Категоричний силогізм з судженнями, що виокремлюють.

Категоричні силогізми, які включають судження, що виокремлюють, мають інші правила:

1.Висновок можна зробити з 2 часткових суджень.

2.Висновок може бути виведеним за 1 фігурою, в якій більший засновок – часткове судження.

3.Якщо один з засновків є частковим судженням, то висновок є загальне судження.

4.Висновок можна зробити за 2 фігурою з 2 стверджувальних суджень.

Отже, силогізми, до яких входять судження, що виокремлюють, підпорядковуються не всім, а лише деяким правилам.

Категоричні силогізми із суджень з відношеннями.

Логічною підставою умовиводів із суджень з відношеннями є властивості відношень, найважливіші з яких:

1.Відношення симетричності:1) рівності: якщо А дорівнює В, то і В дорівнює А, 2) подібності, якщо А подібне В, то В подібне А, 3) одночасності, якщо подія х відбулась одночасно з подією y, отже і подія y відбулась одночасно з подією х, 4) відмінності тощо.

2.Відношення рефлексивні, тобто рівності та одночасності: якщо подія х відбулася одночасно з подією у, значить кожна з них відбулася одночасно з самою собою.

3.Відношення транзитивні, коли вони мають місце між х та у, тоді, коли вони мають місце між х та у та між х та z.

4.1.4. Умовні та розподільні силогізми

Суто умовні та умовно-категоричні. Умовним називається такий умовивід, у якому один або обидва засновки є умовними судженнями. Розрізняють 2 види умовних умовиводів: суто умовні та умовно-категоричні.

Суто умовний силогізм - це такий силогізм, в якому засновки і висновок є судженнями умовними:

Якщо А то В (p® g)Ù (g® r)

Якщо В то С p®r

Якщо а то с

Висновок в суто умовному умовиводі ґрунтується на правилі “наслідок наслідку є наслідок підстави”.

Суто умовний силогізм дає змогу від одного факту або явища перейти до другого, причинно пов’язаного з першим, а від другого – до третього і, таким чином, встановити умовну залежність третього факту або явища від першого висхідного явища.

Ця особливість широко застосовується в слідчій практиці для виявлення, аналізу й оцінки доказових фактів та джерел доказів. За висхідне (причину, основу) береться якийсь факт, повідомлений свідком, потерпілим, обвинувачуваним, експертом, або факт, установлений слідством. Із нього за формою суто умовного силогізму виводять інші факти. Умовивід має такий вид:

Якщо існував факт А, то мав бути і факт В.

Якщо існував факт В, то має існувати факт С.

Отже, якщо існував факт А, то має існувати факт С.

Умовно-категоричним називається умовивід, в якому один із засновків є умовним судженням, а другий засновок і висновок - категорічні судження:

Якщо А то В p® g, p

А g

В

В умовно-категоричному силогізмі діє така аксіома: ствердження підстави неодмінно приводить до ствердження наслідку, а заперечення наслідку – до заперечення підстави. Це положення виражає об’єктивно існуючий зв’язок між причиною і наслідком:

1.Певна причина неодмінно викликає певний наслідок.

2.Наслідок не може виникнути без причини.

Отже, якщо існує причини, то має існувати і наслідок; якщо гаданий наслідок не існує, то це означає, що не існує й причини, яка викликає цей наслідок.

Залежно від того, який хід руху думки - від ствердження підстави до ствердження наслідку або від заперечення наслідку до заперечення підстави, розрізняють 2 модуси умовно-категоричного силогізму: стверджуючий або заперечуючий.

Стверджуючий модус (modus ponens) – це такий умовно-категоричний силогізм, в якому у меншому засновку стверджується підстава, а у висновку – наслідок більшого засновку, міркування в ньому спрямовано від ствердження підстави до ствердження наслідку.

Якщо А, то В, А. Отже, В

Символічний запис: А® В, А p® g, р

В g

Наприклад:

Якщо рішення суду оскаржено в касаційному порядку, то воно не вступає в законну силу.

Рішення суду оскаржено в касаційному порядку.

Отже, рішення ще не вступило в законну силу.

Інший модус, який дає достовірний висновок, є заперечуючий модус (modus tollens). Міркування в ньому спрямовано від заперечення наслідку до заперечення підстави. Це умовно-категоричний умовивід, в якому у меншому засновку заперечується наслідок, а у висновку – підстава більшого засновку. Формула має вигляд:

Якщо А, то В, Не – В. Отже, Не - А

Символічний запис: А® В ┐В p® g, ┐g

┐А ┐p

Наприклад:

Якщо рішення суду оскаржено в касаційному порядку, то воно не вступило в законну силу.

Рішення суду вступило в законну силу.

Отже, рішення суду не може бути оскаржено в касаційному порядку.

Два інших модуси дають ймовірні висновки:

p® g, ┐р p® g, g

┐g р

Це пояснюється тим, що зв’язок причини і наслідку є неоднозначним. Один і той же наслідок може мати декілька причин, а одна й та ж причина може привести до багатьох наслідків.

