2. Право спільної часткової власності

Право спільної часткової власності засноване на економічних властивостях його об’єкта та здатності до поділу як цінності та певні уявні (ідеальні) чи реальні (половина будинку) частки. Відповідно співвласники спільної часткової власності мають частку у спільному майні в цілому (наголошуємо не у праві власності, як це стверджують деякі автори), а не конкретну частку майна. Тобто майно уявно чи з’єднане одним замислом та виконанням майно (житловий будинок) поділяється на частки, стосовно яких кожен із співвласників може здійснювати своєї правомочності. Принаймні у ст. ст. 356 ЦК України вказується, що власність двох та більше осіб із визначенням часток кожного із них у власності є спільною частковою власністю. Тому ствердження що „...то не річ (майно) поділяється на частки, а право власності — на це майно”¹, те що „Такий підхід закріплено у ЦК України (ст. 356)” – тим більше.

Первинними підставами виникнення права часткової спільної власності є: його набуття двома та більше фізичними особами внаслідок вказівки закону (спільне проживання однією сім’єю), збільшення належної іншому члену сім’ї речі за рахунок власної праці чи валення особистих коштів, спільне створення речі чи перероблення фізичними та юридичними особами (ст.ст. 333, 334 ЦК; Одержання плодів та доходів від спільного майна , якщо вони не розділені між учасниками спільної часткової власності (ст. 359 ЦК); спільне присвоєння декількома особами загальнодоступних дарів природи (ст. 355 ЦК) .

Похідними підставами права спільної часткової власності є договори (купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання неподільної речі); домовленість подружжя про визначення їх часток у спільній подружній сумісній власності, а рівно рішення суду про виділ поділ неподільного майна (будівель); шлюбний контракт у якому встановлено режим часткової власності на набуте у шлюбі майно; спадкування неподільного майна.

Відповідно частка учасника спільної часткової власності зв’язана із майном як економічною категорією чи функціональним призначенням і є арифметично вираженою часткою можливого притягання на здійснення прав власності на це майно. Це посягання обмежена для кожного із співвласника виражена зазвичай арифметично у вигляду дробу 1/2, 1/3, 1/4 або у відсотках. Частка, що відображає економічні (цінову) характеристики приналежності у майні називається «ідеальною. Вона як абстрактна в разі необхідності (виділу майна) конкретизується у «реальної» частці, що персоніфікується і зв’язується із співвласником, закріплюється за ним при визначенні порядку користування спільним майном.

В ідеалі реальна частка у спільному майні має відповідати ідеальній частці, що названо принципом відповідності реальної та ідеальної частки. Реальна частка встановлюється відповідно фізичних властивостей об’єкта права власності, можливості збереження його окремого використання, усунення перепон для конфліктів між співвласниками, дотримання технічних та інших норм. Реальна частка слугує посилення захисту інтересів більш слабкого співвласника спільної часткової власності, що забезпечує можливість визначення порядку володіння та користування (п. З ст. 358 ЦК), здійснення справедливих розрахунків між співвласниками у разі неможливості виділення майна в натурі (ст. 366 ЦК України). Зазвичай обидві частики на практиці рідко співпадають.

З метою рівняння прав власників якщо у реальне користування власнику виділена менша реальна частка ніж належна йому ідеальна, то інший співвласник, який отримав більше належного повинен грошами, чи за згодою іншим майном ці частки зрівняти. Іншими словами при поділі майна основне надається вартості ідеальної частки майна. проте є й інші критерії, зокрема характеристики реальної частки: сонячна сторона, зручність користування, наявність комунікацій, можливість її покращення тощо. Розмір часток співвласників може бути рівним (по одній другій кожному) або нерівним. Відповідно п. 1, ст. 357 ЦК України частки у спільній часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. За п. 2 цієї частини якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Цивільне законодавство поглиблює можливості співвласників і передбачає можливість збільшення частки у праві спільної власності. Так, співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, що не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна (п. З ст. 357 ЦК України). Це забезпечує співвласникам більші можливості в здійсненні свого права власності: покращення виділеного у користування частини майна, збільшення співвласником права на прибудову чи у тощо.

