6.5. Соціально-економічні наслідки інфляції
Інфляція, як явище макроекономічної нестабільності, має різноаспектні форми впливу на економічну та соціальну сфери людського життя. У сфері економіки найсильніший вплив інфляція справляє за допомогою двох видів контрактів:
довгострокові позики;
угоди, що визначають рівень зарплати.
Кожний із цих контрактів визначає номінальну суму платежів, які мають здійснюватись протягом певного часу. Але у зв’язку з тим, що рівень цін у майбутньому важко передбачити, реальна вартість платежів може суттєво відхилятись від вартості, очікуваної кредиторами та позичальниками, роботодавцями та найманими працівниками.
Розглянемо взаємозв’язок інфляції та відсоткових ставок. Цей зв'язок має надзвичайне значення на ринку капіталів, де кредитори (позикодавці) та позичальники (отримувачі позик) укладають угоди, в яких зазначаються фіксовані суми платежів у гривнях. Якщо, наприклад, підприємство продає облігації з двадцятип’ятирічним строком погашення і 10-відсотковою номінальною ставкою, то реальна сума процентних платежів залежить від рівня інфляції впродовж 25 років. Укладаючи угоду, кредитор і позичальник виходять зі своїх власних сподівань стосовно рівня інфляції. Ці сподівання можуть бути близькими до фактичних економічних реалій, але можуть виявитись і помилковими. І тоді одна із сторін втрачає, інша – виграє.
Врахування інфляції також важливе при здійсненні іпотечних кредитів, які нерідко видаються строком на 25-35 років під фіксовані відсоткові ставки. Помилки в інфляційних сподіваннях при здійсненні кредитних інвестицій у житлове будівництво надзвичайно відчутні. Наведемо гіпотетичний приклад. Нехай сім’я купує квартиру за рахунок іпотечного кредиту, який видається на 30 років. Відсоткова іпотечна ставка становить 6 % річних. Якщо позичальник (одержувач іпотечної позики) очікує середньорічні темпи інфляції впродовж 30 років на рівні 4 %, фактична вартість кредиту становитиме 2 % (6% - 4%), за умови, що його очікування виправдались.
Якщо ж фактичний рівень інфляції виявиться меншим (нехай = 2%), то фактична вартість кредиту виявиться дорожчою. Вона становитиме 4% (6% - 2%). Позичальник потрапляє в гіршу ситуацію.
Якщо ж рівень інфляції буде вищим очікуваного (середньорічний темп за 30 років 8 %), то реальна відсоткова ставка буде від’ємною (6% - 8% = – 2%). Така ситуація для позичальника є кращою, а для кредитора – гіршою.
Саме невизначеність ( непевність ) стосовно рівня інфляції у довгостроковому періоді спричинила появу нового фінансово – кредитного інструмента – іпотечного кредиту з регульованою відсотковою ставкою. Цей інструмент покликаний щорічно (або з іншою періодичністю) коригувати відсотки за довгостроковими позиками залежно від рівня процентів за короткостроковими позиками, що знижує вплив інфляційних чинників на вартість довгострокового кредиту для фінансування житлового будівництва.
Використання іпотечного кредиту з регульованою відсотковою ставкою зменшує можливість мати великі капітальні доходи (або збитки) від нерухомого майна, посилює стабілізаційні процеси в економіці й може розглядатись як засіб пристосування економічних суб’єктів до вразливих умов з метою мінімізації збитків.
У найзагальнішому вигляді коригування номінальних доходів з урахуванням інфляції здійснюється за допомогою рівняння Фішера:
(6.8)
де rн – номінальна відсотка по кредитах;
rр – реальна відсоткова ставка;
– очікуваний рівень інфляції.
Для розгляду взаємозв’язку інфляції і заробітної плати згадаймо, що попит і пропозиція на ринку праці мають один спільний індикатор – рівень реальної заробітної плати (за неокласичною теорією). Узгоджуючи її розмір, роботодавці та наймані працівники реагують певним чином на умови, що склалися на ринку праці. Якщо, приміром, рівень ВВП і зайнятість високі, заробітна плата має тенденцію до зростання. І навпаки, якщо обсяги ВВП і рівень зайнятості зменшуються, заробітна плата зростає повільно або навіть зменшується.
