6.8. Антиінфляційна політика держави та політика зайнятості
Як уже підкреслювалось, інфляція і безробіття – це взаємопов’язані проблеми кожного уряду. Аналіз урядових програм показує, що основним завданням макроекономічної політики є підтримка повної зайнятості при стабільному рівні цін.
Антиінфляційна політика – це система цілей та засобів впливу на макроекономчну ситуацію з метою досягнення відповідності між темпами зростання грошової маси та темпами зростання благ.
Інфляцію як макроекономічне явище не можна подолати раз і назавжди зусиллями уряду певної країни, оскільки вона породжується і циклічними коливаннями економіки, і зовнішніми чинниками, які не залежать від бажань влади.
Антиінфляційні заходи можуть впливати тільки на відкриту інфляцію. Прихована ж інфляція висуває на перший план проблем боротьби з дефіцитом. Тому для боротьби з інфляцією їй необхідно надати відкритої форми.
Є дві стратегії протистояння інфляції. Прихильники однієї вважають, що до інфляції треба пристосовуватись, навчитись жити в умовах інфляції, обмежуючи згубний її вплив на економіку шляхом індексації податків, заробітної плати, позик і т.ін.
Прихильники іншої стратегії вбачають в інфляції зло для економіки, якому треба протистояти за допомогою будь-яких можливих макроекономічних заходів, навіть падіння обсягу виробництва.
Адаптована політика прийнятна за умови, що темп інфляції не перевищує 20-30% за рік. Засобами впливу на економіку адаптованої політики можуть бути:
поступове обмеження грошової пропозиції;
індексація грошових доходів;
стабілізація інфляційних очікувань;
посилення регулювання цін та доходів;
укладання договорів з підприємцями та профспілками щодо темпів зростання цін та заробітної плати.
Активна політика передбачає різке (шокове) скорочення пропозиції грошей. Найчастіше вона застосовується в умовах гіперінфляції з використанням:
Прямих монетарних заходів:
контроль за грошовою емісією;
заборона емісійного фінансування державного бюджету;
здійснення поточного контролю за кількістю грошей в обігу через операції на відкритому ринку;
проведення грошової реформи конфіскаційного попиту, яка витісняє з обігу грошові сурогати.
Заходів проти інфляції попиту:
зменшення державних витрат;
зростання податків;
скорочення бюджетного дефіциту;
здійснення жорсткої грошово-кредитної політики;
стабілізація валютного курсу.
Заходів боротьби з інфляцією пропозиції (витрат):
обмеження зростання факторних доходів і цін;
обмеження монополізму та захист конкурентного середовища;
зниження податків на бізнес та доходи громадян;
здійснення грошової емісії в межах очікуваного приросту потенційного неінфляційного рівня випуску;
посилення мотивації до трудової діяльності шляхом змін у соціальній політиці.
Соціальна політика держави в умовах нестабільності та безробіття повинна бути спрямована на стимулювання зайнятості та соціальний захист потерпілих від безробіття людей. Тому держава мусить визначити оптимальне співвідношення між запланованим зменшенням рівня безробіття і темпом зростання інфляції. Вважається, що політики віддають перевагу боротьбі з безробіттям, жертвуючи зростанням інфляції, оскільки виборці за вище оцінюють політику підтримання зайнятості. Важливо зазначити, що політика стимулювання ефективного попиту є короткостроковою.
З погляду інтересів довгострокової перспективи завдання уряду полягає у забезпеченні ефективних змін у структурі зайнятості, як прямими, так і непрямими методами.
До прямих методів державного управління зайнятістю належать:
законодавче регламентування умов найму та використання праці через трудове законодавство;
стимулювання створення нових робочих місць;
створення стимулів для зацікавленності найманих працівників пропонувати трудові послуги тощо.
Непрямі методи забезпечення зайнятості:
державна стимулююча політика, спрямована на створення додаткових робочих місць через систему організації та розширення громадських робіт;
фіскальна політика, спрямована на зміну ставок оподаткування, використання субсидій та асигнувань, підтримання та підвищення рівня зайнятості;
здійснення виплат по безробіттю;
встановлення рівня прожиткового мінімуму та створення умов для його забезпечення;
зменшення диференціації доходів;
захист інтересів споживачів;
створення сприятливих умов для професійної, територіальної та соціальної мобільності населення;
організація ефективної системи формування доходів, за якої рівень винагороди визначається внеском у результати діяльності.
