2.7. Система трансфертів в Україні

Трансферти – це економічні операції, через які одні інституційні одиниці безоплатно і безповоротно передають іншим товари, послуги, активи або права власності.

Трансферти можуть набувати натуральної та грошової форм. Прикладом натуральної форми трансфертних виплат є продовольчі талони, безоплатний громадський транспорт, безоплатна медична допомога тощо. Прикладом грошової форми трансфертів є виплата пенсій, стипендій, надання субсидій тощо.

Всі трансферти поділяють на поточні та капітальні.

Поточні трансферти включають:

• поточні податки на доходи та власність;

• відрахування на соціальне страхування;

• соціальні виплати;

• страхове відшкодування;

• штрафи, пені, інші платежі тощо.

Капітальні трансферти є витратами на безоплатній та безповоротній основі:

• на капітальні вкладення та капітальний ремонт;

• для запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків;

• витрати на геологорозвідувальні роботи;

• інші безповоротні одноразові витрати.

Кожний сектор внутрішньої економіки є платником і отримувачем трансфертів. Наприклад, трансфертні потоки «з» або «до» сектору домогосподарства представлені слідуючою схемою:

Сектор суб’єктів домогосподарювання сплачує:

• державі: податки з особистого доходу, доходу, що підлягає оподаткуванню при спадщині та даруванні від фізичних осіб до інших;

• «закордону»: вартість майна фізичних осіб, що виїжджають за кордон на постійне проживання (виплачені трансферти мігрантів).

Цей самий сектор отримує:

• від держави: пенсії, стипендії, різні види виплат та допомоги;

• від закордону: вартість майна фізичних осіб, що в’їжджають в Україну на постійне проживання з інших країн.

Сектор нефінанасових установ як платник трансфертів надає сектору домогосподарюючих суб’єктів допомогу на житлове будівництво та інші потреби; є платником податків до державного бюджету і водночас отримує трансферти в формі інвестиційних субсидій від сектору державних установ.

Сектор державних установ є отримувачем трансфертів від усіх секторів внутрішньої економіки у вигляді податків та від сектору «закордон» у формі відшкодування вартості об’єктів, побудованих за кордоном. Водночас цей сектор є платником трансфертів у вигляді:

• бюджетних витрат на виплату пенсій, стипендій і т.ін.;

• бюджетних витрат нефінансовому сектору економіки на капітальні вкладення та капітальний ремонт, запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідацію їх наслідків, інших капітальних витрат на безповоротній основі;

• виплат на оплату відсотків з обслуговування державного боргу тощо.

Вище розглянуто далеко не всі потокові величини макроекономіки, деякі з них буде представлено в наступних темах: споживання, заощадження, інвестиції, державні витрати, експорт, імпорт тощо.

2.8. Макроекономічні показники запасів

Серед макроекономічних показників належне місце займають показники запасів, найважливішими з яких є: майнові права та майно (активи). Майнові права – це придбані економічними суб’єктами права користування:

• землею, водою, корисними копалинами та іншими природними ресурсами;

• будівлями, спорудами, обладнаннями;

• товарними знаками, товарними марками;

• авторськими правами і т. ін.

Активи в СНР поділяють на фінансові та нефінансові. Фінансові активи відображаються у фінансовому рахунку СНР і включають:

• грошові засоби;

• фінансові вимоги;

• дебіторські зобов’язання у різних формах.

Нефінансові активи групують на виробничі і невиробничі. Виробничі активи виникають у процесі виробництва і складаються:

• з основного капіталу;

• запасів матеріальних оборотних засобів;

• цінностей.

Невиробничі активи, що є умовами для виробництва, включають: землю; надра; водні ресурси; біологічні ресурси тощо.

Згідно економічної теорії основний капітал – це частина виробничих активів, яка багаторазово бере участь у виробничому процесі, частинами переносить свою вартість на новостворений продукт, не втрачаючи при цьому натурально-речової форми. Це – машини, устаткування, обладнання, будівлі, споруди тощо.

Запаси основного капіталу з’являються:

• з причин циклічних коливань економіки, коли утворюються надлишкові виробничі потужності в період депресивного стану економіки;

• як наслідок сезонного характеру виробництва, споживання або транспортування (наприклад: робота річкового транспорту);

• в результаті розриву в часі між доставкою основного капіталу, його встановленням і запуском у виробничий процес та виходом на проектну потужність тощо.

