7.3. Теорія споживання Дж. М.Кейнса

Теорія Дж.Кейнса базується на трьох постулатах. Він, по-перше, відкрив і сформулював основний психологічний закон: люди, як правило, схильні збільшувати своє споживання зі зростанням доходу, але не тією самою мірою, якою зростає дохід. Він також припустив, що гранична схильність до споживання знаходиться між нулем та одиницею, тобто

По-друге, Кейнс довів, що середня схильність до споживання APC зменшується в міру зростання доходу. Тому багаті сім’ї заощаджують більшу частку свого доходу, ніж бідні.

По-третє, Кейнс визначив, що значний вплив на споживання має рівень доходу, а відсоткова ставка не має суттєвого впливу на нього в короткостроковому періоді.

Згідно з цими постулатами кейнсіанська модель споживання має вигляд:

. (7.10)

Модель споживання Кейнса мала великий успіх, бо ґрунтувалась на вивченні емпіричних поточних даних господарств; їх висновки мали науковий характер, але тільки для короткострокового періоду.

Саймон Кузнець, досліджуючи проблеми споживання та заощадження в довгостроковому періоді, дійшов висновку, що кейнсіанський висновок стосовно того, що середня схильність до споживання буде скорочуватися в міру зростання доходу, не підтверджується емпіричними даними. Більше того, він довів, що відношення споживання до доходу (С : D_і) залишається стабільним упродовж десятиліть, незважаючи на значне зростання доходів у цей період.

Суперечність між теоретичними висновками Кейнса та Кузнеця щодо проблем споживання вирішилась тим, що з’явилась нова концепція з доказом існування різних функцій споживання: кейнсіанська для короткострокового періоду, та довгострокова С. Кузнеця, яка ґрунтується на незмінній середній схильності до споживання. Їх графічно зображено на рис. 7.3. Як видно, короткострокова функція споживання має спадну схильність до споживання, а довгострокова – постійну.

Рис.7.3. Довгострокова та короткострокова функції споживання

Оскільки в економіці спостерігається постійно діюча суперечність між поточними та довгостроковими цілями, то це впливає на поведінку людей при вирішенні, яку частку доходу використати в поточному періоді і яку – заощадити на майбутнє.

Адже чим більше доходу буде спожито сьогодні, тим менше його залишиться на завтра. Здійснюючи вибір між сьогоденням і майбутнім, домогосподарства мусять визначити, якою мірою частка доходу, яка не буде спожита в поточному періоді, вплине на рівень їхнього доходу у майбутньому, а останній – на рівень їх добробуту.

7.4. Модель споживання і. Фішера

Ця модель пов’язана з виявленням правил поведінки домогосподарств як суб’єктів економіки з приводу прийняття рішень про поточне та майбутнє споживання. Як ми вже зазначили, головним обмежувачем споживання є рівень доходу. Його називають бюджетним обмеженням. Приймаючи рішення стосовно того, від якої частки споживання у поточному доході слід відмовитись, щоб максимізувати споживання у майбутньому, необхідно враховувати міжчасове бюджетне обмеження.

Фішер розглядав споживання в двох часових періодах: молодості та старості. В першому періоді споживач має дохід , а обсяг споживання – С₁. У другому часовому періоді – відповідно та C₂. При цьому зазначимо, що всі змінні вимірюються реальними величинами, тобто скореговані на рівень інфляції.

Згадаймо, що споживач може:

1. брати в борг, а тому його поточне споживання може перевищувати поточний рівень доходу;

2. заощаджувати, тоді його поточне споживання буде менше доходу.

Розглянемо вплив доходу в кожному із періодів на обмеження споживання. У першому періоді (молодості) заощадженнями є перевищення доходу над споживанням:

(7.11)

Якщо частина неспожитого доходу поточного періоду (заощадження) зберігається на рахунку в банку, то він приносить власнику додатковий дохід за ставкою реального відсотка (r). Тому в другому періоді (старості) споживання (С₂) буде визначатись:

1. обсягом доходу другого періоду ( );

2. заощадженнями першого періоду (S);

3. відсотками на ці заощадження (S ∙r ), тобто:

. (7.12)

Це ситуація, коли споживач у молодості частину свого доходу нагромаджує, а у старості весь свій дохід споживає.

Але у першому періоді можна не тільки нагромаджувати – жити з «затянутим поясом», а і «шикувати» за рахунок боргу, тобто позичати. За цих умов у рівняннях (7.11) і (7.12) величини S (заощадження) будуть мати від’ємне значення, тобто будуть меншими за нуль, оскільки позичка означає від’ємні заощадження. Для спрощення припустимо, що відсоткові ставки за позиками та депозитами однакові. За цих умов виведемо бюджетне обмеження споживачів, замінивши S у рівнянні (7.12) значенням із рівняння (7.11), матимемо:

. (7.13)

Здійснемо певні перетворення:

1. у правій частині рівняння розкриємо дужки:

1. перенесемо вираз ліворуч:

1. розділимо обидві частини рівняння на (1 +r), одержимо:

(7.14)

Рівняння (7.14) представляє вираження міжчасового бюджетного обмеження споживачів. Зміст його полягає в тому, що споживання за два часових періоди (молодість та старість) дорівнює сумарному доходу за ці періоди. Оскільки відсоткова ставка більша за нуль (r>0), то майбутні споживання (С₂) і дохід дисконтуються на (1+r). Множник – це ціна споживання другого періоду, виражена в одиницях першого періоду, іншими словами, це обсяг споживання першого періоду, від якого споживач мусить відмовитись, заради збільшення обсягу споживання у другому періоді.

