окремого провадження, що встановлено ЦПК України.

Законом визначені правові наслідки оголошення фізичної особи померлою, зокрема:

1. припиняється особистий правовий статус фізичної особи, що має приватноправові і публічно правові наслідки;

2. на підставі рішення суду вносяться запис у книгу реєстрації актів громадянського стану і особа вважається померлою;

3. зацікавленим особам видається свідоцтво про смерть оголошеної померлою особи чи його копії;

4. майно такої особи переходить у спадок. Якщо є заповіт, то нотаріус оголошує його зміст, а спадкоємці можуть учиняти дії що свідчать про прийняття спадщини. Однак, спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Відповідно з метою забезпечення виконання цієї заборони нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження;

5. припиняються видані цією особою чи на її ім’я довіреності.

6. припиняються зобов’язання, що мають особистий характер і могли бути виконані тільки оголошеною померлою особою, наприклад договір літературного чи художнього замовлення;

7. припиняється його участь у господарських товариствах, об’єднаннях громадян;

8. у спрощеному порядку припиняється шлюб.

Оголошення особи померлою встановлює лише презумпцію, а не сам факт її смерті. Статтею 48 ЦК передбачені правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою - якщо така особа з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою.

Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника.

Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива. У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна.

Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, АРК або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

Аналіз наведеного, надає підставу вважати що законодавство встановлює певні негативні наслідки щодо оголошеної померлою особою. Це своєрідна санкція (відповідальність у цивільному праві) за невиконання своїх обов’язків, наприклад щодо тягаря утримання майна, виконання сімейних обов’язків. У сімейній сфері наслідки появи оголошеної померлою особи такі як і при визнанні безвісти відсутньою.

Наразі виник новий інститут – визнання загиблим. Так 22 липня 2004 р. 5 гірників шахти «Краснолиманська»¹, тіла яких не були віднайдені на місці трагедії визнані такими, що загинули. Визнання особи загиблою є субінститутом оголошення особи померлою. Різниця в тому, що сім’ї визнаних загиблими осіб мають спеціальні соціальні гарантії. В цілому підстави тут такі як і при об’яві особи померлою якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або надають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку. Техногени на шахтах характеризуються тим, що часто не вдається віднайти тіло, особливо якщо внаслідок вибуху газу стається пожежа.

Такі справи є справами особливого провадження. Вони повинні вирішуватися лише після того як буде підписано державний акт розслідування техногену. Вважаємо що вирішувати їх на підставі адміністративних актів, хай навіть рішення уряду, немає достатніх підстав.

Від оголошення померлим слід відрізняти встановлення факту смерті громадянина. Це стало більш актуальним із прийняттям ряду нормативних актів щодо пільг потерпілим від репресій, повернення їх нащадкам конфіскованого майна тощо.

Встановлення факту смерті – констатація фактичної смерті, яка не була зареєстрована в силу тих чи інших причин у встановленому порядку, чи реєстрація смерті була втрачена. Такі справи розглядаються у порядку особливого провадження, визначеного ЦПК.

7. Фізична особа як підприємець¹

Фізична особа-підприємець поряд із загальним правовим становищем людини має ще й спеціальне (статусне): мати таке становище, укладати підприємницькі договори, бути зобов’язаною стороною у публічних договорах тощо. Правове становище фізичної особи – підприємця врегульовано спеціально главою 5 ЦК України, ГК України, ПК України та іншими законами України і більш детально розглядається у господарському і підприємницькому праві.

У основі такого статусу - право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яке передбачене ст. 42 Конституції України і деталізується і регулюється різними галузями права, у тім числі й цивільним. Підприємцем є особа, яка у встановленому законом порядку здійснила своє право на підприємництво і здійснює його самостійно, на власний ризик з метою отримання прибутку.

Як учасник правовідносин підприємець діє від свого імені та у своєму підприємницькому інтересі, свій товар підприємець реалізує на підставі цивільно-правових договорів. Згідно ст. 50 ЦК право на здійснення підприємництва, яке не заборонене законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа здійснює право на підприємництво за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою і може використовуватися іншими особами приватного і публічного права.

Відповідно до ЗУ “Про особисте селянське господарство” допускається створення селянського господарства як господарської діяльності, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використання майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Така діяльність не відноситься до підприємницької, хоча може інколи давати прибуток.

Облік таких особистих селянських господарств здійснюється сільськими, селищними та міськими радами за місцем розташування земельної ділянки у встановленому центральним органом виконавчої влади із питань статистики порядку. За передбаченими повноваженнями така діяльність наближена до підприємництва, що надає підставу для виділення двох груп підприємців: 1) зареєстровані у встановленому порядку як такі; 2) не зареєстровані підприємцями. На підставі закону вони її здійснюють без поширення на них положень про незаконне підприємництво.

Закон не надає легального визначення підприємця. Підприємцем є фізична особа, що безпосередньо і легально займається підприємницькою діяльністю і зареєстрована в як така у встановленому порядку. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Підприємницька діяльність є спеціальною і підпадає під дію спеціального законодавства. До такої діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємництво юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Особливості цивільно-правового становища підприємця стосується його майна, його правового режиму, відповідальності за зобов’язаннями. Так, отримані від такої діяльності вільні кошти підприємець повинен тримати на рахунку у комерційному банку. Фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Фізична особа-підприємець має додаткові індивідуальні чи ідентифікаційні ознаки: рахунок в банку, печатку, номер в державному реєстрі, код статистичної звітності, спеціальні дозволи тощо. Останнім часом індивідуалізація фізичних осіб поглиблюється і для того навіть застосовують особистий підпис підприємця-виробника (вина Гулієвих).

Фізична особа-підприємець підлягає банкрутству. Якщо вона неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.

Цивільне законодавство встановлює додаткові гарантії і правила відсутності такої особи. Так за ст. 54 ЦК якщо фізична особа-підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити управителя цього майна. Орган опіки та піклування укладає з управителем договір про управління цим майном. При здійсненні повноважень щодо управління майном управитель діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна.

У договорі про управління майном встановлюються права та обов'язки управителя. Орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника. Відповідно, договір про управління майном припиняється, якщо відпали обставини, на підставі яких він був укладений.

Підприємницька діяльність фізичної особи - підприємця є припиненою з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію припинення такої діяльності.