Запаси матеріальних оборотних засобів мають складну структуру, головними елементами якої є:

1. оборотний капітал;

2. готова продукція, що знаходиться на складі, чи та, що не оплачена покупцем.

Оборотний капітал повністю споживається в кожному виробничому циклі, втрачаючи при цьому свою натурально-речову форму та втілюючи свою вартість у заново створеному продукті. Структура оборотного капіталу може бути представлена двома групами:

• предмети праці до початку процесу виробництва (сировина і матеріали, паливо, енергія, запасні частини для ремонту, тара, малоцінні та швидкозношувані інструменти);

• предмети праці у виробництві (незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва).

Причини змін обсягу запасів матеріальних оборотних засобів теж можуть бути різними (технологічні, сезонні, зумовлені забезпеченням безперервності виробничого процесу тощо). Але для макрорівня зміна обсягу запасів пояснюється їх роллю буфера між обсягом випуску і невизначеним обсягом продажу. Якщо обсяг виробництва перевищує фактичний обсяг продажу, то відбувається збільшення запасів. Якщо обсяг виробництва нижчий за обсяг продажу, то запаси зменшуються.

Зміна запасів матеріальних оборотних засобів визначається як різниця між надходженням та вибуттям продукції в запаси за галузями економіки. Грошове оцінювання їх здійснюється у ринкових цінах на момент надходження та вибуття.

В умовах інфляції відбувається інфляційне подорожчання запасів матеріальних оборотних засобів. З метою очищення реальних показників від інфляційного впливу, СНР вимагає вилучення так званого «холдингового прибутку».

«Холдинговий прибуток» – це додатковий прибуток або збиток, який отримує власник активів внаслідок інфляційної зміни цін на ці активи за період володіння ними без будь-якої зміни самого активу.

В СНР враховується ще один елемент виробничих активів – «чисте придбання цінностей». Цінності – це предмети, здатні зберігати вартість впродовж відносно тривалого періоду. До них відносять: ювелірні вироби; витвори мистецтва; антикваріат; золото в злитках.

Цінності купуються інвесторами для збереження вартості від інфляції.

Чисте придбання цінностей визначається як різниця між вартістю їх придбання і вартістю їх вибуття. Ця величина реєструється у «Рахунку капіталу».

Розглянуті вище макроекономічні показники запасів, як правило, визначаються за короткі часові інтервали (квартал, півріччя, рік). А узагальнюючим показником запасів багаторічної діяльності країни є показник національного багатства.

Національне багатство – це сума активів, які є власністю домогосподарств, фірм і держави, нагромаджених суспільством за всю історію його існування

Взагалі національне багатство включає:

• розвідані та нерозвідані природні ресурси країни (поклади корисних копалин, водні, земельні, лісові ресурси тощо);

• нагромаджені продукти минулої праці: споруди, будівлі, машини, устаткування, сировина, матеріали, паливо, предмети довгострокового споживання (меблі, холодильники, інша техніка), середньострокового споживання (одяг, взуття і т. ін.) та поточного споживання (їжа, предмети гігієни і т.ін.);

• фінансові активи (готівка, інвестиції, банківські вклади, дебіторська заборгованість, цінні папери тощо);

• нематеріальні активи (авторські права, ноу-хау, патенти, ліцензії, торгові марки, інтелектуальний продукт);

• нематеріальне багатство, пов’язане з людськими ресурсами (їх науково-технічний, освітній, культурний рівень, а також стан індивідуальної та економічної безпеки тощо).

Вартісна оцінка національного багатства визначається на початок і кінець року. Але вартісне вимірювання цього показника ускладнюється неможливістю оцінити у грошовій формі деякі його складові (людський та природний ресурс).

Серед макроекономічних індикаторів багатства важливе місце посідає показник реальних запасів платіжних засобів. Реальні грошові (касові) залишки – це запас платіжних засобів, утворений у зв’язку з:

1. відстрочкою або зменшенням витрат;

2. достроковим або збільшеним надходженням доходів;

3. акумуляцією реальних резервів, які економічні суб¢єкти бажають утримувати у формі готівки.

Якщо поточні витрати суспільства – це витрати грошей на купівлю споживчих товарів, сплату податків та внесків, то реальні запаси платіжних засобів використовуються як капітальні доходи – трансферти одноразового характеру, що фінансують операції з придбання основного й оборотного капіталу.