Графічно бюджетне обмеження споживача зображено на рис.7.4. У точці А споживання першого періоду дорівнює , а другого – . Це означає, що в цій точці весь дохід споживається, споживачі не заощаджують і не запозичають. В точці В споживачі в перший період нічого не споживають і весь свій дохід переводять у заощадження. Тому споживання у другому періоді дорівнюватиме .

Рис. 7.4. Графічне зображення міжчасового бюджетного обмеження споживання

У точці F споживачі планують нічого не споживати в другому періоді і запозичують у солодості максимум грошей під дохід другого періоду. Тому споживання першого періоду дорівнює:

Ми описали три крайні ситуації в споживчому виборі домогосподарств (на графіку це точки А, В, F). Насправді їх значно більше, споживачі можуть обирати будь-яку точку на лінії BF. Якщо споживачі обирають точки на відрізку АВ, то в перший період вони споживають менше, ніж отримують доходу, а залишок відкладається на другий період (заощаджується). Якщо вибір здійснюється на відрізку AF, то це означає, що в перший період споживається більше, ніж це дозволяє дохід, залучаються запозичені засоби для покриття різниці.

Бюджетне обмеження споживчого вибору означає, що за межами бюджетної лінії (вище неї) жодні варіанти неможливі. Нижче лінії ВF споживчий вибір можливий: він означає, що споживачі використовують тільки частину свого доходу. Але максимізація споживання як мета споживчого вибору зумовлює пошук комбінації у споживанні в різних часових періодах саме на лінії AF.

Переваги споживача стосовно вибору (в якому періоді слід більше споживати) зображують за допомогою карти кривих байдужості. На графіку кожна точка кривої байдужості показує різні варіанти споживання в період молодості та в період старості, які мають для споживача однакову корисність і забезпечують йому однаковий рівень добробуту (рис. 7.5). Графік показує, що:

1. для споживача байдуже, яку комбінацію споживання у першому та другому періодах обрати, адже кожна точка на кривій корисності І₁ означає її максимізацію за весь термін життя;

1. нахил кривої байдужості у будь-якій точці показує, на яку величину має зрости споживання у другому періоді (С₂) для компенсації зменшення на одну одиницю споживання у першому періоді. Цей нахил називають граничною нормою заміщення (MRS) споживання у першому періоді (С₁) на споживання у другому періоді (С₂);

1. більш віддалені від початку координат криві байдужості прийнятніше для споживачів, оскільки означають зростання корисності. Будь-якій точці на кривій І₂ буде надана перевага порівняно з будь-якою іншою точкою на кривій І₁. Крива І₃ привабливіша для вибору споживачів, ніж І₂, а крива І₄ привабливіша порівняно з усіма попередніми.

Для того, щоб споживачі зробили оптимальний вибір, слід на графіку проаналізувати криві байдужості та лінію бюджетного обмеження. Згадаймо, що бюджетне обмеження вимагає пошуку оптимізації споживання першого та другого періодів саме на прямій BD. З рис. 7.5 видно, що бюджетна пряма перетинає всього дві кривих байдужості. Оскільки бажаною є вища (зміщена праворуч) крива байдужості, то точка М, в якій бюджетна лінія дотикається до вищої кривої байдужості І₂, є найкращою комбінацією обсягів споживання у першому та другому періодах, тобто вона є оптимальною. У цій точці нахил кривої байдужості дорівнює нахилу лінії бюджетного обмеження.

Рис.7.5. Карта кривих байдужості та прямої бюджетного обмеження

Нахил кривої байдужості, як ми вже зазначили, виражає граничну норму заміщення (MRS). Нахил же лінії бюджетного обмеження дорівнює одиниці плюс значення реальної відсоткової ставки (1 + r).

Отже, в ситуації оптимуму (точка М) MRS = 1 + r. Це означає, що споживачі розподіляють дохід для споживання між періодом молодості та старості так, щоб MRS = 1 + r.

Ми розглянули логіку прийняття рішень споживачами стосовно розподілу фіксованого доходу на споживання та заощадження. Але ж, обсяг доходу може змінюватися щомісяця. Зростання доходу в різні періоди життя або зміщують бюджетну лінію праворуч, даючи змогу досягти розташованої вище кривої байдужості. При цьому передбачається, що споживаються нормальні блага, тобто такі, попит на які зростає зі зростанням доходу (рис.7.6). Як видно із графіка, зростання доходу (незалежно від періоду) зміщує бюджетну лінію AF праворуч до A₁F₁, що свідчить про зростання споживання в обох періодах.

Оскільки споживачі можуть надавати позику і самі позичати (жити в борг) впродовж обох періодів, то немає значення, скільки

Рис. 7.6. Вплив зміщення бюджетної лінії на поведінку споживачів

споживається в кожний проміжок часу. Важливо тільки те, що майбутній дохід дисконтується за реальною відсотковою ставкою. Це означає, що споживання залежить як від: поточної вартості доходу в певному періоді, так і від дисконтованої вартості майбутнього доходу. Поточна вартість всього доходу дорівнює:

. (7.15)

Отже за моделлю Фішера, споживання залежить не тільки від поточного доходу, а і від очікуваного доходу впродовж всього свого життя. Але для тих, хто хотів би, але не може отримати позики, обсяг споживання залежить від обсягу поточного доходу.