5.5. Попит на гроші за класичною теорією

Попит на гроші (реальні касові залишки) визначається прагненням економічних суб’єктів у певний момент часу утримувати частину доходів у найліквіднішій (готівковій) формі. Існують різні теоретичні моделі попиту на гроші: класична, кейнсіанська, сучасні.

Класична концепція попиту на гроші грунтується на кількісній теорії грошей і розглядає тільки трансакційний (операційний) попит, що визначається потребами в грошах для здійснення поточних платежів у проміжках між моментами отримання доходу. На макроекономічному рівні сукупні поточні платежі дорівнюють національному доходу, а частота отримання доходу – це швидкість обороту однойменних грошових одиниць.

Є два варіанти кількістної теорії грошей: І.Фішера і «кембриджський». Американський економіст І.Фішер сформулював трансакційний варіант кількісної теорії грошей, що базується на «рівнянні обміну»:

, (5.1)

де – грошова маса;

– швидкість обороту грошей;

– рівень цін;

– обсяг національного виробництва (ВВП).

Із цього рівняння можна знайти величину (попиту на гроші):

. (5.2)

Інший варіант кількісного визначення маси грошей набув поширення на початку XX ст. у Західній Європі. Він відмінний від трансакційного, отримав назву теорії касових залишків, або «кембриджська версія». Активними пропагандистами цієї теорії були професори Кембриджського університету А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон, які довели наявність прямого зв’язку між кількістю грошей і загальним рівнем цін. Цей висновок виражено у так званому «кембриджському рівнянні»:

, (5.3)

де – коефіцієнт касових залишків: та частина доходу PN, яку економічні суб’єкти бажають зберігати у формі готівки.

Якщо порівняти рівняння . Фішера і «кембриджське рівняння», то побачимо, що математично . Звідси . Але і – принципово різні показники: – потокова змінна, – показник грошових запасів. Тобто добуток кількості грошей і швидкості їх обігу дорівнює добутку рівня цін і обсягу виробництва. З цьго висновку виходить, що за класичною теорією величина попиту на гроші залежить від трьох чинників: 1) рівня цін (пряма залежність), 2) реального обсягу національного виробництва (пряма залежність), 3) швидкості обороту грошей (зворотна залежність).

5.6. Кейнсіанська концепція попиту на гроші

За кейнсіанської макроекономічної теорії, попит на гроші обумовлюється їх високою ліквідністю та трьома мотивами: операційним, спекулятивним та мотивом перестороги.

Згідно трансакційного (операційного) мотиву, гроші необхідні для здійснення поточних операцій. Мотив перестороги обумовлює потребу в грошах на непередбачувані та непрогнозовані витрати, що потребує заощадження певної частки доходу. За спекулятивним мотивом власник доходу прагне мати гроші для збереження багатства (цінностей).

Операційний попит на гроші – це попит на активні грошові залишки, що визначається, як і в класичній моделі, із кількісного «рівняння обміну»:

.

Як видно, операційний попит на гроші залежить від обсягу виробництва товарів та послуг та від рівня цін, за якими вони продаються. Згадаймо, що обсяг закупівель визначається величиною сукупного доходу: чим вищі рівні доходу та цін, тим більшим повинен бути операційний попит. Отже, цей вид попиту на гроші пов’язаний із функціями грошей як засобу обігу та засобу платежу.

Реальний обсяг попиту на гроші визначається за формулою

. (5.4)

Залежність попиту на гроші від доходу показано на рис.5.2.

Бісектриса кута відображає ситуацію, коли трансакційний попит на гроші в країні дорівнює обсягу національного доходу. Фактична лінія трансакційного попиту ( ) зажди буде розміщуватись нижче бісектриси, тому що одні й ті самі грошові одиниці роблять кілька обертів за рік. Наприклад, якщо швидкість обороту грошей за рік дорівнює 5, то . За умови, що рівень доходу N_і буде 400 млрд грн, то операційний попит на гроші становитиме 80 млрд грн . Якщо за інших однакових умов рівень доходу зростатиме, то збільшиться і попит на гроші. Наприклад, рівень доходу зросте вдвічі до 800 млрд. грн., тоді операційний попит становитиме 160 млрд грн .

Рис. 5.2. Залежність обсягу операційного попиту

на гроші від доходу

Отже, згідно з теорією ДЖ. М. Кейнса, трансакційні грошові залишки перебувають в прямій залежності від номінального доходу і не відчувають впливу змін величини витрат чи вигід.

Попит на гроші за мотивом перестороги пов’язаний з непередбачуваними платежами та змінами доходів. Наприклад, якщо термін погашення платежу настав, а грошей для розрахунку бракує, суб’єкт змушений або продати частину свого майна, або взяти позику. І та, й інша ситуація вимагають певних грошових резервів попередніх заощаджень. Отже, обсяг попиту на гроші за мотивом перестороги залежить від непередбачуваних платежів, які, в свою чергу, прямо пропорційно залежать від обсягу доходу і не залежать від величини відсоткової ставки.

Графічно попит на гроші за цими обома мотивами (операційним та перестороги) має вигляд вертикальної лінії, віддаленої від початку координат праворуч на величину національного доходу (рис. 5.3.).

