4.4. Загальна характеристика товарного ринку
На шляху від виробника до споживача товар проходить через кілька ланок, від одного власника до іншого, поступово збільшуючи свою вартість. Довжина цього каналу залежить від різноманітності виробничого асортименту, територіальної віддаленості виробника від кінцевого споживача, видів транспорту і транспортних засобів, мінімальних норм відвантаження товарів та інших чинників (рис.4.3).
Рис.
4.3. Суб’єкти товарного ринку
Першими ланками товароруху є підприємства оптової торгівлі, останньою ланкою – роздрібне торговельне підприємство. Ці підприємства є активними суб’єктами інфраструктури товарного ринку, утворюють її основу. До них належать підприємства з правом власності на товар (підприємства оптової торгівлі зі складським господарством, роздрібні торговельні підприємства з мережею магазинів, павільйонів, кіосків, палаток тощо). Зазначені суб’єкти безпосередньо просувають товари: закуповують їх за власні або позичені кошти, приймають на свої склади, перевіряють якість, здійснюють фасування, підсортування, пакування, нарізку, складання та інші складські операції, продають і централізовано доставляють товари покупцям, тобто виконують технологічні і частково виробничі операції у сфері товарного обігу.
Втім, і виробник, і будь-хто з активних суб’єктів інфраструктури товарного ринку користуються платними послугами різних посередницьких структур: агенти, оптовики – консигнатори, оптовики-комісіонери, брокери, торгово-промислові палати, виставки та ярмарки, рекламні організації, товарні біржі, банки, оптові і роздрібні магазини, транспортні організації, підприємства-експедитори, митні брокери, власники складів тимчасового зберігання і митних ліцензійних складів.
Здійснюючи вибір непрямих (обслуговуючих) суб’єктів, власник товару орієнтується на їх корисність, вартість і якість послуг, які вони надають. Від кількості та складу цих суб'єктів залежить кінцева ціна товару, його конкурентоспроможність, обсяг попиту і час перебування товару у сфері товарного обігу, в чому зацікавлений, в першу чергу, виробник. Саме суб’єкти інфраструктури товарного ринку (підприємства оптової і роздрібної торгівлі), які завершують кругообіг коштів, вкладених у виробництво товарів, відшкодовують витрати на послуги, надані непрямими суб'єктами на всьому шляху переміщення товарів від виробника до кінцевого споживача.
Найпростіший товарний ринок являє собою місце здійснення торгових операцій. Такий ринок, де продають «з рук у руки», є найбільш наочною формою обміну. Вона існувала в Древній Греції, Римі, фараонівському Єгипті й Вавілоні. І дотепер поняття «ринок» вживається в цьому його вузькому розумінні.
Поява ринків історично пов'язана з розвитком міст. Міста потребували створення зон постачання, які б відповідали їх розмірам. Спочатку міські товарні ринки функціонували один чи два рази на тиждень: потрібен був час, щоб сільські жителі зібрали, виробили і доставили в місто свою продукцію.
У міру поглиблення суспільного поділу праці, розширення товарообміну формуються нові ринкові елементи: лавки, торгові палати, біржі, банки. Розвитку ринкових відносин сприяли суб’єкти кредитування і діяльність купців. Значну роль у господарському житті держав почали відігравати велика торгівля і зовнішньоторговельні зв'язки. Ринок став не конкретним місцем ведення торгівлі, а сукупністю всіх угод купівлі-продажу товарів.
З’являється безліч виробників (продавців) і споживачів (покупців). Цей тип господарювання остаточно порвав з натуральним виробництвом. Товарне виробництво та обіг набули регулярного характеру, а ринкові ціни визначались коливаннями попиту і пропозицій. Усі види виробничої і комерційної діяльності дедалі спеціалізувались, виробництво все більше орієнтувалось на кінцевого споживача.
Зв’язуючи виробництво і споживання, ринок вказує виробникам, які товари слід виготовляти і в якій кількості. Через ринок споживачі впливають на виробництво. Це означає, що зміст поняття «ринок» як обміну стає більш широким. Він стосується всіх фаз суспільного виробництва – саме виробництва, розподілу, обміну і споживання. У цьому розумінні ринок – це система відтворення, яка саморегулюється і всі ланки якої перебувають під постійним впливом попиту і пропозиції.
Ринок передбачає наявність носіїв ринкових відносин, тобто суб'єктів. До суб’єктів ринку належать виробники, продавці, покупці і споживачі – юридичні і фізичні особи.
Об’єкти товарного ринку – це всі блага і послуги, з приводу яких виникають ринкові відносини. До них належать предмети споживання і послуги, засоби виробництва та інші.
Щоб ринок товарів функціонував, необхідні такі соціально-економічні умови:
Суспільний поділ праці і спеціалізація виробників. На відміну від натурального господарства спеціалізація виробництва обумовлює неможливість задоволення потреб виробників лише продукцією власного виробництва і об’єктивно потребує обміну на продукцію багатьох інших спеціалізованих виробників.
Приватна власність (одноосібна, корпоративна). Приватна власність обумовлює повну свободу вибору кожним суб’єктом ринку своїх партнерів і цивілізовану економічну поведінку.