Зв’язок між знеціненням (інфляцією) заробітної плати та відставанням ВВП відображає крива Філіпа, яка може бути представлена формулою:
(6.9)
де 
–
темп знецінення (інфляції) зарплати:
;
Nі – фактичний обсяг ВВП;
N* – потенційний обсяг ВВП;
λ – коефіцієнт чутливості (еластичності) реагування заробітної плати на зміни обсягу ВВП.
Цю криву критикували М. Фрідмен та Е. Фелпс у зв’язку з тим, що вона не враховує очікуваної інфляції, яка погоджує розміри заробітної плати з очікуваним зростанням рівня цін. З урахуванням інфляційних очікувань рівняння кривої Філіпа набуває вигляду:
(6.10)
де ТСЦ – очікуваний рівень інфляції.
Це рівняння означає, що за будь-якого заданого рівня ВВП заробітна плата зростає швидше, ніж темп сподіваної інфляції. Припускається, що номінальна заробітна плата зростає на 1% швидше на кожний додатковий відсоток очікуваної інфляції. Чому підприємства погоджуються на таке прискорення заробітної плати? Така поведінка підприємців пояснюється тим, що підвищення номінальної заробітної плати не буде вразливим для них, якщо з однаковими темпами зростатимуть ціни на їх продукцію. За цих обставин і підприємці, і наймані працівники опиняються в умовах відсутності інфляції. Отже, зростання заробітної плати враховує сподівану інфляцію.
Але, як ми уже знаємо, інфляція може виявитись і несподіваною. За цих умов робітники усвідомлюють вплив зростання цін на знецінення своєї заробітної плати тільки з часом і вимагатимуть відповідної компенсації. За такої ситуації компенсація набуває форми відшкодування втрат тільки за несподівану інфляцію, не враховану в попередньому трудовому договорі.
Укладені профспілками колективні угоди, що містять вимоги індексування заробітної плати з поправкою на інфляцію, також не пояснюють ситуацію – чи це компенсація за минулу інфляцію, чи за сподівану. Звернемо увагу, що ця обставина дуже важлива для подальшого прогнозування темпів інфляції. Якщо ставки заробітної плати на наступний рік врахують темп інфляції за попередній рік, а ціни базуються на сталому рівні заробітної плати, то сьогоднішня інфляція відображатиме вчорашню, і темпи інфляції будуть змінюватись повільно. Якщо ж для встановлення ставок заробітної плати беруть до уваги тільки прогнозовану інфляцію, то можлива радикальна зміна політики у напрямку швидкої зміни темпу інфляції.
Крім цього аспекту, важливо згадати ще один аспект проблеми: заробітна плата може індексуватись повністю або тільки частково, приміром на 50-60%.
Є два способи часткової індексації заробітної плати:
встановлення верхньої межі зростання цін, перевищення якої передбачає компенсацію. Наприклад, в Україні якщо темп інфляції перевищує 10%, то починаючи з 11-го% доходи починають індексуватись;
встановлення верхньої межі компенсації. Цей спосіб обмежує величини, в яких компенсується зростання цін завчасно фіксованим відсотком.
Підкреслимо, що укладання трудових угод на 2-5 років не може передбачити з повною достовірністю зміну рівня інфляції, особливо в нестабільній економіці. Тому для врахування інфляції використовують два поширених методи компенсації:
індексація заробітної плати за індексом споживчих цін (ІCЦ) та періодичного (щоквартального чи раз у півроку) збільшення заробітної плати відповідно до зростання цін за цей період;
передбачення періодичного, попередньо оголошеного підвищення заробітної плати з огляду на сподівані темпи зростання цін.
Якби інфляцію можна було передбачити з повною достовірністю, то обидва методи мали б приблизно однакові наслідки. Але оскільки очікування часто виявляються помилковими, то вважається, що індексація, яка ґрунтується на фактичних темпах інфляції, надійніше гарантує стабільність реальної заробітної плати.