Мотив спекулятивного попиту на гроші теж пов’язаний із заощадженнями, частину яких економічні суб’єкти зберігають як запаси цінностей (активи). Тобто, спекулятивний попит на гроші пов’язаний із функцією збереження цінностей (накопиченням багатства).

Рис. 5.3. Попит на гроші за трансакційним мотивом та мотивом перестороги

Економічні суб’єкти можуть зберігати свої заощадження у формі готівки або у формі інших активів (цінні папери, нерухомість і т.ін.). Дж. Кейнс вважав, що економічні суб’єкти прагнуть мати гроші для спекулятивних цілей тому, що вони не впевнені в доходах від альтернативних активів (золото, нерухомість, сировина, цінні папери тощо), в яких вони могли б зберігати свої неспожиті в поточному періоді доходи.

Взагалі доходи (або збитки) кредитора, який володіє борговими зобов’язаннями, набувають двох форм: 1) одержаних відсотків, 2) змін ринкової вартості активів (падіння чи зростання).

Якщо падіння ринкової вартості активів перевищує відсоткові доходи, то власник має від’ємний дохід – зазнає збитків. Тоді втрачається інтерес суб’єкта зберігати заощадження у формі, відмінній від грошової. Він хоче зберігати заощадження тільки у грошовій формі. Оскільки такі цінні папери як вексель, акція і т.ін. можна розглядати повноцінними замінниками облігацій, то Дж. Кейнс вважав, що теоретично доцільно розглядати державні облігації як єдиний альтернативний актив, що протистоїть готівці.

Відмінність між готівкою та облігаціями як активами пояснюється трьома характерними рисами:

• готівковим грошам властивий значно вищий рівень ліквідності;

• готівка – найвигідніший актив порівняно з облігаціями: якщо інфляції немає, готівкові гроші не пов’язані з ризиком, а облігації – пов’язані;

• готівка, яка зберігається на руках у власника, не дає йому доходу, а облігації забезпечують їх власнику отримання чітко обумовленого доходу.

Обираючи спосіб зберігання неспожитого доходу економічний суб’єкт прагне максимізувати дохід від своїх активів. Саме цим бажанням визначається його поведінка стосовно використання доходу – частину він залишить у формі готівки (спекулятивний попит), а іншу долю витратить на придбання облігацій.

Таким чином, спекулятивний попит на гроші – це певний резерв грошей, за допомогою якого економічні суб’єкти прагнуть застрахувати себе від можливих втрат в результаті коливань ринкової кон’юнктури. Наприклад, індивід отримує дохід 4000 грн за місяць. За статистикою, гранична схильність до споживання дорівнює 0,8. Це означає, що 3200 грн індивід споживає – пред'являє операційний попит на гроші. А із 800 неспожитих гривень 450 грн він витратить на придбання облігацій, а 350 грн буде зберігати у формі готівки.

Розподіляючи свої заощадження на готівку та придбання облігацій, ставлячи за мету максимізувати дохід, суб’єкт керується насамперед відсотковою ставкою за облігаціями. Звернемо увагу, що ціна облігацій перебуває у зворотній залежності від ставки відсотка за облігаціями. Очікування власника облігацій різкого зростання відсотка за облігаціями означає водночас очікування різкого падіння вартості облігацій. Це і спонукає індивіда до володіння готівковими грошима.

Якщо ж поточна ставка за облігаціями має тривалу тенденцію до зниження, то з повною вірогідністю можна очікувати, що вона з часом почне зростати, а вартість облігацій знижуватися. Тому значна частина людей надасть перевагу зберіганню грошей у формі готівки.

З огляду на такі міркування Кейнс стверджував, що спекулятивний мотив зумовлює попит на гроші, який перебуває у зворотній залежності від ставки відсотка за облігаціями. Якщо спекулятивний попит на гроші позначити , то його функція матиме вигляд:

, (5.5)

де – відсоткова ставка за облігаціями.

Тобто спекулятивний попит на гроші представляє спадну функцію від ставки відсотка за облігаціями (рис. 5.4): збільшення ставки зменшує попит на гроші. Точці відповідає максимальний попит на гроші як на майно (актив).

Рис. 5.4. Функція спекулятивного попиту на гроші

Загальний попит на гроші за трьома мотивами визначається одночасно рівнем доходу ( )і рівнем відсоткової ставки (r). Математично функція сукупного попиту на гроші у кейнсіанській моделі має вигляд:

(5.6)

Графічно загальний попит на гроші зображено на рис. 5.5.

Як видно із графіка, крива попиту на гроші не торкається осі (r). Це пояснюється тим, що попит на гроші за мотивом перестороги та операційний попит не пов’язані з відсотковою ставкою, а залежать від доходу. Окрім того, крива не може опускатись нижче – мінімальної відсоткової ставки.

Висновок: необхідність збереження готівки виникає у суб’єктів як в результаті невизначеності часу, коли їм можуть знадобитися гроші на непередбачувані витрати, так і стосовно невизначеності відсоткових ставок у майбутньому. Тому у кейнсіанській моделі попиту на гроші перевага ліквідності пов’язана з причиною невизначеності.

Рис. 5.5. Загальний попит на гроші за кейнсіанською моделлю