Досвід розвинутих країн дає підстави стверджувати, що антиінфляційний захист населення бажаний та результативний у тих випадках, коли інфляційні процеси спричинені чинниками, які не піддаються впливу з боку уряду. За цих умов індексація з урахуванням інфляції зменшує згубний вплив шоків на ефективність функціонування економіки. Якщо ж інфляція спричинена свідомою політикою уряду в грошовій та фіскальній сферах, то антиінфляційні заходи можуть тільки підсилювати інфляційні процеси, імітуючи враження боротьби з нею.
В реальній практиці існує можливість вибору між політикою, спрямованою на економічне пожвавлення з високими темпами приросту ВВП і швидким зниженням рівня безробіття та високим рівнем інфляції, і політикою спрямованою на пожвавлення з повільним приростом ВВП та уповільненою інфляцією при тривалому безробітті.
В дійсності неможливо знизити темпи інфляції, не спричиняючи падіння ВВП. Ціна дезінфляції кількісно визначається коефіцієнтом втрат:
(6.16)
де 
– втрата (зменшення) ВВП у відсотках;
–
фактичний темп інфляції.
Наприклад, держава, здійснюючи антиінфляційну політику, знизила щорічний темп інфляції з 20% до 6%. Наслідком цієї політики стало відставання реального обсягу ВВП порівняно з потенційним обсягом: у першому році на 12%, у другому – на 10%, у третьому – на 8%. Як видно, за 3 роки інфляція зменшилась на 14% (20% – 6%), а обсяг ВВП на 30% (12 + 10 + 8). Коефіцієнт втрат дорівнює 30:14=2,1. Як його оцінити?
Фрідмен доводить, що оптимальний темп інфляції має дорівнювати взятому зі знаком «мінус» значенню реальної відсоткової ставки. Тобто, якщо річна відсоткова ставка складає 8% річних, то річний темп інфляції має дорівнювати 8%.
Тести
1. Що не належить до інфляції, викликаної зростанням витрат виробництва?
а) зростання зайнятості та виробництва;
б) зростання вартості витрат виробництва на одиницю продукції;
в) наздоганяюче зростання зарплати;
г) «шоки» пропозиції;
д) зростання відсоткової ставки.
2. Зростання сукупних витрат призводить до інфляції:
а) якщо економіка розвивається в умовах повної зайнятості;
б) фактичний і потенційний обсяги ВВП рівні;
в) чисельність робочої сили не збільшується;
г) правильні відповіді а) і б);
д) немає правильної відповіді.
3. Крива Філліпса фіксує зв’язок між рівнем інфляції:
а) і пропозицією грошей; б) рівнем безробіття;
в) рівнем відсотка;
г) реальною відсотковою ставкою.
4. Джерелом інфляції пропозиції є збільшення:
а) видатків на споживання; б) інвестиційних податків;
в) витрат на одиницю продукції; г) сукупних видатків;
д) немає правильної відповіді.
5. Що не спричиняє інфляцію попиту?
а) монополізація окремих галузей національної економіки;
б) надмірні державні видатки;
в) зростання чистого експорту;
г) очікування підвищення цін у майбутньому;
д)стимулююча стабілізаційна політика, спрямована на зниження рівня безробіття.
6. Непередбачена незбалансована інфляція супроводжується:
а) перерозподілом доходів між боржниками і кредиторами;
б) зниженням реальної вартості заощаджень;
в) падінням ефективності національної економіки;
г) правильні відповіді а) і б);
д) усі відповіді є правильними.
7. Від непередбаченої інфляції особливо потерпають:
а) працівники галузі, які переживають підйом і мають потужні профспілки;
б) керівництво фірм та інші отримувачі прибутків, якщо ціни на готову продукцію піднімаються швидше, ніж ціни на ресурси;
в) уряди, які нагромадили значні державні борги;
г) позичальники, які взяли в борг великі суми грошей;
д) отримувачі фіксованих доходів.
8. Гіперінфляція починається:
а) коли населення і фірми витрачають надто багато грошей;
б) фірми підвищують ціни на свої товари і послуги;
в) уряди змушені друкувати гроші для фінансування своїх видатків;
г) дефіцити Державного бюджету зменшуються;
д) немає правильної відповіді.
9. Що не властиво для гіперінфляції?
а) ціни зростають на тисячі, десятки тисяч, навіть мільйони відсотків за рік;
б) усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей;
в) вартість життя зростає, тому наймані працівники вимагають вищої номінальної заробітної плати, що зумовлює нове підвищення цін;
г) фірми посилено вкладають кошти в інвестиційні товари, внаслідок цього обсяг національного виробництва різко збільшується і виходить за межі природного;
д) усі відповіді є правильними.