Обмежена економічна роль держави. Держава втручається у відносини між суб’єктами ринку тільки в тих випадках, коли це необхідно для створення конкурентного середовища і підтримання конкуренції.
Відокремленість суб’єктів ринку. Особисті економічні інтереси незалежних суб’єктів спрямовані на максимізацію доходів при мінімізації витрат. Такі інтереси є основним мотивом їх діяльності, безустанних пошуків шляхів її вдосконалення і, нарешті, підвищення економічної ефективності суспільного виробництва.
За територіальною ознакою світовий ринок товарів поділяється на: ринки частин світу (Азії, Америки, Австралії та Океанії, Європи); ринки групи країн (ринок ЄС, СНД); ринки окремих країн (ринок України); інші регіональні і місцеві ринки конкретної країни.
Споживчий ринок складають такі сегменти:
ринок продовольчих товарів;
ринок непродовольчих товарів;
ринок побутових послуг;
ринок комунальних послуг;
ринок транспортних і транспортно-експедиційних послуг;
ринок послуг культури та освіти;
ринок житла;
ринок будівель і споруд невиробничого призначення.
Метою споживчого ринку є досягнення рівноваги між попитом населення та його товарним покриттям.
Для виробництва товарів споживчого ринку підприємства використовують сукупність засобів і предметів праці, що є складовими виробничих сил суспільства і національного багатства країни і, в свою чергу, складаються із природних багатств (надр, води і землі тощо) та результатів праці. У виробництві і торгівлі засоби виробництва найчастіше об’єднують за призначенням у групи:
енергетичні машини, енергетичне і загальнопромислове устаткування;
зварювальне устаткування;
обробні інструменти і вимірювальні прилади; складське устаткування;
підшипники.
Ринок засобів виробництва включає також:
ринок виробничих будівель і споруд;
ринок знарядь праці (машин, устаткувань, інструментів тощо);
ринок сировини, матеріалів, енергії та інших видів продукції виробничого призначення;
ринок корисних копалин.
Специфічним є сегмент ринку інформації та інтелектуального продукту:
ринок інформаційного продукту (інформаційних послуг);
ринок інновацій, винаходів;
ринок продукту творчої праці (книги, кінофільми тощо).
Таким чином, на товарному ринку продаються і купляються товари, які є продуктами людської праці і природної діяльності, а також дії (послуги).
Ринок формує свою інфраструктуру. Термін «інфраструктура» походить від латинських слів «infra» (нижче, під) і «structure» (будова, розташування, порядок). Інфраструктура означає комплекс складових чи внутрішню будову.
Інфраструктура товарного ринку – це сукупність суб'єктів товарного ринку (підприємств та організацій), які здійснюють різні види діяльності у сфері товарного обігу.
Інфраструктура товарного ринку сприяє взаємодії між виробниками товарів і споживачами, пропозицією та попитом. Від того, наскільки чітким буде цей механізм, значною мірою залежатиме ефективність функціонування економіки країни.
Інфраструктура товарного ринку складається з різних суб'єктів. Суб’єкти інфраструктури товарного ринку – це підприємства та організації, які займаються купівлею-продажем товарів чи спеціалізуються на наданні однорідних послуг власникам товарів на шляху їхнього руху від виробника до споживача. При цьому вони можуть безпосередньо (активно) або непрямо стосуватися товару.
До активних суб’єктів інфраструктури товарного ринку належать:
підприємства оптової торгівлі з повним і обмеженим циклами обслуговування. Вони здійснюють закупівлю товарів у постачальників за свій рахунок, зберігають їх на складах, займаються фасуванням, підсортуванням, доставкою товарів у роздрібну мережу або іншим оптовим покупцям. Такі підприємства мають власну, матеріально-технічну базу (склади, автотранспорт, розвантажувальну техніку тощо);
підприємства роздрібної торгівлі (у тому числі підприємства громадського харчування і власники об'єктів роздрібної мережі), які здійснюють продаж товарів населенню через магазини, палатки, павільйони тощо.
Ці підприємства є замовниками послуг, що надаються непрямими суб’єктами інфраструктури товарного ринку.
До непрямих суб’єктів інфраструктури належать підприємства й організації, що надають послуги з просування товарів виробнику й активним суб’єктам, зокрема:
посередницькі структури, що не мають права власності на товар;
організатори оптового обороту (товарні біржі, виставки й оптові ярмарки, аукціони, оптові продовольчі ринки);
торгово-промислові палати;
митниці і митні брокери;
власники складів тимчасового зберігання і митних ліцензійних складів;
транспортні організації та підприємства-експедитори;
охоронні організації і підприємства;
рекламні агентства, засоби масової інформації та інші розповсюджувачі реклами;
маркетингові та інформаційно-комерційні центри тощо.
Основна відмінність непрямих суб'єктів інфраструктури товарного ринку від активних суб’єктів полягає в тому, що непрямі не мають права власності на товар, одержують винагороду від власника товару у вигляді відсотків від його вартості або як плату за виконану роботу на основі встановлених чи узгоджених у договорі тарифів.