Визначення понять та правила визначення.

Визначенням (дефініцією) поняття називається логічна операція, яка розкриває зміст поняття. За структурою операція визначення складається з 2 частин: визначуване (дефінієндум) та визначаюче (дефінієнс). Символами позначаються як Dfd, Dfn. Визначення – це детермінація смислу і значення одного терміну Dfd через смисл і значення другого терміну Dfn.

Визначення понять має важливе значення в теоретичній та практичній діяльності. Особливо це стосується правових наук, адже, якщо, наприклад, в кримінальному праві не буде визначення таких понять як “намір”, “співучасть”, “вина”, “необережність”, “необхідна оборона”, це може привести до помилкового тлумачення цих понять, неправильного розуміння тих явищ, які вони відображують, і, як наслідок, до помилок у судовому та слідчому процесі.

Отже, визначення необхідні в таких випадках: 1) коли необхідно підвести підсумки в пізнанні суті предмету, 2) коли використовуються такі поняття, які були раніше невідомі, 3) коли вводиться нове слово. Але визначати нові поняття треба лише тоді, коли в цьому є потреба.

Всю множину дефініцій можна розділити на реальні та номінальні. Реальне визначення - це визначення, яке ототожнює, розрізняє, будує, виділяє предмет, тобто є визначенням самого предмета, відображене у відповідному понятті. Наприклад, визначення, які даються в енциклопедії або спеціальних наукових словниках: “Юридичними особами визнаються організації, які володіють відособленим майном, можуть від свого імені придбати майнові і особисті немайнові права і нести відповідальність, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третійному суді”.

Номінальні – це визначення, за допомогою яких розкривається, уточнюється, вводиться значення термінів. Наприклад: “Кількісні утворення як суб’єкти цивільного права іменуються юридичними особами”. Ділення на реальні і номінальні дефініції може мати відносний характер: реальний термін “конституція” може стати номінальним у такому визначенні: “конституція є основний закон”, а номінальне визначення “правова держава” може стати реальним у такому визначенні: “правова держава – це тип держави, основними ознаками якої є зв’язаність з правом, верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина і держави”.

В логіці розрізняють також явні та неявні визначення: до явних відносяться ті, які мають пряму вказівку на притаманні предмету суттєві ознаки. Основними видами явних визначень є визначення через найближчий рід та видову ознаку. Серед них виділяють такі: атрибутивно-реляційні або сущностні (в них виражається сутність предмета, його якість, наприклад: “Штраф - грошове стягнення, що накладається судом у випадках та межах, встановлених Кримінальним кодексом”), генетичні (в них розкривається походження предмета, наприклад, у праві: “Звичай – це правило поведінки, яке склалося внаслідок його фактичного застосування протягом довгого часу”), операційні (в них є вказівка на операцію, за допомогою якої можна розпізнати ті чи інші предмети, наприклад, "Лід – це речовина, яка утворюється в процесі замерзання води").