Отже, в умовно-категоричному умовиводі існує 4 правила:

1. Ствердження підстави веде до ствердження наслідку.

2. Заперечення наслідку веде до заперечення підстави.

Це дає достовірні висновки: modus ponens, modus tollens.

3. Неможливо йти від заперечення підстави до заперечення наслідку.

4. Неможливо йти від ствердження наслідку до ствердження підстави.

Це дає лише ймовірні висновки.

Розподільні силогізми: розподільно-категоричні, умовно-розподільні, суто розподільні. Розподільними називаються умовиводи, в яких хоча б один із засновків є розподільним (диз’юнктивним) судженням. В залежності від характеру іншого засновку розрізняють 3 види розподільних умовиводів: розподільно-категоричні, умовно розподільні, суто розподільні.

Розподільно-категоричний умовивід - це умовивід, в якому один із засновків є розподільне судження, а інший засновок і висновок - категоричні судження.

Розрізняють два модуса розподільно-категоричного силогізму:

- стверджувально-заперечний (modus ponendo-tollens) – від ствердження одного з засновків до заперечення іншого:

А або В, А. Отже, не-В А V В, А ┐В рÚg, p g

Наприклад:

Підпис на розписці від імені А міг бути виконаний або А, або В, або С.

Експертиза встановила, що підпис належить А.

Отже, підпис не міг бути виконаний ні В, ні С.

- заперечно-стверджувальний (modus tollendo-ponens) – від заперечення одного до ствердження іншого:

А або В , не-А. Отже, В А V В, ┐А В рÚg, ┐p g

Наприклад:

Цей злочин міг здійснити О., або П., або Р.

Злочин не могли здійснити ні П., ні Р.

Отже, злочин здійснив О.

Аксіома розподільно-категоричного силогізму:

Якщо думка знаходиться в розподільному (альтернативному) відношенні, то, стверджуючи одну думку, ми заперечуємо другу, і, навпаки, заперечуючи одну - стверджуємо другу.

Правила розподільно-категоричного силогізму:

1.У більшому засновку мають бути перелічені всі можливі предикати, всі випадки, всі факти.

2.Члени розподілу (предикати) мають виключати один одного, тобто засновок має бути судженням строго розподіленим..

В юридичній практиці дотримання цих правил має важливе значення:

1. В криміналістиці це закріплено в спеціальному положенні про те, що з кожної розслідуваної справи необхідно вишукувати всі об’єктивно можливі версії.

2. Під час розслідування достовірність однієї версії обґрунтовується спростуванням усіх інших можливих версій.

3. Заперечно-стверджувальний модус використовується для висунення і доведення судових версій, але не може використовуватися в криміналістиці.

4. Стверджувально-заперечний модус не може використовуватися для судових версій, але використовується в криміналістиці.

Існують також умовно-розподільні умовиводи, різновидами яких є проста і складна конструктивна і деструктивна дилеми.

Дилема складається з таких елементів: засновок – умовне або розподільне судження, висновок – категоричне або розподільне судження.

За кількістю наслідків, що встановлюються в більшому засновку, існують не тільки дилеми, але й трилеми, полілеми. У практиці мислення найчастіше користуються дилемами.

Розрізняють 2 види дилем: конструктивну і деструктивну.

Конструктивна дилема: думка йде від ствердження варіантів у підставі до ствердження наслідків:

Якщо А, то С, якщо В, то С ,А або В Отже, С

(А® В)  (В® С), А V В, С

Наприклад:

Якщо філософ визнає первинність матерії і вторинність свідомості, то він матеріаліст.

Якщо філософ визнає первинність свідомості, духу, а природу розглядає як продовження свідомості, то він – ідеаліст.

Але філософ може визнавати або первинність матерії і вторинність свідомості, або вторинність матерії і первинність свідомості.

Отже, філософ може бути або матеріалістом, або ідеалістом.

Деструктивна дилема - думка йде від заперечення наслідку до заперечення підстави:

Якщо А, то В і С, не-В або не-С, Отже, не-А

(А® В)  (А® С), , ┐В V ┐С , ┐А

Наприклад:

Якщо дії П. є суспільно-небезпечними, то він або стане перед судом, або буде визнаний неосудним

П. не було засуджено або визнано осудним.

Отже, дії П. не є суспільно-небезпечними.

Дилема має такі особливості:

1.Вона містить всього 2 альтернативних рішення, тому можна вибирати тільки між ними.

2.Дилема ставить перед особою невідворотність вибору.

Дилема широко використовується в науці, політиці, повсякденному житті для розкриття суперечностей у міркуванні, в судових промовах.

Суто розподільний умовивід – це умовивід, у якому засновок і висновок є розподільними судженнями.

Наприклад:

Політичні інститути є державні та недержавні.

Недержавні – це партійні та непартійні організації.

Отже, всі політичні інститути є або державними, або партійними, або непартійними.