1.5. Модель кругообороту закритої економіки за участю держави

У реальному житті державний сектор пов’язаний з приватним (секторами домогосподарств та підприємницьким) через систему оподаткування, державні закупівлі, позики.

Як видно із рис. 1.6, держава взаємодіє з приватною економікою трьома способами:

1. через чисті податки (Т_Ч), які визначаються як різниця між податковими надходженнями до державного бюджету і трансфертними платежами з держбюджету. Цей потік показує рух грошових потоків до державного сектору;

1. через державні закупівлі (G) – рух грошових потоків від держави до ринку благ;

1. через державні запозичення, потреба в яких виникає тоді, коли має місце дефіцит державного бюджету: обсяг державних закупівель перевищує обсяг чистих податків. Ці запозичення держава здійснює на фінансових ринках методом продажу державних цінних паперів (згодом вона їх викуповує).

Діяльність держави в економічному секторі суспільства здійснюється через дві складові:

• державні закупівлі (G);

• трансфертні платежі (t).

Урядові трансферти (від лат. – переводити, переносити) є схемою перерозподілу: виплати бюджетних коштів населенню та підприємцям і тому не включаються у вартість нового валового продукту або доходу.

Державні закупівлі включають:

• платежі з державного бюджету за придбані ресурси, товари та послуги;

• заробітну плату всіх державних службовців.

Якщо в економіці складається ситуація, за якої чисті податкові надходження перевищують урядові витрати, тобто має місце профіцит бюджету, то цей надлишок використовують для погашення нагромадженого державного боргу за попередні періоди. За цих умов уряд постачає грошові засоби на фінансові ринки, викуповуючи та використовуючи свої боргові зобов'язання. Тоді потік грошей на рис. 1.6 буде спрямовано у зворотному напрямі – від державного сектору до фінансового ринку.

У цій моделі вилученнями є заощадження (S) та чисті податки (Т_Ч), а ін’єкціями – інвестиції та державні витрати (І + G). Якщо S + Т_Ч = І + G, тобто сума інвестицій та державних витрат урівноважені з сумою заощаджень і чистих податків, то система не порушує кругового потоку ресурсів, продуктів та доходів.

Розглянуті вище різні за ступенем складності моделі кругообороту закритої економіки сьогодні майже не використовуються, тому що переважна більшість країн світу досить тісно пов’язана з іншим світом. Механізм впливу іншого світу – сектору «закордон» – на модель національного кругообороту розглянемо у наступному параграфі

1.6. Кругооборот у відкритій економіці

У відкритій економічній системі зв’язок національних суб’єктів з іншим світом здійснюється шляхом експорту (вивезення) та імпорту (ввезення) товарів та послуг, а також за допомогою світових фінансових ринків (купівля-продаж іноземних валют та іноземних цінних паперів). Як і в попередніх, у моделі, що представлена на рис. 1.7, зображено рух тільки грошових потоків. На цій схемі платежі за імпорт спрямовані стрілкою за кордон, а платежі за експорт – всередину національної економіки – на ринок продуктів та послуг.

Другим потоком на цій схемі є рух фінансових капіталів у формі позик і кредитів – купівлі-продажу реальних і фінансових активів. У

Рис. 1.6. Модель кругообороту закритої економіки за участю держави (грошові потоки)

сучасному світі міжнародні фінансові операції зумовлюють прямий (всередину країни) та зворотний (за межі країни) рух платежів. Всередину країни грошові потоки спрямовуються за умови, коли інші країни купують у неї активи, або надають їй позики. Відбувається збільшення капіталу.

Якщо ж грошові потоки спрямовуються за межі країни, то має місце зворотний описаному вище процес: країна купує активи у суб’єктів інших країн світу, або надає їм позику, у підсумку відбувається вилучення капіталу з країни. Якщо приплив капіталу перевищує його відплив, спостерігається чисте збільшення національного капіталу.

Якщо витрати на імпортні операції не покриваються надходженнями від експортних операцій, то різниця має бути покрита (сплачена) або шляхом запозичень у зарубіжного фінансового посередника, або шляхом продажу реальних чи фінансових активів підприємств (підприємців).

Із сказаного вище можна зробити висновки:

1. країна повинна проводити політику чистого експорту (перевищення експорту над імпортом), якщо в країні спостерігається чистий відплив капіталу:

1. країна може проводити політику чистого імпорту, якщо має місце чистий приплив капіталу.

