4.2.2. Види неповної індукції: популярна, через відбір фактів, наукова

Популярна індукція - це такий умовивід, у якому загальний висновок про клас предметів робиться на тій підставі, що серед спостережуваних фактів не трапляється жодного, який би суперечив узагальненню. Така індукція дає нам ймовірні висновки. Ступінь ймовірності висновків залежить від кількості вивчених фактів: висновок, зроблений на основі вивчення малої кількості фактів, що потрапили першими, буде завжди малоймовірним. Тут діє принцип: щоб висновок мав більше ймовірності, необхідно розглянути якомога більше фактів.

Популярна індукція не може використовуватися у науці як форма доказовості. Але популярна індукція має широку сферу застосування. Наприклад, у слідчому пізнанні суперечливий факт може мати різну природу: 1.Факт може бути спеціально створений як суперечливий до об’єктивно правильної версії. 2.Факт може лише на перший погляд виглядати суперечливим, а насправді не бути таким. 3.Той чи інший факт, який сприймається як суперечливий для узагальнення, може бути нейтральним, тобто не пов’язаним із злочином і не бути ознакою злочину. 4. Факт може бути дійсно суперечливим щодо узагальнення.

Отже, популярна індукція може бути використана лише на початку судового дослідження для висування версій і різноманітних пропозицій. Для здобуття остаточних висновків ця індукція не застосовується.

Індукція через відбір фактів, що виключають випадкові узагальнення, – це вид індукції, в якій висновки ґрунтуються на повторюваності фактів, відібраних за певною системою чи випадкового збігу обставин.

Індукцію через відбір фактів часто застосовують при визначенні якості або сортності різних товарів, виробів, продуктів.

Наукова індукція – це умовиводи, в яких загальний висновок про всі предмети класу робиться на підставі знання необхідних ознак або причинних зв’язків частини предметів класу.

Наукова індукція дає висновки не тільки ймовірні, але й достовірні. Кількість вивчених предметів або фактів для висновку не має значення. Висновок може бути зроблений на основі дослідження усього одного явища або факту.

При доборі засновків для наукової індукції часто вдаються до методів виявлення причинних зв’язків між явищами.

4.2.3. Методи наукової індукції

В науковій індукції важливе місце посідають методи встановлення причинних зв’язків, їх ще називають канони Мілля (на честь англійського логіка Дж. Ст. Мілля (1806 – 1873)). Канони Мілля – це методи, за допомогою яких стає можливим зробити висновки про наявність причинного зв’язку між явищами, процесами, предметами.

Існує п’ять методів виявлення причинних зв’язків:

1. Метод єдиної схожості;

2. Метод єдиної відмінності;

3. Об'єднаний метод схожості і відмінності;

4. Метод супутніх змін;

5. Метод залишків.

Метод єдиної схожості

Щоб застосувати метод єдиної схожості попередньо необхідно виконати наступні кроки:

1. Виявити всі випадки, в яких мало місце явище D.

2. Виявити всі обставини, пов'язані з виникненням явища D.

3. Виявити спільну для всіх випадків обставину, вона й буде причиною явища

Необхідно пам’ятати, що обставина повинна бути єдиною. Якщо виявляють декілька обставин, то тоді буде невідомо, яка з них є причиною даного явища.

Міркування за методом єдиної схожості відбувається за наступною схемою:

АВС спричиняє D

MFB спричиняє D

ІBK спричиняє D

Ймовірно, В є причиною D.

Загальне правило методу єдиної схожості: Якщо обставина Х постійна при зміні всіх інших обставин і завжди викликає явище х, то вона, ймовірно, є причиною цього явища.