Пункт 5 ст. 357 ЦК України відповідно до випробуваних практикою правил про взаєморозрахунок сторін при віндикації встановив наслідки поліпшень, які можна відокремити, чого не було у ЦК УРСР. Він встановив, що поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того із співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Основне у праві часткової спільної часткової власності – правила здійснення своїх повноважень. За загальним правилом правомочності співвласників здійснюється за їхньою згодою (ст. 358 ЦК України). До того, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної власності, а при неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників відповідної матеріальної компенсації (п. З ст. 358 ЦК України).

Спільна власність поширюється також на обов’язки співвласників. На них покладається обов'язок брати участь відповідно до своєї частки у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також відповідати перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном (ст. 360 ЦК України). відповідно, така частка може бути виділена і на неї звернене стягнення за боргами співвласника.

Співвласник спільної часткової власності може самостійно здійснювати свої права відповідно до належної йому частки. Така самостійність чіпає охоронювані законом інтереси інших співвласників і тому регламентується з урахуванням цієї обставини. Так володіння та користування здійснюється згодою співвласників, а розпорядження — з дотриманням правил переважної купівлі частки у праві спільної часткової власності іншими співвласниками. Це право встановлено з метою зменшення фактору спільної власності, що досить часто призводить до конфліктів між співвласниками та переведення її у власність однієї особи. Тим досягається охорона прав та законних інтересів співвласників, які зостаються і якщо вони проявлять волевиявлення на придбання відчужуваної частки їм надана така можливість імперативною нормою права. Відповідно до ст. 362 ЦК України при продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, й на інших рівних умовах, крім продажу з публічних торгів.

Проте це право не застосовується при відчуженні частки за договорами дарування, довічного утримання, міни. Тобто вказане право співвласників виникає у разі продажу частки, а не при інших способах відчуження на підставі зазначених договорів. Переважне право купівлі не розповсюджується на випадки продажу з прилюдних торгів, оскільки сама їх сутність передбачає перехід права власності до того, хто надасть більшу ціну.

Право переважної купівлі забезпечується нормами організаційного характеру. Відповідно до ч. 2 ст. 362 ЦК України продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови продажу. У разі, якщо вони відмовляться від здійснення свого права або взагалі не здійснять його протягом місяця щодо будинків і протягом 10 днів щодо рухомого і нерухомого майна з дня отримання повідомлення, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі. Якщо бажання придбати частку в праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця (п.2 ч. 2 ст. 362 ЦК України).

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред’явити до суду позов про переведення на нього прав і обов’язків покупця на протязі одного року (ч. 4 ст. 362 ЦК України).

Спільна часткова власність може припинятися виділом чи поділом часткової спільної власності за правилами ст. 364 ЦК України. Принципова різниця між ними у тому, що поділі спільна часткова власність припиняється для всіх учасників, при виділі — лише для того, хто виділяється.

Право виділу частки належить кожному із співвласників. Згідно з п. 2 ст. 364 ЦК України у разі, якщо виділ згідно із законом не допускається або він є неможливим, співвласник може одержати від інших співвласників грошову або іншу матеріальну компенсацію при неможливості виділення майна в натурі. В така компенсація може здійснюватися лише за згодою її володільця.

Проте в разі недосягнення згоди за ст. 365 ЦК України припинення права особи на частку в майні може здійснюватися на підставі рішення суду при наявності встановлених законодавством вимог за позовом інших співвласників за умови внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Зокрема, це може мати місце, коли частка у спільній власності є незначною, спільне володіння і користування майном є неможливим і таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (п. 1 ст. 365 ЦК України). Таке положення проведене ще в п. 6 постанови ПВС України від 4 жовтня 1991 р. № 7 щодо виділу частки із спільної власності на житловий будинок.