У відкритій моделі кругових потоків «вилучення» з потоку «доходи-витрати» дорівнюють сумі заощаджень (S), чистих податків (Т_Ч) та витрат на покриття імпорту (Z):

«Ін’єкції», в свою чергу включають: інвестиції (І), державні закупки (G), експорт (Е):

Сума всіх «ін’єкцій» з додаванням витрат на споживання завжди дорівнює обсягу національного виробництва у грошовому еквіваленті (ВВП):

(1.1)

де ВВП – обсяг національного виробництва;

С – обсяг споживання домогосподарствами;

І – інвестиції;

G – державні закупки;

– чистий експорт.

Рис. 1.7. Модель кругообороту відкритої економіки

Обсяг національного виробництва можна виразити і в інший спосіб:

(1.2)

де Т_Ч — чисті податки;

S – заощадження.

Прирівнявши праві частини рівнянь (1.1) і (1.2), матимемо:

(1.3)

Зробивши перетворення цього рівняння отримаємо нове:

(1.4)

Це рівняння дає можливість зазначити, що у відкритій економіці «вилучення» та «ін’єкції», що утворюються діями в різних секторах економіки, не обов'язково мають бути урівноважені (не обов'язково, щоб I = S, Т_Ч = G, Е = Z); але важливо, щоб I + G + E = S + Т_Ч + Z.

Щоб відобразити роль фінансових ринків для економіки, подамо рівняння (1.4) в зміненому вигляді:

(1.5)

Ліва частина рівняння (1.5) показує способи використання засобів, які черпають із фінансових ринків. Права частина цього рівняння відображає величину внутрішніх фінансових ресурсів –заощаджень (S) та припливу капіталу .

Висновок: реальний і грошовий потоки здійснюються стабільно за умов, якщо:

1. сукупні витрати сектору домашніх господарств (С), підприємницького сектору (І), державного сектору (G) та сектору «закордон» (NE) дорівнюють сукупному обсягу виробництва (ВВП):

(1.6)

2. «вилучення» із потоку «доходи-витрати» дорівнюють «ін'єкціям»:

(1.7)

Способи визначення перелічених вище показників розглядаються у наступній темі.

Тести

1. Яке з наявних положень не має відношення до визначення предмета економіки?

3. ефективне використання ресурсів;

   1. необмежені виробничі ресурси;

      1. максимальне задоволення потреб;

1. матеріальні і духовні потреби;

1. рідкість блага.

2. Якщо економічні узагальнення ґрунтуються на фактах, то такий метод аналізу є:

1. описовим; б) гіпотетичним;

1. дедуктивним; г) індуктивним.

3. Яка економічна мета, якщо суспільство прагне мінімізував-ти витрати і максимізувати віддачу від обмежених виробничих ресурсів?

1. досягнення повної зайнятості;

1. підтримка економічного зростання;

1. економічна безпека; г) економічна ефективність.

4. Якщо економічні проблеми розв’язуються частково рин-ком, частково урядом, то економіка:

1. командна; б) ринкова;

   1. натуральна (традиційна); г) змішана.

5. Фундаментальна проблема, яку розв’язують усі економічні системи:

1. інвестиції; б) виробництво;

1. споживання; г) рідкість ресурсів.

6. Економіка ефективна, якщо в ній досягнуті:

1. повна зайнятість;

1. повне використання виробничих ресурсів;

1. повна зайнятість, або повне використання виробничих ресурсів;

1. і повна зайнятість, і повний розподіл виробничих ресурсів.

7. Макроекономіка є частиною аналітичної економії, яка вивчає:

1. виробничі відносини економічних суб’єктів;

   1. ефективність функціонування національної економіки як цілого;

1. поведінку економічних суб’єктів на ринках ресурсів;

1. глобальні тенденції економічного розвитку людства;

   1. окремі елементи економіки (поведінку фірми, ринки окремих товарів).

8. До основних макроекономічних цілей суспільства не зараховують:

1. економічне зростання – виробництво більшої кількості това-рів і послуг вищої якості;

1. повну зайнятість – забезпечення робочими місцями усіх, хто бажає і спроможний працювати;

1. стабільний рівень цін – уникнення значного їх зростання;

1. рівновагу в зовнішньоекономічних зв’язках – стабільний курс валюти, розумний баланс зовнішньої торгівлі та міжнародних фінансових операцій;

1. рентабельність підприємства – перевищення виторгу від про-дажу товару чи послуги над витратами на їх виробництво.