10.3. Модель економічного розвитку р. Харрода

Модель запропонована у 1939 р. на тих самих передумовах, що і модель Є. Домара. Особливості моделі Р. Харрода:

• базується на ендогенній інвестиційній функції;

• враховує дію акселератора;

• виходить із змін, що відбуваються в очікуваннях підприємців;

• суб’єктами господарювання є домогосподарства та підприємства.

Фірми пред’являють інвестиційний попит згідно теорії акселератора. Обсяг інвестицій поточного періоду ( ) залежить від обсягу очікуваного доходу в поточному періоді. Це означає, що зростання доходу зумовлює пропорційне зростання обсягу інвестиційного попиту і, навпаки.

(10.10)

де b – акселератор.

Акселератор (лат. «accelero – прискорюю») – прискорювач розвитку і зростання; розраховується як коефіцієнт:

(10.11)

Підприємці, як розумні суб’єкти господарювання, планують зростання обсягів виробництва, виходячи із ситуації в економіці, що склалася в попередньому періоді. Якщо їх прогнози у попередньому періоді виявилися правильними і попит був урівноважений із пропозицією, то в поточному періоді підприємці залишать незмінними темпи приросту обсягів виробництва. Якщо ж попит перевищував пропозицію, підприємці збільшать темпи приросту виробництва, і навпаки.

Сказане можна подати формулою:

(10.12)

де β – відношення темпу приросту пропозиції благ (ΔВВП або ΔN_i) у періоді t-1 порівняно з попереднім періодом t-2.

Проаналізувавши економічну динаміку, Р.Харрод дійшов висновку: якщо β = 1, то в економіці буде стійка рівновага AD =AS;

якщо β > 1, то AD > AS;

якщо β  1, то AD  AS.

Щоб отримати обсяг сукупної пропозиції (AS), помножимо обидві частини формули (10.12) на і визначимо в залежності від попередніх наслідків господарювання:

(10.13)

Для визначення сукупного попиту (AD) можна використати модель акселератора та умову рівності заощаджень і інвестицій (I=S).

Враховуючи вплив мультиплікатора інвестицій на зміну національного доходу _, сукупний попит можна розрахувати за формулою:

, (10.14)

Введемо замість значення із формули (10.10), матимемо величину сукупного попиту:

. (10.15)

Рівноважне економічне зростання вимагає рівності сукупного попиту та сукупної пропозиції AD=AS, тобто

. (10.16)

Поділимо обидві частини рівняння на N_t-1:

(10.17)

Якщо сукупний попит і сукупна пропозиція в попередньому періоді були урівноважені, тобто , то коефіцієнт β=1, темпи приросту обсягів виробництва залишаться незмінними:

(10.18)

Тоді рівняння (10.17) матиме такий вигляд:

(10.19)

З цього рівняння визначимо рівноважний темп приросту виробництва:

(10.20)

.

Вираз Р. Харрод назвав гарантованим темпом економічного зростання. Якщо він досягнутий, то підприємці будуть задоволені своїми інвестиційними рішеннями (оскільки сукупний попит буде урівноважений із сукупною пропозицією). Цей темп забезпечує динамічну рівновагу та повне використання усіх виробничих потужностей. Але повна зайнятість при цьому досягається не завжди.

Тобто, якщо фактичний темп економічного зростання дорівнює гарантованому, то такий стан задовольняє підприємців, бо забезпечує повне використання капіталу, але не задовольняє найманих працівників, оскільки існує вимушене безробіття.

Темп економічного зростання, за яким інвестиційні витрати будуть достатні для забезпечення повної зайнятості, Р. Харрод назвав природним темпом економічного зростання.

Якщо гарантований темп перевищуватиме природний, то матиме місце дефіцит трудових ресурсів і фактичний темп буде нижчим гарантованого. У цій ситуації очікування підприємців не виправдаються і вони будуть вимушені скоротити обсяг випуску та інвестиційні витрати, що зумовить депресивний стан економіки у майбутньому.

Якщо ж гарантований темп еконоічного зростання буде меншим за природний, то фактичний темп перевищуватиме гарантований. В економіці матиме місце неповна зайнятість і стане потреба збільшити інвестування. У послідуючі роки економіка буде переживати бум.

Ідеальним, бажаним станом для економіки є ситуація, за якої фактичний, природний і гарантований темпи економічного зростання урівноважені.

Оскільки будь-яке відхилення економічної системи від умов гарантованого темпу зростання виводить систему з рівноваги, то динамічна рівновага у цій моделі теж виявляється нестійкою, тому необхідне державне втручання в економіку.

Вищесказане дає підставу зробити висновок, що кейнсіанські моделі Домара та Харрода обмежені у практичному використанні. Недоліки ґрунтуються у їх передумовах:

• використанні виробничої функції В. Леонтьєва, у якій праця і капітал не є товарами-субститутами, що суперечить дійсності;

• незалежності один від одного таких параметрів, як співвідношення доходу і капіталу, гранична норма заощаджень, приріст працюючих.

Обмеженість кейнсіанських моделей економічного зростання намагаються подолати неокласичні моделі.