5.2. Сутність доведення та його структура

Поняття доведення вживається в широкому та вузькому значеннях. В широкому розумінні доведення означає будь-яку форму обґрунтування істинності висловлювання, як логічну так і поза логічну.

Доведення у вузькому розумінні означає особливу логічну форму обґрунтування істинності суджень – дію, в процесі якої істинність певного судження обґрунтовується за допомогою інших суджень, істинність яких доведена. Доведення є центральною процедурою логіки. У ході доведення ми не просто встановлюємо істинність якогось положення, але примушуємо свого співрозмовника визнати цей факт.

Структура доведення складається з:

• тези;

• основи доведення (аргументів);

• способу доведення (демонстрації).

Теза - це положення, істинність якого треба довести. Логічною формою вираження тези є судження. Однією з основних властивостей тези є те, що вона повинна бути істинною. Хибне положення, яке висувається як теза, не може бути обґрунтоване ніяким доведенням.

У судовому пізнанні доведення, як правило, є складним, отже виділяють основну тезу і підлеглі, часткові тези. Часткова теза - це таке положення, котре стає тезою лише через те, що за її допомогою доводиться основна теза. Часткова теза, будучи доведеною, сама стає потім аргументом для обґрунтування основної тези.

Аргументи – це положення, істинність яких доведена, які є достатньою підставою для підтвердження істинності тези. Аргументами можуть бути: факти, закони, теорії, постулати, аксіоми тощо. Аргументація звернута, перш за все, до розуму людини. Вона має наступні суттєві моменти:

1. виражена завжди мисленнєво, тобто має форму висловлених, або написаних тверджень;

2. аргументація є цілеспрямованою діяльністю, завдання якої полягає в посиленні або послабленні деяких переконань;

3. аргументація є соціальною діяльністю, оскільки спрямована на іншу людину або людей; вона передбачає діалог;

4. аргументація передбачає розумність тих, хто її сприймає, їх здібність раціонально оцінювати аргументи.

У сучасній логіці відбувається становлення нової теорії аргументації, що створюється на зрізі багатьох наук: логіки, лінгвістики, психології, філософії, герменевтики, риторики, евристики. У сучасних умовах постмодерну характерна поліваріантність аргументацій.

Демонстрація – логічне міркування, в процесі якого з аргументів з логічною необхідністю виводиться істинність чи хибність тези. Демонстрація може приймати форму будь-якого умовиводу: індуктивного, дедуктивного, за аналогією. Аналогія і індукція дають ймовірні висновки, тому як методи доведення вони мають обмежене застосування.

Найчастіше обґрунтування істинності судження відбувається в формі дедуктивного умовиводу. Але абсолютно “чистих” дедуктивних, індуктивних і традуктивних міркувань не існує. Як правило, застосовується “змішаний” спосіб доведення.

Аргументація в правовому пізнанні відіграє першочергову роль. Будь-який юридичний факт чи обвинувачення повинні бути не суперечливими, а аргументованими. Це дає гарантію його неспростовності. Доказ і переконливість - важливі вимоги, яким повинні задовольняти рішення суду.

Проблема співвідношення логічного доведення і судового доказу.

Необхідно звернути увагу на те, що в юридичній науці і практиці відбувається термінологічне розмежування понять “доведення” і “судовий доказ”. Судовий доказ – це специфічна форма пізнання, яка здійснюється під час розслідування і розгляду кримінальних справ. Судовий доказ і логічне доведення – не тотожні поняття. Судовий доказ ширший за обсягом, ніж поняття логічного доведення.

Логічне доведення – це розумова діяльність, розумовий процес обґрунтування одного положення за допомогою інших положень, що доведені раніше.

Судовий доказ – це не лише логічний процес, а складна діяльність, яка складається з ряду моментів: збирання, закріплення, перевірки, оцінки доказів, а також практичної діяльності. Логічне доведення відбувається за законами і правилами лише логіки. Судовий доказ підлягає також і юридичним законам, він має юридичний характер. Це означає, що суб’єктом судового доказу може бути не будь-яка особа, а тільки слідчий, прокурор, суддя; факти дійсності стають доказовими у судовій справі лише за умови, якщо вони здобуті із дотриманням норм процесуального права. Отже, логічне доведення – це складова судового доказу.