Питання для самоконтролю

1.Що таке аналогія?

2.На які види поділяється аналогія?

3.Чим відрізняються аналогія властивостей і аналогія відносин між предметами?

4.Яку аналогію називають науковою?

5.Яку аналогію називають популярною?

6.За яких умов підвищується правдоподібність аналогії?

7.Які види аналогії застосовуються в юридичній практиці?

Завдання для самостійної роботи

Практикум №4.3, тест №4.2-3

Заліковий модуль 2. Основи аргументації та полеміки

Змістовий модуль №5. Основи теорії аргументації

Основні питання лекції та семінарського заняття

5.1. Поняття аргументації та її структура.

5.2. Сутність доведення та його структура.

5.3. Поняття про критику. Спростування як окремий випадок критики.

5.4. Правила й помилки в доведенні та спростуванні.

5.5. Софізми і парадокси.

5.6. Загальна характеристика гіпотези.

5.7. Види гіпотез. Поняття версії.

5.8. Способи підтвердження і спростування гіпотез.

Основні поняття: пропонент, опонент, аудиторія, теза, антитеза, аргумент, демонстрація, критика, апорема, софізм, парадокс, гіпотеза, версія.

5.1.Поняття аргументації та її структура.

Аргументацію можна визначити як спосіб міркування, який складається з доведення і спростування, в ході яких формується переконання в істинності чи хибності якогось положення як у самого автора, так і в опонентів.

Розкриваючи проблему аргументації, слід зазначити, що знання людини про навколишній світ – це не ізольовані, самостійно існуючі висловлювання про ті чи інші предмети, а певні системи доведених і перевірених на практиці положень. Існують два способи аргументації – безпосередній спосіб, який здійснюється за допомогою органів чуття в процесі діяльності людини (експеримент, спостереження тощо) та опосередкований спосіб доведення, який полягає в обґрунтуванні тих чи інших висловлювань за допомогою раніше встановлених правил, законів, загальних положень, істинність яких вважається незаперечною (твердження, гіпотези, концепції, теорії). В формальній логіці вивчають саме опосередкований спосіб аргументації.

Доведенням і спростуванням широко користуються в різних науках і різних сферах людської діяльності, при цьому переконуючий вплив комунікативних суджень залежить не лише від логічних факторів (правильно побудованого доведення), але і від позалогічних факторів – лінгвістичних, риторичних, психологічних та ін. Отже, в аргументації поряд з логічними застосовуються також мовні, емоційно-психологічні та інші методи, що впливають на переконання людей.

Теорія аргументації – це комплексне вчення про найбільш ефективні в комунікативному процесі логічні та позалогічні методи, що впливають на переконання.

Суб’єктами аргументації є: пропонент (S 1) – це учасник, що відстоює певне положення – особисте чи колективне; опонент ( S 2) – це учасник, що виражає незгоду з пропонентом (він може приймати участь в обговоренні або може не бути присутнім); аудиторія ( S 3) – це основний об’єкт аргументативного впливу – аудиторія підтримує або не підтримує пропонента або опонента.

За формою аргументація є:

а) демонстративною (дедуктивною);

б) ймовірною або правдоподібною (індуктивною, традуктивною).

Дедуктивну аргументацію будують, як правило, на підставі тих аргументів, які були прийняті раніше. Якщо вдається дедуктивно обгрунтувати якесь положення, то воно набуває статусу вірогідності як і аргументи, з яких його виводять.

Правдоподібна аргументація будується за схемами правдоподібних міркувань, індукції та традукції. Характерною рисою такої аргументації є те, що положення, яке стверджується, тут завжди ймовірне і вимагає подальшої перевірки. Істинність доказів у такій аргументації ще не гарантує істиності самого положення.